Справа № 22-10974/06 Головуючий у 1 інстанції Федько С.П.
Категорія 21 Доповідач Соломаха Л.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
судців Соломахи Л.І., Біляєвої О.М.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 03 жовтня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 03 жовтня 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1. стягнуто на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві 11000грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди. Суд не врахував, що з 01 січня 2006р. дія Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування застрахованим моральної шкоди Законом України ,.Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинена, в зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні. Фонд не причиняв позивачу моральної шкоди, небезпечні умови праці позивачу не забезпечило підприємство, на якому він працював, тому суд повинен був застосувати ст.237-1 КЗпП України та стягнути моральну шкоду з підприємства. Крім того, позивачем пропущено трьохмісячний строк позовної давності за зверненням до суду. Крім того, судом дана
невірна оцінка глибині фізичних та психічних страждань позивача, не врахована його залишкова працездатність.
В апеляційній інстанції представник відповідача Сисоєва Н.М. доводи апеляційної скарги підтримала.
Позивач ОСОБА_1. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Сисоєву Н.М., позивача ОСОБА_1., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 29 березня 1999р. перебував в трудових відносинах з державним підприємством „Артемвугілля", працював ІНФОРМАЦІЯ_1 в відокремленому підрозділі „Шахта імені В.І.Леніна". 09 липня 2002р. та 02 червня 2003р. під час виконання трудових обов'язків з ним трапилися нещасні випадки, внаслідок яких він отримав травми правої стопи та хребта, що підтверджується актами №1 про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1), які складені 10 липня 2002р. та 03 липня 2003р.
Рішенням МСЕК від 12 лютого 2003р. позивачу була встановлена втрата професійної працездатності в зв'язку із травмою від 09 липня 2002р. - 10% до 12 лютого 2004р., інвалідом він не визнаний.
Рішенням МСЕК від 01 жовтня 2003р. позивачу встановлена втрата професійної працездатності первинно в зв'язку із травмою від 02 червня 2003р. - 40% та повторно в зв'язку із травмою від 09 липня 2002р. - 10%, а за сукупністю травм -50% до 01 жовтня 2004р. та він був визнаний інвалідом 3 групи.
Рішенням МСЕК від 15 листопада 2004р. позивачу встановлена втрата професійної працездатності за сукупністю травм - 50% до 15 листопада 2006р.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок трудового каліцтва позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушила його нормальні життєві зв'язки, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя та стягнув на її відшкодування 11000грн.
Розглядаючи справу по суті, суд обгрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок трудового каліцтва, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999р. (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому довід відповідача, що моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, повинно відшкодовувати підприємство, яке не забезпечило небезпечні умови праці, не грунтується на законі.
Згідно з п/п "е" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за
моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Частиною З ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях якої грунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004р. по справі №1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Зазначене положення частини третьої статті 34 Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28).
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з нещасними випадками на виробництві 09 липня 2002р. та 02 червня 2003р. і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (п.З).
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акти про нещасні випадки на виробництві, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, виписки з історії хвороби. Певний засіб доказування -
висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата професійної працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, а саме, ступінь втрати професійної працездатності, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, і визначив її розмір в сумі 11000грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим, оскільки внаслідок травм позивач відчував фізичний біль, в середньому працездатному віці (42 роки) значно втратив працездатність, внаслідок чого 01 жовтня 2003р. був звільнений з роботи на підставі п.2 ст.40 КЗпП України в зв'язку із невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я.
З 01 січня 2006р. набув чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Статтею 77 цього Закону на 2006 рік зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях яких грунтується рішення суду.
Відповідно до ст.58 Конституції України закон зворотної дії в часі не має.
Правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання виникли під час дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Зупинення на 2006р. дії цього Закону в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим не є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки в Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відповідні зміни не внесені, а ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" не позбавляє позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Посилання відповідача на те, що позивач пропустив трьохмісячний строк позовної давності для звернення до суду не ґрунтуються на законі.
Трьохмісячний строк, передбачений ст.233 КЗпП України, стосується звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору. По цій справі позивач звернувся до суду для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не трудових, а страхових відносин.
Позов ОСОБА_1. випливає з порушення його особистих немайнових прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" такі випадки не встановлені. Крім того, відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. З08 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛ ИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 03 жовтня 2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.