Єдиний унікальний номер 257/8950/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1400/2014

Головуючий у 1 інстанції Чальцева Т.В.

Доповідач Дундар І.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2014 року м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів Янчук Т.О., Могутової Н.Г.

при секретарі Чекіній А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Донецьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3

на рішення Київського районного суду м.Донецька від 19 грудня 2013 року,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Київського районного суду м.Донецька від 19 грудня 2013 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 189309,86 дол. США та 4425,65 грн., судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі, оскільки воно є незаконним, необґрунтованим, порушує права відповідачів, при його ухваленні були допущені численні порушення матеріального і процесуального права, а саме: не вказані мотиви, з яких відкинуто доводи відповідача та прийнято до уваги лише доводи позивача, в описовій частині рішення не зазначено узагальнений виклад позиції відповідача, інших доказів досліджених судом, не зазначено мотиви з яких суд вважає встановленими наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, в резолютивній частині рішення не вказано строк і порядок набуття рішенням суду законної сили, невірно вказано номер кредитного договору, не вірно відображено пояснення осіб, що приймали участь у розгляді справи, перед укладенням договору банком не було виконано переддоговірну роботу, не було надано повну інформацію про кредитні умови та не ознайомлено з істотними умовами договору, не вказані умови відповідальності банку, встановлені дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки, тобто договір містить несправедливі умови, вчинений внаслідок омани, тому є недійсним, проведено операції в іноземній валюті без відповідного дозволу (ліцензії), порушено принцип справедливості, невірно визначено суму заборгованості, не враховані платежі за договором, вчинені після звернення до суду з позовом, не надано доказів законності укладеного договору.

В судовому засіданні представник Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» Ушатенкова Г.О. заперечувала проти апеляційної скарги.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду не з»явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином - телефонограмами, які передані 5 лютого 2014 року та зареєстровані в Журналі телефонограм за №№4270, 4271 (т.2 арк..спр.39, 40), про що свідчать тексти телефонограм та витяг з Журналу реєстрації телефонограм №2 (т.2 арк..спр.41, 42).

ОСОБА_3 надала суду заяву, в якій просила відкласти розгляд справи в зв»язку з хворобою.

На підставі ч.1 ст.305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

До заяви ОСОБА_3 не додано документів, які свідчать про поважність причин відкладення розгляду справу.

В судове засідання, призначене на 3 лютого 2014 року ОСОБА_3 надала суду заяву про відкладення розгляду справи, до якої додано висновок спеціаліста «Донецького обласного клінічного територіального медичного об»єднання» , з якого виходить, що ОСОБА_3 рекомендовано лікування у невропатолога за місцем проживання (т.2 арк.спр.2), внаслідок чого розгляд справи було відкладено.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що причини неявки ОСОБА_3 в судове засідання, призначене на 17 лютого 2014 року, не є поважними, подана заява про повторне відкладення розгляду справи свідчить про недобросовісне здійснення нею своїх прав, тому розгляд справи належить проводити у відсутність відповідачів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_2 15 серпня 2008 року отримав кредит у розмірі 276250 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до пункту 4.2.1. Договору про внесення змін та доповнень № 1 від 14 жовтня 2014 року до кредитного договору процентна ставка нараховується у наступному розмірі: з 14 жовтня 2011 року до 13 жовтня 2012 року - 9% річних, починаючи з 14 жовтня 2012 року - 13,5 % річних. З метою забезпечення вимог між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. У зв»язку з порушенням забов»язань склалась заборгованість в сумі 210916,74 доларів США, а саме, заборгованість за кредитом- 201309,86 доларів США; 4425,64 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту. Крім того позивачем додатково сплачено 12000 доларів США

На підставі частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, якщо у зобов'язанні встановлений строк ( термін виконання), то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, поручитель несе солідарну відповідальність перед банком нарівні з Боржником.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

На підставі встановлених обставин справи, доказів по справі та відповідно до зазначених норм матеріального права суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог позивача та стягнення на користь банку суми заборгованості за кредитним зобов»язанням.

Доводи апеляційної скарги щодо недійсності кредитного договору - безпідставні.

На підставі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача в разі подання ним відповідного позову.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вимогами щодо визнання кредитного договору недійсним - не звертались.

Крім того, на підставі ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15 і 23 цього Закону.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, сторони передбачили всі істотні умови договору відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів і дійшли згоди щодо усіх умов, на яких він укладався, а відтак, з власної ініціативи, на момент отримання коштів ОСОБА_2 визначив для себе правила подальшої поведінки.

Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору була надана позичальнику, що вбачається з умов кредитного договору і не оспорювалась.

Тому, посилання в апеляційній скарзі на порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" при укладенні кредитного договору, несправедливість та недобросовісність умов договору, є безпідставними.

Укладений кредитний договір є дійсним, укладений на законних підставах, відповідно до вимог Цивільного Кодексу України та інших актів цивільного законодавства, оскільки особи, які його уклали, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - сума кредиту була отримана та використана на власний розсуд, певний час кредит позичальником погашався.

Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін, має бути досягнута згода.

При укладенні договору ОСОБА_2 був ознайомлений з усіма його вимогами, про що свідчить його особистий підпис.

Доводи апеляційної скарги про те, що до договору включені положення, які містять ознаки нечесної підприємницької діяльності, тобто такої, що вводить в оману, необґрунтовані.

Згідно ч.1 ст.19 Закону УРСР від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не надав суду доказів про те, що які-небудь дії позивача носять ознаки нечесної підприємницької практики в розумінні положень ст.19 Закону.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення вимог законів щодо валюти кредитування також безпідставне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Конституція України не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно з ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

На підставі ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, ч.3 ст.533 - використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, в редакції, яка діяла на час укладання договору та ухвалення рішення, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівкою іноземною валютою, що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) і іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Зі справи вбачається, що 16 січня 2003 року Національним банком України Акціонерному товариству «Індустріально-експортний банк» була видана банківська ліцензія №99 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т.2 арк..спр.8), та дозвіл з додатком №99-3 від 16 січня 2003 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу (т.2 арк.спр.9).

Оскільки позивач мав генеральну ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій, суд дійшов правильного висновку про те, що надання відповідачеві за спірним кредитним договором кредиту в доларах США з зобов'язанням повернути кредит у доларах США, не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Зі справи вбачається, що при укладенні спірного кредитного договору ОСОБА_2 були відомі умови договору, ніщо не перешкоджало йому отримати кредит у національній валюті.

Посилання в апеляційній скарзі на допущені порушення процесуального права при викладенні тексту рішення не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки апеляційна скарга не містить доводів про те, яким чином це призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд вважає, що суд правильно оцінив докази, що надані сторонами, та дав їм належну правову оцінку. Підстави для переоцінювання наявних в матеріалах справи доказів відсутні.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б спростовували позовні вимоги.

За таких підстав суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд на підставі ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст.307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м.Донецька від 19 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: