Єдиний унікальний номер 217/1585/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1309/2014

Головуючий у 1 інстанції Соболєва І.П.

Доповідач Дундар І.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів: Мірута О.А. , Янчук Т.О.

при секретарі Чекіній А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Донецьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 28 жовтня 2013 року,-

В С Т А Н О В И В :

В липні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому вказав, що відповідно до укладеного договору № DNH4KP86900623 від 20 липня 2006 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6240 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач умов договору не виконав, у зв»язку з чим станом на 23 травня 2013 року склалась заборгованість в сумі 78550,92 грн. Просили стягнути суму заборгованості, судові витрати.

Заочним рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 28 жовтня 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: висновки суду щодо пропуску строку позовної давності, зроблені внаслідок неналежного з»ясування обставин справи, порушено такі норми і принципи процесуального права, як рівність перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність цивільного судочинства, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд не звернув уваги на те, що строк позовної давності, встановлений домовленістю сторін 5 років - не пропущений.

В судовому засіданні апеляційного суду ПАТ КБ «Приватбанк» Чумак С.О. підтримав доводи апеляційної скарги, пояснив, що в Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам, які діяли на час підписання заяви позичальника, не передбачалась договірна позовна давність.

ОСОБА_1 заперечував проти задоволення скарги, пояснив, що не брав кредитні кошти, не укладав кредитний договір, просив застосувати строк позовної давності.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

На підставі частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Але з такими висновками суду погодитися неможливо.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд вважає, що зазначеним вимогам рішення суду не відповідає з наступних підстав.

Судом першої інстанції при розгляді справи було встановлено, що 20 липня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNH4KP86900623, предметом якого є строковий кредит у сумі 6240 грн. на строк 36 місяців по 20 липня 2009 рік з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09 відсотків на місяць. Мета кредитування-купівля товарів народного споживання. Кредит наданий терміном до 20 липня 2009 року.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» посилались на те, що Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам передбачена договірна позовна давність - 5 років.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні 20 липня 2006 року договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, останній надав згоду, що заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між позичальником і банком кредитно-заставний договір, засвідчивши її своїм підписом.

В судовому засіданні апеляційного суду, представник позивача надав наказ по КБ «Приватбанк» №391 від 21 березня 2006 року, яким, в тому числі, затверджено в новій редакції Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (СТАНДАРТ) додаток №5, які діяли на час оформлення заяви позичальника 20 липня 2006 року (арк..спр.5).

Виходячи зі змісту даних Умов, договірна позовна давність між сторонами не встановлювалась.

Отже, відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг трирічного строку загальної позовної давності за вимогами ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором сплив 20 липня 2012 року, а позов було пред'явлено до суду у липні 2013 року, тобто через рік після спливу строку позовної давності.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач в судовому засіданні суду першої інстанції участі не брав, посилання в рішенні суду на те, що він був повідомлений належним чином про день та час розгляду справи не відповідає дійсності.

У справі міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом про отримання «ОСОБА_1», але з нього неможливо зробити висновок, лист або повістку якого змісту було йому направлено. Окрім того, дане поштове відправлення було отримано ним 2 листопада 2013 року, в той час як рішення суду ухвалене 28 жовтня 2013 року.

Суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, безпідставно, у відсутність відповідача, який не був повідомлений про час та місце розгляду справи, ухвалив заочне рішення.

Крім того, пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Застосовуючи до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не звернув уваги на те, що у матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування позовної давності, яка мала бути ним порушена до ухвалення рішення суду.

Поряд з цим, колегія судів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що пункт 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі за заявою Особа-1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року у справі за позовом кредитної спілки «Аккорд» до Особа-1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмета заявленого позову, апеляційний дійшов висновку про невідповідність вимогам закону рішення суду, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

На підставі ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Під час розгляду справи встановлено, що боржник порушував умови кредитного договору, в тому числі в частині щомісячного погашення кредиту та процентів за користування кредитом, банком надана відповідна довідка щодо вказаної заборгованості.

Але в судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування строків позовної давності.

Враховуючи те, що відповідач не брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції з вини суду, який не повідомив його про час розгляду справи, апеляційний суд вважає за можливе задовольнити його заяву та застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, які є підставою для відмови в позові.

Керуючись ст.ст.307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 28 жовтня 2013 року скасувати.

У задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді: