Єдиний унікальний номер 259/5760/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1589/2014

Головуючий у І інстанції Ларіонова Н.М.Єдиний унікальний номер 259/5760/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1589/14

Категорія 42Доповідач Барков В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 рокум. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Маширо О.П.,

суддів Баркова В.М.,

Зайцевої С.А.,

при секретарі Сачко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 25 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з участю третіх осіб комунального підприємства «Керуюча компанія Куйбишевського району м. Донецька» та органу опіки та піклування Куйбишевського району м. Донецька,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 25 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Вселено ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_7 надати ОСОБА_3 екземпляр ключів від квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в задоволенні їх позовних вимог та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_7, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми процесуального і матеріального права.

Позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а також відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та просили розглянути за їх відсутності (том 2 а.с. 46, 47, 48, 53, 54, 56, 57, 58, 59) тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_8, які просили скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив всі доводи сторін, дав правильну правову оцінку встановленим фактам і доказам і зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_3 необхідно вселити в спірну квартиру.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 є наймачем та зареєстрований в АДРЕСА_1 разом із членами сім'ї: племінницею ОСОБА_2, онуками ОСОБА_5 і ОСОБА_6, правнучкою ОСОБА_9 та племінниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( том 1 а.с. 5).

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, які згідно із ч. 2 ст. 214 ЦПК України є обов'язковими при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, за змістом ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК України у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача.

Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК України).

У разі вселення особи до жилого приміщення за договором піднайму, вона не набуває самостійного права користування цим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилася як член сім'ї наймача.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Доказів тому, що позивачі вселилися в спірне житлове приміщення без згоди наймача та інших членів його сім'ї, наявності між ними угоди щодо певного порядку користування жилим приміщенням, відповідачами суду не надано.

Не надано також відповідачами доказів і тому, що спірна квартира з моменту вселення позивачів не була їх постійним місцем проживання та вони не вели з наймачем ОСОБА_7 спільне господарство.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, відповідач ОСОБА_7 просив визнати позивачів такими, що втратили право користування спірною квартирою на підставі ст. 71 ЖК України через їх відсутність без поважних причин понад встановлені законом строки.

Виходячи зі змісту норм ст. ст. 71, 72 ЖК України та роз'яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суди повинні встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що позивачі протягом тривалого часу були відсутні у спірній квартирі через неодноразові засудження з відбуванням покарання у місцях позбавлення волі, а тому не можна вважати їх відсутніми без поважних причин.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог, ОСОБА_7 були надані акти житлового органу від 05 червня 2009 року та 18 червня 2013 року (а.с. 40, 41, 42) з яких не можна встановити причини відсутності позивачів.

Крім того, в зустрічній позовній заяві відповідач ОСОБА_7 зазначив, що після звільнення з місць позбавлення волі позивачі до квартири не поверталися, а визначили собі місце проживання за іншою адресою.

Проте, ці обставини є іншою підставою для визнання позивачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, відповідач на відповідну норму закону не посилався та відповідних доказів суду не надавав, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову, заявленого на підставі ст. 71 ЖК України через його недоведеність.

Також судом апеляційної інстанції враховується той факт, що із зустрічним позовом про позбавлення позивачів права користування спірною квартирою, відповідач звернувся лише після звернення позивачів із позовом про усунення перешкод у користуванні цим житлом, що на думку апеляційного суду свідчить про незгоду відповідача ОСОБА_7 проживати із позивачами разом в одній квартирі.

Враховуючи наведене, а також те, що ОСОБА_4 на час ухвалення судом першої інстанції знаходився під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність вселення ОСОБА_3 в спірну квартиру.

В апеляційній скарзі не приведено нових доводів, які б не були предметом дослідження суду першої інстанції і які б вплинули на правильність його висновків при розгляді справи по суті.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 25 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді