Справа № 115/602/14-ц
Провадження № 2/115/423/2014
РІШЕННЯ
Іменем України
"26" лютого 2014 р. м. Саки
Сакський міськрайонний суд АР Крим у складі головуючого - судді Власенка А.П. при секретарі Новогребелець К.В., за участі представника позивача - Державного підприємства МВС України «Інформ - Ресурси» - Антонової Вікторії Сергіївни, відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства МВС України «Інформ - Ресурси» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2014 року представник Державного підприємства МВС України «Інформ - Ресурси» (далі - ДП «Інформ - Ресурси») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за зберігання належного йому транспортного засобу.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу - ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_1, який перебуває на зберіганні на спеціальному майданчику тимчасового затримання з 13 жовтня 2011 року, у тому числі з 08 травня 2012 року - в ДП «Інформ - Ресурси». За період з 08 травня 2012 року до 10 грудня 2013 року утворилася заборгованість в розмірі 11 716 грн., які позивач просить стягнути з власника зазначеного автомобіля. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 850 грн. і сплачений при зверненні до суду судовий збір.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та пояснила, що належний позивачу транспортний засіб був затриманий 13 жовтня 2011 року внаслідок порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху та вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 126, частиною 1 статті 130 КУпАП. Договір про співпрацю між Управлінням Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в АР Крим та ДП «Інформ - Ресурси» був укладений 08 травня 2012 року; цього ж дня автомобіль ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_1, був переданий на зберігання позивачу на підставі акту приймання-передачі, тому саме з цього часу позивач просить стягнути вартість зберігання зазначеного транспортного засобу. Докази притягнення законного володільця автомобіля - ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності у позивача відсутні, оскільки його діяльність не пов'язана з обліком правопорушень. Виходячи з того, що власність обов'язує, ОСОБА_2 має оплатити вартість зберігання за законом належного йому транспортного засобу.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у ньому та пояснив, що належний йому автомобіль вибув з його володіння ще в 2000 році, оскільки він отримав за нього кошти та видав безстрокову генеральну довіреність на розпорядження цим транспортним засобом. Пізніше, в 2011 році, на розпорядження автомобілем повіреним була видана довіреність в порядку передоручення іншій особі. Долею автомобіля відповідач не цікавився, оскільки не вважав більше себе його власником. 22 жовтня 2013 року від ДП «Інформ - Ресурси» йому надійшов лист, в якому йому пропонувалося сплатити заборгованість в розмірі 10 360 грн. за зберігання автомобіля ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_1. 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 надіслав позивачу листа у відповідь, в якому повідомив, що з 2000 року не є володільцем цього транспортного засобу і вже більше 10 років не здійснює керування транспортними засобами, тому не порушував жодних Правил.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення відповідача та представника позивача, перевіривши доводи сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Положеннями глави 66 ЦК України визначені основні правила зберігання. Згідно зі статтею 954 цього Кодексу положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.
Так, відповідно до частин 1, 3 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Судом встановлено, що власником транспортного засобу ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_2 (а.с. 7). 13 жовтня 2011 року цей транспортний засіб під керуванням ОСОБА_3 був затриманий у зв'язку зі складенням протоколів про адміністративні правопорушенні (серії АК № 283949 і серії АК № 285630), передбачені частиною 1 статті 126, частиною 1 статті 130 КУпАП відповідно (а.с. 6). На підставі акту приймання-передачі від 08 травня 2012 року зазначений автомобіль був переданий до ДП «Інформ - Ресурси» (а.с. 18 - 20).
Системний аналіз глави 66 ЦК України, яким встановлено правове регулювання відносин щодо зберігання майна, свідчить про те, що сторонами договору зберігання, у тому числі у випадку зберігання за законом, є зберігач - особа, що зобов'язується зберігати річ і повернути її поклажодавцеві у схоронності, та поклажодавець - особа, яка передала річ. Саме між цими особами виникають взаємні права та обов'язки, у тому числі з оплати послуг зберігання.
Виходячи з того, що ОСОБА_2 не є поклажодавцем в розумінні положень глави 66 ЦК України, у тому числі частини 3 статті 946 ЦК України, якою встановлений обов'язок поклажодавця внести плату за весь фактичний час зберігання речі, оскільки не був володільцем (користувачем - що безспірно встановлено під час судового розгляду) транспортного засобу під час його затримання та автомобіль на зберігання до відповідача був переданий не ОСОБА_2, позовні вимоги до відповідача не можуть вважатися обґрунтованими.
Доказів того, що належний позивачу автомобіль перейшов у володіння ОСОБА_3 внаслідок винних (у тому числі з недбалості) дій ОСОБА_2 позивачем в порушення вимог частини 3 статті 10 та частини 1 статті 60 ЦПК України суду надано не було. Як не було надано суду і належних доказів вчинення ОСОБА_3 адміністративних правопорушень, які стали підставою для затримання транспортного засобу - відповідних постанов про притягнення до адміністративної відповідальності. Відтак підстави для покладення на відповідача обов'язку з оплати зберігання на підставі частини 4 статі 319 ЦК України, відповідно до якої власність зобов'язує, вістуні.
За таких обставин у позові слід відмовити повністю у зв'язку з неналежністю відповідача.
При цьому витрати на правову допомогу та судовий збір не підлягають стягненню з відповідача в силу положень статті 88 ЦПК України, якою передбачене стягнення судових витрат лише в разі задоволення позову.
На підставі частин 1, 3 статті 946, статті 954 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У позові Державного підприємства МВС України «Інформ - Ресурси» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подання через Сакський міськрайонний суд АР Крим апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Власенко А. П.