ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.03.2014 Справа № 901/1813/13
За позовом Кримського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим
в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м. Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Ялта, Автономна Республіка Крим
до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, м. Севастополь
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт», м. Ялта, Автономна Республіка Крим
Лівадійської селищної ради, смт Лівадія, м. Ялта, Автономна Республіка Крим
про визнання недійсним договору
Головуючий суддя Янюк О.С.; суддя С.І. Чонгова, суддя С.А. Чумаченко
Представники сторін:
від прокуратури - Кузнецов К.В. (старший прокурор відділу, посвідчення від 10.04.2013 №016083);
від позивача - не з'явився;
від відповідача-1- ОСОБА_12(довіреність від 09.07.13 № б/н);
від відповідача -2 - не з'явився;
від третьої особи -1- не з'явився;
від третьої особи-2- не з'явився
СУТЬ СПОРУ: 05.06.2013 Кримський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (далі - позивач) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач-1, ФОП ОСОБА_3), Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач-2, РВ ФДМУ) про визнання недійсним договору оренди від 10.12.2010 №1111.
Позовні вимоги обґрунтовує ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору, далі-Закон), ст.ст. 202-203, 215- 216, 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» та з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 29.01.2014 №64-51-13 (т.1,а.с.216-220) зазначає, що спірний договір укладений всупереч вимогам ст.9 Закону, оскільки порушено порядок його укладення, у тому числі, щодо погодження останнього з уповноваженим органом. Крім того, вважає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки є удаваним правочином, так як за ним фактично передано в оренду частину земельної ділянки.
Ухвалою суду від 06.06.2013 порушено провадження у справі та залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство «Ялтинський морський торговельний порт» (далі - третя особа-1, ДП «Ялтинський морський торгівельний порт») та Лівадійську селищну раду (далі - третя особа-2). У порядку ст.65 ГПК України (далі - ГПК України) зобов'язано сторін надати суду докази, необхідні для вирішення спору.
На підставі ст.69 ГПК України строк вирішення спору продовжено на п'ятнадцять календарних днів, до 20.08.2013, про що винесену відповідну ухвалу від 30.07.2013 (т.1 а.с. 142-143).
Ухвалою суду від 20.08.2013 у справі призначено комплексну судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут обліку та аудиту» Фісенку Юрію Олександровичу, у зв'язку з чим матеріали справи надіслано експертові листом від 20.08.2013 (т.1 а.с.163-164, 171-172, 174-180, 183-185, 188). Водночас, ухвалою суду від 20.08.2013 провадження у справі зупинено до повернення матеріалів справи до суду (т.1 а.с.186-187).
10.01.2014 судом від експерта отримані матеріали справи № 901/1813/13 та висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09.01.2014 № 106 (т.1 а.с.195-203), у зв'язку з чим провадження у справі було поновлено, про що винесено відповідну ухвалу від 13.01.2014 (т.1 а.с.204-205).
Крім того, відповідно до ухвали суду від 13.01.2014 розгляд справи № 901/1813/13 здійснюється колегіально у складі трьох суддів . За результатами розподілу автоматизованою системою «Діловодство спеціалізованого суду» визначено наступний склад колегії суддів для розгляду вищевказаної справи: головуючий суддя - Янюк О.С., інші судді, що входять до складу колегії: Іщенко І.А., Чумаченко С.А.
У зв'язку із перебуванням судді Іщенко І.А. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду від 17.02.2014 №13 за допомогою автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» останню змінено на суддю Чонгову С.І. (т.2 а.с.8) Розгляд справи розпочато заново.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався. Черговий розгляд справи призначено на 11.03.2014 (т.2 а.с.33-35).
У судове засідання позивач, відповідач-2 та треті особи явку своїх повноважних представників не забезпечили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином та своєчасно (т.2 а.с.44), крім того, до початку судового засідання від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання (телеграма) про здійснення подальшого розгляду справи за його відсутності, яке суд визнав за можливе задовольнити (т.2 а.с.42). Ураховуючи, що явка учасників судового процесу судом обов'язковою не визнавалась та положень ст. 22, 25 ГПК України, суд визнав за можливе розглянути справу без участі останніх за наявними у справі матеріалами.
Під час судового засідання судом розглянуто клопотання відповідача-1 про призначення у справі додаткової судової експертизи (т.2 а.с.36-37), яке було заявлено останнім у судовому засіданні 17.02.2014. Так, клопотання обґрунтоване тим, що на думку його заявника, висновок експерта є не зовсім зрозумілий та позбавлений логічної послідовності текст висновку, не погоджується з ним та вважає нечітким, незрозумілим та некоректним.
Розглянувши заявлене клопотання, наявні матеріали справи, ураховуючи положення ч.1 ст.41 та ч.3 ст.42 ГПК України, та у зв'язку із зміною прокурором підстав зазначеного позову суд вважає, про недоцільне проведення додаткової експертизи, оскільки обставини, які будуть додатково встановлені відповідним експертом, під час проведення додаткової експертизи, не матимуть суттєве значення для даної справи, а призначення експертного дослідження призведе лише до затягування судового процесу. Відтак, суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.
Під час судового засідання прокурор підтримав вимоги позовної заяви та надав пояснення аналогічні, викладеним у позові.
Представник позивача у судових засіданнях 30.07.2013 та 12.08.2013 підтримав позовні вимоги прокурора, в частині порушення відповідачами положень ст.9 Закону, та просив їх задовольнити з підстав, викладених у письмових поясненнях, що за своїм змістом є аналогічними поясненням прокурора (т.1 а.с.101-105). Щодо твердження прокурора про удаваність правочину, то зазначив, що передача в оренду бетонної площадки окремо можлива без укладення договору оренди земельної ділянки, що розташована під площадкою.
Представник відповідача-1 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.73-75). Зокрема, зазначив, що спірний договір укладений у порядку, визначеному ст. 9 Закону, оскільки законодавець передбачив можливість погодження передачі майна в оренду по принципу «мовчазної згоди», при цьому передача майна в оренду вважається погодженою, якщо орендодавець не отримав відповіді у 15-дений термін. у зв'язку із неотримання відповіді погоджуючого органу на звернення відповідача-2.
Представник відповідача-2 у минулих судових засіданнях проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, які за своїм змістом є аналогічним підставам відповідача-1 (т.1 а.с.65-67).
Представник третьої особи-1 підтримав позов прокурора та просив його задовольнити, про що зазначив у своїх письмових поясненнях (т.1 а.с.123).
Представник третьої особи-2 у своїх письмових поясненнях зазначив, що залишає вирішення спору на розгляд суду (т.1 а.с.61, 97, 161, т.2 а.с.6).
На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.
18.09.2009 та 04.03.2010 ДП «Ялтинський морський торгівельний порт» звернувся із відповідними листами до РВ ФДМУ про укладення між РВ ФДМУ та ФОП ОСОБА_3 договору оренди державного нерухомого майна, а саме, бетонної площадки портпункта «Золотий пляж», загальною площею 108,00 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває на балансі ДП «Ялтинський морський торгівельний порт» (далі - Майно, т.1 а.с.27-28, 69). Із матеріалів справи вбачається, що Майно належить на праві власності Державі в особі Верховної Ради України, та на час розгляду даного спору перебуває на балансі ДП «Ялтинський морський торгівельний порт» (т.1 а.с.25, 29-31, 70, 124-128; т.2 а.с.44-45 ).
Так, 27.04.2010 РВ ФДМУ звернувся до Міністерства транспорту та зв'язку України (правонаступник Міністерство інфраструктури України відповідно до Указу Президента України від 12.05.2011 №581/2011, далі - Мінтранс) з листом щодо погодження питання передачі в оренду державного майна, а саме: бетонного майданчика загальною площею 108,00 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на строк до 3 років (т.2 а.с.12-13).
На вказаний лист РВ ФДМУ 12.07.2010 отримана відповідь Мінтрансу від 07.07.2010 №6751/16/10-10 (т.1 а.с.84, т.2 а.с.14), в якій останній повідомляє, зокрема, про непогодження передачі зазначеного у листі майна в оренду, оскільки запропонована орендна плата не відповідає ринковому рівню орендної плати за аналогічні об'єкти в регіоні, та не забезпечує ефективне використання майна.
Проте, РВ ФДМУ повторно звернулось до Мінтрансу із листом від 04.08.2010 №07-05-03017 (т.1 а.с.80, т.2 а.с.15) щодо погодження питання передачі в оренду відповідного державного майна, мотивуючи його тим, що при визначенні орендної плати відповідачем-2 застосовано Методику розрахунку та порядку використання плати за оренди державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (далі-Методика) та відповідний звіт про незалежну оцінку Майна. Факт надіслання зазначеного листа адресатові підтверджується витягом з реєстру поштових відправлень РВ ФДМУ від 06.08.2010 (т.1 а.с.145).
Додатково, про наявну відмову Мінтрансу від 07.07.2010 відповідача-2 було також повідомлено Державною адміністрацією морського і річкового транспорту листом від 25.08.2010 №2717-01/08.1/31-10, який отриманий РВ ФДМУ 30.08.2010, що підтверджується відповідним вхідним штемпелем останнього (т.2 а.с.17).
Наказом РВ ФДМУ від 07.09.2010 №349 останнім прийнято рішення щодо передачі в оренду на конкурсних засадах Майна та створено відповідну конкурсну комісію (т.2, а.с.18).
07.09.2010 відбулось засідання комісії РВ ФДМУ щодо затвердження умов конкурсу на право оренди Майна, за результатами якого був складений протокол №1 (т.2 а.с.19-21).
22.09.2010 у газеті «Відомості приватизації» №36 (629) була опублікована інформація РВ ФДМУ про оголошення конкурсу на право оренди Майна, про що листом від 24.09.2010 № 07-05-03726 останній поінформував Мінтранс (т.2 а.с.23-24).
06.10.2010 відбулося засідання конкурсної комісії РВ ФДМУ з питання передачі в оренду державного майна, відповідно до умов конкурсу, викладених в публікації в газеті «Відомості приватизації» № 36 (629) від 22.09.2010, яке оформлене протоколом № 2 (т.2 а.с.25-26), де було прийнято рішення вважати конкурс на право укладення договору оренди державного майна таким, що не відбувся у зв'язку з відсутністю заяв про оренду, на об'єкти які вказані у газеті «Відомості приватизації» № 36 (629) (п.1.2 протоколу № 2) та рекомендувати РВ ФДМУ розглянути питання про прийняття рішення укласти договор оренди з єдиним заявником - з ФОП ОСОБА_3 (п.2.1 протоколу № 2).
21.10.2010 РВ ФДМУ видано наказ №432 про укладення строком на 5 років з ФОП ОСОБА_3 договору оренди Майна (т.2 а.с.27).
10.12.2010 між РВ ФДМУ (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1111 (далі - Договір, т.1, а.с.115-119), відповідно до п.1.1. якого, зокрема, Орендодавець передає, а Орендар приймає в термінове платне користування об'єкт нерухомого майна - бетонну площадку площею 108,00 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Майно) та перебуває на балансі ДП «Ялтинський морський торгівельний порт» ( Балансоутримувач).
Відповідно до п.2.1 Договору, зокрема, Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та Акту приймання-передавання Майна.
На виконання зазначеного пункту Договору його сторони склали та підписали відповідний Акт прийому-передачи орендованого майна, який також погодили із Балансоутримувачем (т.1 а.с.120).
Договір укладено строком на 5 років, і діє з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації строком до 09 грудня 2015 року (п. 10.1. Договору).
Із матеріалів справи вбачається, що Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_11 (реєстраційний номер у реєстрі 1861) та пройшов державну ресторацію прав 11.01.2011 (т.1 а.с.121-122).
Водночас, із змісту листа Лівадійської селищної ради вбачається, що відповідач-1 із заявою про надання в оренду земельної ділянки, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 до Лівадійської селищної ради не звертався (т.1 а.с.100).
Крім того, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи у справі № 901/1813/13 від 09.01.2014 №106 бетонна площадку площею 108,00 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 виходячи з ознак нерухомого майна, не є нерухомим майном (т.1 а.с.196-202).
Вважаючи, що Договір укладений всупереч вимогам законодавства та порушує інтереси держави, прокурор звернувся із відповідним позовом до суду.
Ураховуючи зазначене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, а тому до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню відповідні норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній на час укладення спірного Договору, далі - Закон), а також інші акти цивільного законодавства, які стосуються спірних правовідносин.
Так, відповідно до абз. 1 ч.3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом 15 днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Якщо орендодавець не отримав у вказані терміни висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозиції від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.
Як встановлено судом, у встановлений діючим законодавством строк, відповіді від Мінітрансу на повторне звернення 04.08.2010 №07-05-03017 РВ ФДМУ не надійшло, а тому договір оренди є погодженим з цим органом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2013 у справі №901/1914/13.
Твердження прокурора щодо порушення строків, встановлених ст.9 Закону РВ ФДМУ, суд вважає помилковим з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.
Орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди (п.п. 1-3 ч.4 ст.9 Закону).
Проаналізувавши зазначені приписи, суд дійшов висновку, що РВ ФДМУ дотриманий процедурний порядок укладення спірного договору, а відповідні порушення строків вчинення тієї чи іншої дії, у даному випадку є підставою для оскарження дій (бездіяльність) останнього у встановленому законом порядку особою, право якої порушується (ФОП ОСОБА_3 та інші учасники конкурсу), та у свою чергу стягнення відповідної шкоди, заподіяної зазначеною бездіяльністю.
Щодо твердження прокурора, що спірний договір є удаваним суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не відповідає їх внутрішній волі.
Договір оренди землі згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотні умови та вимоги до договору оренди землі визначені розділом ІІ зазначеного Закону.
Проаналізувавши зміст спірного договору, суд зазначає, що предметом останнього є окреме індивідуально визначене майно - бетонна площадка площею 108,00 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Майно), яке перебуває на балансі ДП «Ялтинський морський торгівельний порт», а не сама земельна ділянки, на якій розміщене спірне майно. А тому, зазначене майно, не може розглядатись як верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги або поліпшенням (благоустроєм) земельної ділянки. Доказів протилежного прокурором суду надано не було.
Крім того, як зазначає позивач у своїх письмових поясненнях, передача в оренду бетонної площадки окремо можлива без укладення договору оренди земельної ділянки, що розташована під площадкою.
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що твердження прокурора про удаваність спірного договору є недоведеними, а тому є лише його припущенням, яке судом до уваги не може бути прийнято.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Так, п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 (далі - Постанова), вказує на те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Будь-яких інших доказів у розумінні ст. 33-34 ГПК України прокурором та позивачем суду надано не було, а тому у останнього відсутні фактичні обставини, з якими закон пов'язує визнання спірного правочину недійсними на момент його вчинення (укладення).
Ураховуючи викладене суд вважає позов недоведеним, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
У той час, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються, зокрема, з судового збору.
Так, сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, який набрав чинності 01.11.2011.
Як зазначено у п.п. 2.2.1 та 2.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України чи ч. 2 ст. 208 ГК України, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.
Із змісту позовних вимог вбачається, що прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним Договору без застосування наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України чи ч. 2 ст. 208 ГК України. Відтак, суд вважає, що при поданні даного позову до Державного бюджету України судовий збір підлягає сплаті у розмірі 1 147,00грн за подання позовної заяви немайнового характеру.
Водночас, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України (п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
З огляду на викладене та ураховуючи, що прокурором визначено позивачем Міністерства інфраструктури України, яке відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не звільнений від сплати судового збору, то судовий збір у розмірі 1 147,00грн, підлягає стягненню з позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 115-116 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Стягнути з Міністерства інфраструктури України в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 147,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складене 17.03.2014
Головуючий суддя О.С. Янюк
Суддя С.І. Чонгова
Суддя С.А. Чумаченко