Справа №:123/8973/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.
№ провадження:22-ц/190/133/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Синельщікової О.В.
суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І.
при секретарі:Щегловій Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості,
за апеляційними скаргами представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2013 року позов задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» суму заборгованості в розмірі 903.957 грн. 86 коп.
Стягнено з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» сплачений судовий збір в розмірі 3.441 грн. в рівних частках, тобто по 1.720,50 грн. з кожного.
В апеляційних скаргах представник відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8 ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що судом не надано належної правової оцінки тій обставині, що згідно повідомлення від 15 вересня 2009 року за вих. № 1742, яке отримано відповідачем ОСОБА_6 18 вересня 2009 року, банк повідомив останнього про зміну умов кредитного договору, а саме: скорочення строку виконання зобов'язання і встановлення десятиденного строку виконання зобов'язання у повному обсязі з дати особистого отримання зазначеного повідомлення. Враховуючи, що зазначена умова ОСОБА_6 не виконана, банк, починаючи з 29 вересня 2009 року і вважаючи свої права порушеними, мав можливість звернувся до суду у строки, передбачені статтею 257 Цивільного кодексу України. Тому суд повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 за спливом строку позовної давності.
Вказує, що відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, а, враховуючи, що у зв'язку зі змінами умов кредитного договору строк його виконання настав 28 вересня 2009 року, кредитор повинен був звернутися до поручителя ОСОБА_7 з вимогою про виконання зобов'язання протягом шести місяців від цієї дати, проте не скористався цим своїм правом, отже вважає, що договір поруки є припиненим. Також, зазначає, що судом, в порушення вимог частин 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України, не застосовано спеціальну позовну давність до вимог про стягнення пені, і пеня стягнена за весь час прострочки від дати підписання кредитного договору. Крім того, посилається на те, що за договором факторингу, укладеним між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ ФК «Вектор Плюс», не передбачено право останнього на наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі, отже вважає, що договір факторингу є недійсним, проте судом безпідставно не прийняті до уваги заперечення відповідачів щодо відсутності права вимоги у позивача на підставі зазначеного договору факторингу.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі як солідарні боржники мають невиконане зобов'язання за кредитним договором, укладеним ОСОБА_6 з ВАТ «Сведбанк», і сума заборгованості, що складається з кредиту, процентів за користування, пені, підлягає стягненню на користь позивача, до якого право вимоги відійшло за договором факторингу.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції у частині стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_6, але вважає, що позовні вимоги до іншого солідарного боржника ОСОБА_7 задоволенню не підлягають у зв'язку з припиненням її поруки.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що за кредитним договором № 1101/1008/88/255, укладеним 03 жовтня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і відповідачем ОСОБА_6, останній отримав кредит у розмірі 50.000 доларів США на строк з 03 жовтня 2008 року по 02 жовтня 2017 року зі сплатою банку процентів за користування кредитом у розмірі 14,99 % річних за весь строк фактичного користування кредитом та зобов'язався погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, починаючи з листопада 2008 року, згідно Додатку № 1 до договору, щомісячними платежами по 472,96 доларів США протягом зазначених 9 років (а.с.8-15).
03 жовтня 2008 року ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_7, як поручителем, і ОСОБА_6, як позичальником, був укладений договір поруки № 1101/1008/88/255-Р-1, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих позичальнику у вигляді кредиту, згідно з кредитним договором № 1101/1008/88/255 від 03 жовтня 2008 року у сумі 50.000 доларів США, строком до 03 жовтня 2017 року, з процентною ставкою 14,99 % річних за їх використання, солідарно з боржником.
Згідно п. 10 договору поруки його сторони домовилися, що строком припинення поруки є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням. (а.с.19-20).
При апеляційному перегляді справи також встановлено, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладений договір факторингу, за яким кредитором фактору передано право грошової вимоги щодо заборгованостей, зазначених у реєстрі заборгованостей (а.с.32-34).
28 листопада 2012 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали наступний договір факторингу, за яким відступлене право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених в Реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів, право на вимогу якої належить ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (а.с.35-52).
До такого Реєстру заборгованості боржників внесений за кредитним договором № 1101/1008/88/255 від 03 жовтня 2008 року відповідач ОСОБА_6 (а.с.53).
Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідачів щодо відсутності у позивача ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги з посиланням на статтю 1083 Цивільного кодексу України, тому що перший договір факторингу, укладений ПАТ «Сведбанк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», не містив відповідної умови.
Такі доводи не відповідають обставинам справи, встановленим апеляційним судом.
Відповідно до статті 1083 Цивільного кодексу України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Представником позивача апеляційному суду надана копія договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладеного ПАТ «Сведбанк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», де у пунктах 26, 26.5 йдеться, що наступне відступлення фактором права вимоги заборгованості до боржників будь-яким третім особам допускається за зазначених у цьому пункті умов, і у випадку придбання права вимоги у фактора банком або фінансовою установою, у тому числі факторинговою компанією, письмовий дозвіл Банку не потрібен.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «Кредитні ініціативи», позивач на підставі розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 1121 від 18 вересня 2008 року зареєстрований як фінансова установа з правом здійснювати такі фінансові послуги без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: фінансовий лізинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; надання поручительств; надання гарантій; факторинг (а.с.56-57).
Зазначені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача права вимоги щодо стягнення заборгованості за останнім договором факторингу.
При апеляційному перегляді справи також встановлено, що боржник ОСОБА_6 не виконував належним чином своїх зобов'язань, і вже на 15 вересня 2009 року його заборгованість перед ВАТ «Сведбанк» складала:
- прострочена заборгованість за кредитом в сумі 4.630 доларів США;
- прострочена заборгованість за відсотками в сумі 3.576,83 доларів США;
- заборгованість за кредитом в сумі 44.907 доларів США;
- заборгованість за відсотками в сумі 927,37 доларів США;
- пеня за несвоєчасне погашення кредиті і відсотків в сумі 693,30 доларів США.
Зазначена обставина підтверджується копією повідомлення банку на адресу позичальника ОСОБА_6, отриманого ним 18 вересня 2009 року (а.с.79), яким змінено умови кредитного договору № 1121 від 18 вересня 2008 року, і у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань щодо строків сплати платежів, встановлених пунктами 3.1., 3.3 кредитного договору, боржника повідомлено, що строк виконання ним своїх зобов'язань у повному обсязі (повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань) настає на десятий календарний день з дня направлення йому цього повідомлення. Відлік десятиденного строку починається з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні йому цього повідомлення, або з дати особистого отримання ним у банку цього повідомлення. У встановлений цим повідомленням термін він зобов'язаний буде сплатити заборгованість по кредитному договору достроково у повному обсязі, яка включає: заборгованість по кредитному договору, процентам та пеню за несвоєчасне погашення процентів та кредиту, а також про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі не погашення заборгованості у тридцяти денний строк (а.с.79).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, який не вважав зазначене повідомлення належним доказом зміни умов кредитного договору щодо строку виконання основного зобов'язання, тому що не встановлено точне походження цього документу.
Так, на стадії апеляційного перегляду справи представником відповідача надана копія рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» на заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2011 року.
Цим рішенням суду встановлені певні обставини, які відповідно до вимог частини 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України не повинні доказуватися при розгляді інших справ за участю відповідачів та їх кредиторів у зобов'язаннях за вказаним кредитним договором, тобто є преюдиціальними.
Так, цим рішенням апеляційного суду встановлений факт зміни умов договору згідно його пункту 3.8, отримання відповідачкою ОСОБА_7, яка у першій справі виступала як майновий поручитель боржника ОСОБА_6, вказаного повідомленням банку 19 вересня 2009 року.
В тексті рішення суду йдеться, що згідно пункту 3.8 договору кредиту від 03 жовтня 2008 року, у випадку, якщо позичальник порушує строки здійснення платежів, встановлених статтею 3 договору кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість з погашення кредиту, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому цим пунктом. При цьому строк виконання позичальником своїх зобов'язань (повернення кредиту, сплати процентів за користування ним) настає на десятий календарний день з дня отримання повідомлення позичальником.
Позивач повідомив іпотекодавця - ОСОБА_7 листом від 15 вересня 2009 року про порушення боржником умов договору і про попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_7 отримала лист 19 вересня 2009 року відповідно до поштового повідомлення.
Висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не був повідомлений про зміну умов кредитного договору та наявність заборгованості спростовуються повідомленням, яке надав позивач, де є особиста підпис відповідача про отримання повідомлення (а.с.127-128).
Вказаним рішенням апеляційного суду від 22 вересня 2011 року задоволений позов ВАТ «Сведбанк», і звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним 03 жовтня 2008 року з відповідачкою ОСОБА_7 і посвідченим нотаріально,
у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1101/1008/88/255 від 03 жовтня 2008 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_6 у сумі 565.326,79 грн., яка склалася станом на 02 лютого 2011 року, шляхом надання іпотекодержателю - Відкритому акціонерному товариству «Сведбанк» права продажу предмету іпотеку будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу, передбачених статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, не нижче 628.538,11 грн., що еквівалентно 78.863 доларів США.
Відповідно до частини 1 статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
В постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-68 цс 11 Верховний Суд України дійшов правового висновку, який в силу статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх судів, і згідно якого відповідно до частини 1 статті 251 та частини 1 статті 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина 2 статті 251, частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).
Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.
За таких обставин, порука на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (постанова ВСУ від 21 травня 2012 року за № 6-68 цс 11).
При апеляційному перегляді справи встановлено, що після зміни строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором вимога до відповідачки ОСОБА_7, як поручителя за договором поруки, пред'явлена кредитором до суду після спливу встановленого законом шестимісячного строку, а саме 12 серпня 2013 року, то вона не може нести солідарну відповідальність з боржником, тому що її порука є припиненою в силу частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у зазначеній частині рішення суду слід скасувати і у позові до ОСОБА_7 відмовити.
Що стосується доводів апеляційного скарги про незастосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачами через свого представника заявлено письмово про застосування позовної давності (а.с.76-78).
Але, відповідно до частин 2, 3 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у погашення заборгованості в розмірі 71.186,40 доларів США (565.326,79 грн.), яка склалася станом на 02 лютого 2011 року, ВАТ «Сведбанк» звернувся до суду 21 жовтня 2010 року, і рішенням апеляційного суду від 22 вересня 2011 року, що набрало законної сили, зазначена сума заборгованості визнана (а.с. 126).
Таким чином, загальний строк позовної давності щодо стягнення суми заборгованості за кредитом, яка складається із тіла кредиту, процентів за користування і є простроченою, а також пені, був перерваний 21 жовтня 2010 року і з цього часу розпочався заново, отже не є пропущеним.
Із матеріалів справи вбачається, що на час придбання позивачем ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за договором факторингу від 28 листопада 2012 року заборгованість ОСОБА_6 складала станом на 28 листопада 2012 року: по тілу кредиту 49.537 доларів США, відсоткам за користуванням кредитом 26.107,33 доларів США, нарахованої пені 29.293,59 доларів США, а всього 104.937,92 доларів США (а.с.27).
Згідно розрахунку позивача з зазначеної дати до 01 травня 2013 року ще нараховані щомісячно проценти за користування кредитними коштами за ставкою 14,99 % річних та пеня, і сума заборгованості становить станом на 01 травня 2013 року по тілу кредиту 49.537 доларів США, процентам за користування 29.283,84 доларів США, пеня 34.272,85 доларів США, а всього 113.093,69 доларів США (а.с.27).
В постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс 13 Верховний Суд України дійшов правового висновку, що стосується застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки.
В цій постанові зазначено, що підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається статтею 610 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожний день прострочення. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.
Відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.
Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року та від 7 листопада 2012 року.
Отже аналіз норм статті 266, частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (постанова ВСУ від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс 13).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 8.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості. Кількість днів у році приймається - 360 (а.с.11).
Враховуючи, що загальний строк позовної давності до основної вимоги щодо сплати всієї суми кредиту і відсотків за користування не сплинув, у рішенні Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2011 року разом з кредитом і процентами до суми заборгованості включено пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання станом на зазначену дату, а в розрахунку позивача зазначено про нарахування ним пені за період з 28 листопада 2012 року по 01 травня 2013 року, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про сплив строку спеціальної позовної давності безпідставними.
У зв'язку з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції відповідно до частини 5 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат.
Сума судового збору, сплачена позивачем при зверненні до суду, 3.441 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_6
Сума судового збору 1720,50 грн., сплачена за подачу апеляційної скарги представником ОСОБА_7, підлягає стягненню на її користь з позивача у зв'язку з ухваленням нового рішення на її користь.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2013 року скасувати у частині стягнення солідарно з ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» суми заборгованості в розмірі 903.957 грн. 86 коп. і розподілу судових витрат
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_7 про стягнення солідарно суми заборгованості.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» у відшкодування судового збору 3.441 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_7 у відшкодування судового збору 1.720,50 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді
Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.