Справа № 101/449/14-ц

РІШЕННЯ

19 березня 2014 року Алуштинський міський суд Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Гордєйчик Т.Ф.

при секретарі - Левченко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Алушті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та про

розподіл, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до своєї дружини ОСОБА_2, у якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права їхньої спільної сумісної власністю подружжя та поділити це спільне сумісно нажите майно подружжя , визнавши за кожним із них право власності на 1/ 2 частку цієї квартири.

Вимоги мотивовані тим, що він перебуває із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі із 04. 03. 1961 року і на даний час вони проживають сумісно у спірній квартирі, яку було придбано у період їхнього із відповідачкою шлюбу 06. 11. 1998 року та зареєстровано на відповідачку. Отже, вказана квартира у відповідності до вимог законодавства являється об'єктом права спільної сумісної власністю подружжя і кожен з них має рівні права на цю квартиру .

Але відповідачка не погоджується із цим. Вважає, що якщо квартира зареєстрована саме за неї, то вона являється повноправною господаркою цієї квартири, а він, позивач, лише квартирант. З приводу цього у них виникають постійні суперечки.

Отже, уникнути непорозумінь можливо лише шляхом звернення до суду із зазначеним позовом , оскільки в добровільному порядку поділити квартиру відповідачка не бажає.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у відповідності до наведеного . Зазначив також, що підставою для звернення до суду явилося у тому числі і та обставина, що позивач має намір свою частку квартири заповісти своєму синові від першого шлюбу, але не може цього зробити, оскільки його частка квартири не визначена та не виділена.

Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала, мотивуючи тим, що позивач за період їхнього сумісного проживання тривалий час був відсутній вдома , часто знаходився у відрядженнях, не піклувався про неї, а тому вважає, що квартира належить саме їй і ділити її вона не має наміру.

Суд, заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно з вимогами статей 10 та 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Крім того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі наданих суду доказів встановлено, що сторони із 04 березня 1961 року перебувають у зареєстрованому шлюбі ( а.с. 7) і на даний час проживають сумісно у спірній квартирі ( а.с.11).

Вказані обставини визнавалися сторонами.

В період перебування у шлюбі було придбане спірне майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка була оформлена та зареєстрована 06 листопада 1998 року на відповідачку ОСОБА_2 , про що свідчить договір купівлі продажу нерухомості ( а.с. 8).

Згідно до статті 22 Кодексу про шлюб та с ім'ю , положення якого діяли на момент придбання спірної квартири, а також згідно до статті 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжями за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності .

Отже, вищенаведені посилки відповідачки , якими вона обгрунутовує свою незгоду із позовом, не засновані на законі. Будь - яких інших доводів в підтвердження своєї правової позиції, відповідачкою не наведене.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 57 ч. 1 п. 3 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини або чоловіка являється майно, набуте ним за час шлюбу , але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Оскільки дана квартира придбана шляхом укладення договору купівлі - продажу в період шлюбу на сумісні грошові кошти сторін , що не спростовано у судовому засіданні, то ця квартира являється об'єктом права спільного сумісно нажитого майна подружжя .

Згідно до ст. 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У відповідності до положень ст.70 ч. 1 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановлено і не заперечувалося сторонами, що ні домовленостей, ні шлюбного договору щодо порядку користування сумісним спільним майном між подружжями не існувало та не існує.

Таким чином, сторони мають рівні права щодо поділу зазначеної квартири.

За таких підстав суд задовольняє вимоги позивача щодо поділу спільного сумісно нажитого майна подружжя у вигляді вказаної квартири в рівних частках і визнає за кожним із них право власності на 1/ 2 частку цієї квартири.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61 ч. 3, 209, 212, 214 -215 ЦПК України, ст.ст. 57 ч. 1 п. 3 , 63, 60, 70 Сімейного Кодексу України, ст. 22 Кодексу про шлюб та с ім'ю , суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Поділити спільне сумісно нажите майно подружжя у вигляді квартири АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/ 2 частку квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/ 2 частку квартири АДРЕСА_1..

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Республіки Крим через Алуштинський міський суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня його оголошення апеляційної скарги.

Суддя Алуштинського

міського суду Т.Ф. Гордєйчик.