Справа № 2-1237/06
РІШЕННЯ
13 березня 2014 року Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим
в складі головуючого судді: Гордєйчик Т.Ф.
при секретарі: Левченко К.В.
за участю адвокатів ОСОБА_1; ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Алушті цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Малоріченської сільської Ради Автономної Республіки Крим,Споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Рибальське»,треті особи: Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності,зобов'язання ввести елінг в експлуатацію та проведення його реєстрації ,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що на підставі Державного акту від 25. 12. 2001 року Споживчому гаражно - будівельному кооперативу рибалок - аматорів «Рибаче» ( нині Споживчий кооператив рекреаційного призначення «Рибальське») передано у потсійне користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. Позивач являється членом цього кооперативу і на зазначеній земельній ділянці ним було побудовано двоповерховий елінг НОМЕР_1 . Рішенням міжвідомчої комісії від 14. 03. 2006 року йому було надано дозвіл на виконання проектної документації . Після підготовки проекту ввести в експлуатацію елінг на даний час неможливо, тому відповідно до положень ст.ст. 376, 391, 392 ЦК України просив суд визнати за ним право власності на елінг АДРЕСА_1, зобов'язати виконавчий комітет Малоріченської сільської Ради прийняти рішення про введення в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного елінгу та зобов'язати Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації провести за ним реєстрацію закінченого будівництвом вказаного елінгу.
Згідно до ухвали суду від 16 січня 2014 року до участі у справі у якості третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору , залучені ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
У судовому засіданні свої позовні вимоги позивач підтримав у відповідності до наведеного. Затвердив з посилкою на показання допитаних у судовому засіданні свідків , що саме він будував за власні кошти спірний елінг, являється членом кооперативу , своєчасно сплачує членські внески, а тому треті особи не мають будь - якого права претендувати на нього.
Представник відповідача Споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Рибальське» у судовому засіданні позов визнав з тих підстав, що саме ОСОБА_3 своєчасно сплачує членські внески як член кооперативу, приймає участь у вирішенні господарських питань, що виникають у діяльності кооперативу. Інших власників спірного елінгу він не знає і ніколи їх не бачив. Останні не приймають будь - якої участі у діяльності кооперативу, членські внески не сплачують. Отже, єдиним власником спірного елінгу він вважає саме позивача.
Представник відповідача виконавчого комітету Малоріченської сільської Ради, будучі належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, до суду не з'явився. Заперечень на позов не надав.
Представник третьої особи Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації» до суду не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Третя особа ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнав, надав письмові заперечення на позов. Стверджує, що саме він побудував спірний елінг, який був введений ним в експлуатацію ще у 1995 році, пройшов реєстрацію в Бюро технічної інвентаризації, після чого декілька разів продавався. Так, 10. 09. 1998 року він продав цей елінг ОСОБА_9 . Потім 04. 06. 2008 року ОСОБА_9 продав цей елінг ОСОБА_8 В подальшому між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 03. 07. 2013 року був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу 1/ 2 частки цього елінгу і в цей же день між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі - продажу другої половини спірного елінгу. Поряд з цим з 1998 року у належному йому спірному елінгу з його на те згоди з умовою сплати комунальних платежів та членських внесків проживав позивач ОСОБА_3, який користувався цім елінгом під літерою «М». Коли він , ОСОБА_5, вирішив у 1998 році продати елінг ОСОБА_9 , то ОСОБА_3 мав намір його купити, проте запропонував дуже низьку ціну. Придбавши елінг під літерою «М», ОСОБА_9 дозволив там проживати та користуватися ним ОСОБА_3 на тих самих умовах, коли власником був саме він, ОСОБА_5.
В подальшому, скориставшись тим, що в споживчому кооперативі, на території якого був розташований елінг, змінилося керівництво, ОСОБА_3 отримав від нового Голови кооперативу ОСОБА_10 довідку про те, що він є членом цього кооперативу .За фактом неправомірних дій ОСОБА_10 була порушена кримінальна справа.
Таким чином, ОСОБА_3 видав елінг під літерою «М» за елінг НОМЕР_1 та на підставі рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 23. 08. 2006 року отримав на нього право власності та провів його реєстрацію в КРП «СМБРТІ» . Отже, з наведеного вбачається, що мало місце проведення повторної реєстрації одного й того ж об'єкту нерухомого майна, що визнало і саме підприємство «СМБРТІ» у своєму листі від 13. 02. 2009 року за № 1378/8, вказавши на помилку при проведенні реєстрації елінгу НОМЕР_1 за зазначеною адресою. Вказані факти також підтверджуються рішенням Апеляційного суду АР Крим від 17. 04. 2013 року , ухваленого по іншій цивільній справі між цими сторонами.
Також вважає, що ОСОБА_3 не може на даний час взагалі ставити питання про набуття права власності на елінг в судовому порядку, оскільки існує відповідний адміністративний порядок, який передбачає умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Такі умови існували на момент звернення ОСОБА_3 до суду із відповідним позовом , оскільки до 01 січня 2009 року був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів , затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, яким визначалися основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. До того ж, позовні вимоги ОСОБА_3 не можуть бути задоволеними ще із огляду на приписи п. 9, 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України ( про правовий режим самочинного будівництва)».
Так, відповідно до п. 9 вказаної Постанови при розгляді справ зазначеної категорії слід мати на увазі , що відповідно до статті 26 Закону України «Про основи будівництва» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень , а також судами відповідно до законодавства.
Окрім того, взагалі неможливо погодитися із твердженням ОСОБА_3,що має місце самовільно будівництво спірного елінгу, оскільки він вже був введений ним , ОСОБА_5, до експлуатації.
Представник третіх осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні позов не визнав з вищенаведених ОСОБА_5 підстав. Пояснив також, що позивачем взагалі порушений порядок визнання права власності на спірний елінг, якій він вважає самочинним будівництвом. Так, для того , щоб звернутися до суду із позовом про визнання права власності на самочинне будівництво, останній повинен був надати судові докази того, що йому відмовлено у цьому компетентними органами, зокрема, органом державного будівельного архітектурного контролю.
Третя особа ОСОБА_8 та його представник у судовому засіданні позов не визнали з вищенаведених ОСОБА_5 та інших третіх осіб підстав. Також звернули увагу суду на те, що ОСОБА_3 не являється власником або користувачем земельної ділянки, на якій побудований спірний елінг, що у відповідності до частин 3 та 5 ст. 376 ЦК України не дає можливості визнати за ним право власності на самочинне будівництво. Окрім того, можливо визнати право власності лише на новостворене нерухоме майно , яким спірний елінг не являється, оскільки належав ОСОБА_5, який був ним введений в експлуатацію ще в 1995 році , отже, задовго до того, як позивач за його твердженням розпочав будівництво. Саме за ОСОБА_5 була закріплена земельна ділянка,яка знаходилася під будівництвом. Щодо того , чи являються елінги під літерою «М» та за НОМЕР_1 одним і тим же елінгом, то це питання вже було предметом судового розгляду між тими самими особами , що в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не потребує доказуванню. Так, згідно до рішення Апеляційного суду АР Крим від 17. 04. 2013 року у цивільній справі за № 22- ц / 0190/ 2203/ 2012 , яке набрало законної чинності , встановлено, що це один і той же елінг. Також ця обставина підтверджується матеріалами кримінальної справи за обвинуваченням колишнього Голови споживчого кооперативу ОСОБА_10 у скоєнні злочину, передбаченого статтею 366 ч. 1 КК України , які досліджувалися у судовому засіданні.
ОСОБА_3 не доказав факт нового будівництва, відведення йому земельної ділянки для цього, розгляду спору в адміністративному порядку, а тому будь - яких законних підстав для визнання за ним права власності в порядку статті 376 ЦК України, на яку він посилається як на правову підставу свого позову, не вбачається. Окрім того, ним висунуто вимогу щодо зобов'язання провести реєстрацію права власності на спірний елінг до третьої особи у справі Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації», яке за своїм правовим становищем не може відповідати за позовом. Отже, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Суд, заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно з вимогами статей 10 та 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Крім того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того, відповідно до вимог статті 16 ЦК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.
Обравши спосіб захисту своїх прав як визнання права власності на нерухоме майно, покладення обов'язку на виконком органу місцевого самоврядування щодо прийняття відповідного рішення та зобов'язання органу БТІ зареєструвати право власності , позивач в силу статті 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу правомірного виникнення у нього такого права на нерухоме майно, а також довести, що його права порушені відповідачами та можуть бути захищені у визначений ним спосіб.
В ході судового розгляду справи та на підставі наданих суду доказів встановлено, що рішенням виконавчого комітету Малоріченської сільської Ради народних депутатів міста Алушта за № 64 від 20. 06. 1991 року створено човнове - моторний причал № 191 рибалок - аматорів в селі Рибаче.
Рішенням виконавчого комітету Малоріченської сільської Ради № 83 від 27. 07. 1995 року затверджено з 19. 07. 1995 року та прийнято до експлуатації елінги в селі Рибаче міста Алушти, у тому числі елінг під літерою «М» площею 35, 3 квадратних метри, що належить ОСОБА_5 та за ним закріплено земельну ділянку під спорудою.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_5 було видано правовстановлюючий документ на елінг - реєстраційне посвідчення від 04. 12. 1995 року. В подальшому останній провів його відчуження.
Так, згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу від 10. 09. 1998 року ОСОБА_5 продав , а ОСОБА_9 придбав елінг під літерою «М» загальною площею 47, 4 квадратних метри, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації» від 28. 09. 2004 року ОСОБА_9 був зареєстрований власником зазначеного елінгу під літерою «М».
Відповідно до договору купівлі - продажу від 04. 06. 2008 року ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_8 придбав елінг під літерою «М» загальною площею 47, 4 квалратних метри, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації» від 09. 06. 2008 року ОСОБА_8 був зареєстрований власником зазначеного елінгу під літерою «М».
ОСОБА_3, вважаючи, що елінг ОСОБА_5, який той продав у 1998 році ОСОБА_9 , а останнім у 2008 році продано ОСОБА_8 , належить саме йому, ОСОБА_3, звертався до суду із позовом про визнання частково недійсним рішення Малоріченської сільської Ради , яким введено в експлуатацію елінг ОСОБА_5, реєстраційного посвідчення на ім'я останнього , визнання недійсним наступних договорів купівлі - продажу .
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 17. 04. 2013 року , ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_5, Малоріченської сільської Ради, треті особи: Споживчий гаражно - будівельний кооператив рибалок - аматорів «Рибаче», Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації» про визнання частково недійним рішення Малоріченської сільської Ради , реєстраційного посвідчення , визнання недійсними договорів купівлі - продажу , було скасоване рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 12. 02. 2013 року, постановленого у цієї справи, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 повністю. Вказане рішення набрало законної сили.
За змістом частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Зазначеним рішенням Апеляційного суду АР Крим від 17. 04. 2013 року встановлено, що будь - яких прав на спірний елінг ОСОБА_3 не мав і не має, елінг є чужим майном ( з 1995 року по 1998 рік належав ОСОБА_5 , з 1998 року по 2008 рік ОСОБА_9 , а з 2008 року до 03. 07. 2013 року належав ОСОБА_8, який потім продав його ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 1/ 2 частці кожному з них).Помилка в інвентаризації цього елінгу виникла внаслідок відсутності схематичного плану розміщення елінгів кооперативу «Рибаче» та допущена техніком БТІ ОСОБА_12
Вказана обставина також підтверджується матеріалами кримінальної справи за № 101/ 2028/ 13 - к за обвинуваченням ОСОБА_10 за статтею 366 ч. 1 КК України , за результатами розгляду якої була винесена Алуштинським міським судом АР Крим ухвала 22. 10. 2013 року про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зав'язку із закінченням строків давності, при цьому , як вбачається із тексту даної ухвали, було встановлено, що «ОСОБА_10, маючи злочинний умисел , спрямований на складання і видачу завідомо неправдивого офіційного документу,будучі службовою особою - Головою споживчого гаражно - будівельного кооперативу « Рибаче» , зареєстрованого за юридичною адресою: АДРЕСА_1, і, достовірно знаючи про те, що знаходиться на території СГБК «Рибаче» капітальна будова - елінг , зареєстрований в СМБТІ під літерою «М», реалізуючи злочинний умисел, діючи з корисних мотивів , перебуваючи у себе за місцем проживання в АДРЕСА_2, в першій декаді квітня 2006 року , в денний час, вніс шляхом набору тексту на комп'ютері , в офіційний документ - довідку , видану ОСОБА_3, від імені юридичної особи СГБК «Рибаче», завідомо неправдиві відомості про те, що капітальна будова - елінг під літерою «М» має НОМЕР_2, після чого видав цей завідомо неправдивий документ ОСОБА_3 для надання в державні установи . Внаслідок цього було зареєстровано право власності на один і той же об'єкт нерухомості - елінг в СГБК «Рибаче» за двома різними власниками: ОСОБА_8 та ОСОБА_3»
Вказана ухвала суду ніким оскаржена не була і набрала законної чинності.
Отже, посилки ОСОБА_3 на недостовірну довідку про те, що він є членом кооперативу і за ним закріплено елінг НОМЕР_1 , не можуть являтися за таких обставин доказом підтвердження його доводів щодо правомірності користування спірним майном, оскільки факт членства в кооперативі має бути підтверджений належними доказами відповідно до положень ст.ст. 58, 59 ЦПК України , а саме: рішенням загальних зборів про прийняття до кооперативу та надання у користування конкретної земельної ділянки . Таких доказів позивач судові не надав.
Не може також суд погодитися і з посилками позивача та його представника як на доказ виниклого права власності на спірний елінг на матеріали вказаної кримінальної справи, що містяться на а.с. 20 та 23 тому 1 , а саме про те, що після закінчення будівництвом елінгу АДРЕСА_1 ОСОБА_3 передав робітникам 3600 доларів США і що за договором громадянин ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_13 та ОСОБА_3 для ремонту елінгів 635 доларів США, оскільки вказані документи не породжують права власності на нерухоме майно. Окрім того, в них відсутні дати їх укладення, не зазначено, на виконання самих яких робіт вони укладалися.
Щодо пояснень свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 про те, що ОСОБА_3 користувався спірним елінгом, приймав там гостей, проводив ремонт елінгу, сплачував комунальні послуги та членські внески , а також приймав участь у господарчої діяльності споживчого кооперативу, на території якого був розташований це елінг, то суд не вбачає в поясненнях вказаних свідків будь - якої суперечливості встановленому у суді, оскільки факт користування елінгом позивачем не оспорюється.
Між тим, посилки позивача на показання вказаних свідків як на доказ в підтвердження його вимог щодо визнання права власності на зазначений елінг, суд не може прийняти до уваги, оскільки у розумінні положень ст.ст. 58 та 59 ЦК України такі показання не являються належними доказами в підтвердження заявлених вимог.
Окрім того, , вищезазначеним рішенням Апеляційного суду від 17. 04. 2013 року також встановлено, що ОСОБА_3 під час користування елінгом здійснив його самовільну реконструкцію , внаслідок чого змінилися його технічні характеристики, а тому за ним визнано право власності вже на змінений об'єкт нерухомості , який фактично належить на даний час іншим особам - ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Матеріали справи також свідчать про те, що спірний елінг був збудований ОСОБА_5 у 1995 році, зданий до експлуатації в передбаченому законом порядку та рішенням органу місцевого самоврядування земельна ділянка, на якій розташований елінг , закріплена за його власником.
Суд також прийшов до висновку, що позивачем взагалі порушена процедура набуття права власності на нерухоме майно.
Так, у відповідності до частини 1 статті 376 ЦК України, на норми якої як на правову підставу своїх вимог посилається позивач, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації , право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
До 01 січня 2009 року був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів , затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, згідно з п. 1 якого визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва , зокрема як житлово - громадського , так і виробничого призначення , інженерних мереж та споруд , їх інженерно - технічного оснащення, відповідно до проектної документації , нормативних вимог, вихідних даних та проектування. Згідно з п. 29 Порядку датою введення в експлуатацію такого об'єкту є дата затвердження акта державної виймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкту органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування , що утворив комісію. З 01 січня 2009 року механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів встановлено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 923.
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30. 03. 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного Кодексу України( про правовий режим самочинного будівництва)» власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі , споруди та інше нерухоме майно ( ч.2 ст. 376 ЦК України ), тому на вимогу власника ( користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, як самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб ( частина 5 ст. 376 ЦК України ). Вирішуючи такі спори, суди зобов'язані встановлювати всі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником ( користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною така відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними.
Між тим, матеріали справи не містять доказів тому, що позивач звертався до відповідних органів з приводу прийняття самовільно збудованого нерухомого майна до експлуатації. Ніякого рішення з цього приводу компетентними органами не приймалося.
Отже, позивач звернувся до суду без наявності доказів про те, що порушене ним питання було предметом розгляду компетентним державним органом ,рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.
Окрім того, вимога про зобов'язання провести реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, яким являється спірний елінг, взагалі заявлений до третьої особи у справі - Кримського республіканського підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації», який за своїм правовим становищем, визначеним позивачем, не може відповідати за позовом. Будь - якого клопотання з цього приводу позивач протягом усього розгляду справи не заявляв.
Таким чином, суд ,проаналізувавши у сукупності всі вищенаведені доводи та докази, не знайшов будь - яких законних підстав для задоволення позову, а тому відмовляє у його задоволенні у повному обсязі заявлених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60, 61, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 331, 376 ЦК України, Постановою № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України ( про правовий режим самочинного будівництва)», суд,-
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_3 до виконавчого комітету Малоріченської сільської Ради Автономної Республіки Крим,Споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Рибальське»,треті особи: Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності,зобов'язання ввести елінг в експлуатацію та проведення його реєстрації ,- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Алуштинський міський суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня його оголошення апеляційної скарги, а особами, які не були присутні в судовому засіданні, в той же строк з дня отримання копії мотивованого рішення суду.
Судя
Алуштинського міського суду Т.Ф.Гордєйчик.