Справа № 2-1744/11 Головуючий у І інстанції Кулініченко Г.В.

Провадження № 22-ц/780/38/14 Доповідач у 2 інстанції Суханова

Категорія 45 21.03.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого: Суханової Є.М.,

Суддів: Мережко М.В., Данілова О.М.,

при секретарі : Франюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» про поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА

Позивач звернулась до суду з даним позовом, обґрунтовуючи який зазначила, що з 07 червня 1985 року по 25 грудня 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час перебування у шлюбі на ім'я відповідача, за письмовою нотаріально посвідченою згодою позивача, згідно договору купівлі-продажу була придбана земельна ділянка площею 0,1800 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Відповідач 22 березня 2007 року отримав на дану земельну ділянку державний акт на право власності. Перебуваючи у шлюбі сторони на даній земельній ділянці збудували будинок. Після розірвання шлюбу позивач неодноразово зверталась до відповідача про поділ спільного майна, в тому числі і земельної ділянки з будинком, але відповідач всі пропозиції позивача ігнорує, а тому вона просить в судовому порядку визнати за кожним з них право власності на дане майно.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1800 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 кадастровий номер 3223155400:04:005:0016.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину будівельних та оздоблювальних матеріалів використаних для будівництва дачного та гостьового будинків в АДРЕСА_1.

В інший частині позову відмовлено.

Не погодившись з висновками наведеними в рішення суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Так, в апеляційні й скарзі, апелянт зазначила, що судом першої інстанції при розгляді справи по суті не розглянуто уточнюючі позовні вимоги, а саме про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, дачного та гостьового будинків, розташованих на вищевказаній земельній ділянці та виділення в натурі по 1/2 частині кожному з подружжя земельної ділянки, дачного та гостьового будинків, розташованих на вищевказаній земельній ділянці, на що ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року справу було направлено до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення.

Так, додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2013 року доповнено рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року по вказаній справі, а саме: визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, а в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з висновками, які були зазначені у первісному та додатковому рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким повністю задовольнити позов позивача.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона частково обґрунтована та підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції було встановлено, що 30 травня 2006 року відповідач, перебуваючи у шлюбі з позивачем, згідно договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку площею 0,1800 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору, 22 березня 2007 року відповідач, на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2006 року, отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1800 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується копією акту.

Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо поділу майна придбаного та створеного ними під час перебування у шлюбі.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.

Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Згідно ст. 72 СК України встановлено, що «до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки; позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності».

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69-72 Сімейного кодексу України та ст.372 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), а згідно ст.368 ЦК України - спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої та другої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, а згідно з ч.2 ст.372 ЦК України, яка відповідає змісту ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно статті 15 ЦК України, встановлено, що "кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства", а статтею 16 ЦК України встановлено, що "кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу".

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об'єктивний і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, спільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності, тим самим законодавцем визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого та майнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що під час поділу спільно нажитого майна подружжя, сторони можуть просити розділити лише те майно, яке перебуває у власності останніх.

На час розгляду справи у власності відповідача перебуває земельна ділянка площею 0,1800 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та була придбана на ім'я останнього, під час його перебування у шлюбі з позивачем, а тому суд вважав за необхідне, захищаючи права останньої, визнати за кожною з сторін право власності на дану земельну ділянку по 1/2 частині за кожним.

Судом першої інстанції також встановлено, що сторони самовільно без відповідних дозволів та проекту, під час перебування у шлюбі, на власний земельний ділянці побудували дачний та гостьові будинки, які після закінчення будівництва в експлуатацію не ввели, право власності на них не оформили, що визнається сторонами та підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, а тому дані обставини на думку суду є встановленими і не підлягаючими доказуванню.

Визначивши дані обставини, суд вважав встановленим, що відповідно до статті 376 ЦК України дані будівлі вважаються самочинним будівництвом, а тому вони не є об'єктом права спільної сумісної власності сторін.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно статті 177 ЦК України встановлено, що «об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага», статтею 181 ЦК України встановлено, що «до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення», а згідно статті 182 ЦК України встановлено, що «право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації», тим самим з моменту державної реєстрації нерухомого майна воно стає власністю особи або осіб, який мають право його між собою поділити, тим самим обов'язковою умовою є виникнення права власності, що не відповідає спорудам, побудованим сторонами.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Крім цього відповідно до ст.71 СК України, ст.365 ЦК України, що також зазначено в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що «присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України, при відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми», тим самим означено, що майно повинно перебувати у власності, його не можливо поділити, згода сторін на утримання компенсації та внесення коштів на депозитний рахунок суду, що не відповідає обставинам даної справи.

У разі коли жоден із подружжя, що відповідає обставинам даної справи, не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх вільній частковій власності.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року №7 встановлено, що «за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами, при можливості поділу незакінченого будівництва будинку, суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а інший присудити грошову компенсацію», що також зазначено в правовій позиції постанови Верховного Суду України, яка є обов'язкова для суду при розгляді справ, від 15 травня 2013 року по справі №6-37 цс1З.

Враховуючи вищезазначене та те, що сторонами грошова компенсація вартості земельної ділянки та будівельних матеріалів, використаних для будівництва садового та гостьового будинку в АДРЕСА_1, ніким із сторін на депозитний рахунок суду не вносилася, суд першої інстанції вважав, що зазначене майно підлягає залишенню у спільній частковій власності з визнанням за сторонами права власності, а тому судом першої інстанції визнано за сторонами права по 1/2 частці зазначеного майна за кожним, без реального поділу.

Визнавши за сторонами право на майно, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення інших позовних вимог позивача, а тому вважав за необхідне в інший частині позову відмовити.

Натомість, в певній мірі погодитись з такою позицією сулу першої інстанції не може колегія суддів, так як проведення експертизи щодо поділу спірного майна подружжя не відбулось з підстав недопущення експерта на територію земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Разом з тим, державним актом про право власності на земельну ділянку, що розташована за вказаною адресою закріплено право власності за відповідачем по справі ( а.с. 11), без урахування того, що земельна ділянка була придбана у період шлюбу й що позивачка має право на користування, володіння ( за певних умов) та цим може бути порушені права позивачки на неї.

З огляду на зазначену обставину, колегія суддів приходить до висновку, що встановити вартість та об»єм будівельних матеріалів спірних будинків не є можливим, але діючим законодавством передбачено можливість визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін, що колегія суддів вважає, буде відповідати інтересам сторін та вирішить спір по суті позовних вимог.

Таким чином, рішення суду потребує скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 172, 182, 365, 368, 376 ЦК України, ст.ст. 69-72 СК України, ст.ст.293, 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

Вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 1800 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 та будинки не введені в експлуатацію, розташовані на ній.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Головуючий

Судді