Справа № 22-ц - 3626                                     Головуючий у 1 інстанції Островська О.О.

Категорія   18                                                                                       Доповідач Лащенко В.Д.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі: головуючого - Лащенка В.Д. суддів - Корзаченко І.Ф., Червінко К.С. при секретарі - Левочко І.Я.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 2 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про припинення зобов'язань та визнання неправомірним вчинення виконавчого напису та зустрічним позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання,

встановила:

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про припинення зобов'язань та визнання неправомірним вчинення виконавчого напису. Свої вимоги мотивував тим, що 26 березня 2004 року з відповідачкою уклав договір позики, який було посвідчено нотаріально. За вказаним договором позивач отримав в борг у відповідачки 11 000 грн., які зобов'язувався повернути до 26 березня 2005 року. У зазначений в договорі строк борг не повернув у зв"язку з тяжким матеріальним становищем, про що завчасно повідомив ОСОБА_2 У травні 2005 року відповідачці було повернуто частину боргу в сумі 2000 грн.

30 грудня 2005 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4, чоловіку відповідачки, в рахунок погашення боргу товар на суму 1000 грн., про що була видана розписка.

21 січня 2006 року позивач передав чоловіку відповідачки товар на суму 6 500 грн. в рахунок погашення боргу. Вважає, що боргу було повернуто в сумі 9 500 грн., залишок боргу становить 1 500 грн.

24 березня 2006 року відповідачка направила йому заяву, в якій пропонувала в десятиденний строк повернути борг, а 4 квітня 2006 року державний нотаріус вчинила виконавчий напис, в якому пропонується органам державної виконавчої служби звернути стягнення на майно, яке належить позивачу.

Просив визнати виконання зобов'язання таким, що частково виконано, визнати неправомірним вчинення виконавчого напису нотаріуса та визнати його таким, що не підлягає виконанню.

ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом доОСОБА_1 про стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання. Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 взяв у неї в борг 11 000 грн., які не повернув, тому відповідно до вимог ст. 625 ПК України зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 2 жовтня 2006 року ОСОБА_1 в позові відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Постановлено стягнути зОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму грошової компенсації у зв"язку з інфляційними процесами в сумі 882 грн. та три проценти річних у зв"язку з несвоєчасним поверненням боргу в сумі 320 грн., у відшкодуванні моральної шкоди відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 26 березня 2004 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в борг ОСОБА_1 11 000 грн., які той зобов'язаний був повернути до 26 березня 2004 року. Вказаний договір було посвідчено нотаріально. На виконання вимог договору ОСОБА_2 було повернуто 2000 грн., що сторони не заперечують. Залишок боргу в сумі 9000 грн. ОСОБА_2 не повернуто.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Враховуючи, що суду не було надано доказів того, що ОСОБА_1 повернув ОСОБА_2 борг в сумі 9000 грн., суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 625 ЦК України поклав наОСОБА_1 відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Судом правомірно не взято до уваги доводиОСОБА_1 про часткове повернення боргу, оскільки письмові розписки про передачу майна, які видані ОСОБА_4, чоловіком відповідачки, не свідчать про виконання боргових зобов'язань перед ОСОБА_2

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог і частково задовольнив зустрічні позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне неврахування судом тієї обставини, що ОСОБА_1 повернув борг майном, яке передавав чоловікові відповідачки, не можуть бути враховані, так як не свідчать про виконання зобов'язання перед ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 2 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий