Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
Іменем України
Адміністративна справа Головуючий по 1-й інстанції
№ 8/201-05 Суддя –Лугова Н.П.
Доповідач по 2-й інстанції
Суддя –Карбань І.С.
20 листопада 2006р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Карбань І.С., судді Бабакової Л.М., судді Олійника В.Ф.,
при секретарі –Міракова Г.А.
за участю представників сторін:
позивача – Якименко О.І. за довіреністю № 10-19/17-Д/108 від 11.10.06р.,
відповідача –Шкриль Л.Г. за довіреністю № 71991/9/10-009 від 15.11.06р., Терещенко В.В. за довіреністю № 72152/9/10-009 від 17.11.06р., Тисячника В.О. за довіреністю № 71989/9/10-009 від 15.11.06р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 3484С/2) ДПІ в м Суми на постанову господарського суду Сумської області від 16.08.2006р. по справі № 8/201-05
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Сумиобленерго”, м. Суми
до Державної податкової інспекції в м Суми
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
встановила:
ВАТ «Сумиобленерго», подало позов та уточнення до нього з проханням визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми № 0000682602/26-209/17497/0 від 19.04.2005р., яким було донараховано ВАТ «Сумиобленерго»податок на додану вартість у розмірі 241111 грн. 50 коп., з них 160741 грн. 00 коп. - основний платіж та 80370 грн. 50 коп. - штрафні санкції.
Постановою господарського суду Сумської області від 16.08.2006р. по справі № 8/201-05 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лугова Н.П., судді Соп’яненко О.Ю., Костенко Л.А.) позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Суми № 0000682602/26-209/17497/0 від 19.04.2005р.
ДПІ у м. Суми з постановою господарського суду Сумської області від 16.08.2006 р. не погодилася, подала заяву про апеляційне оскарження, апеляційну скаргу, в яких просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні вимоги позивача, посилаючись на те, що господарським судом при винесенні постанови були порушені норми матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи свої доводи апелянт вказував, що позивач не нарахував податкові зобов'язання по ПДВ, які виникли внаслідок претензійної роботи із споживачами у разі несвоєчасної оплати , спожитої електричної енергії, а саме: при реалізації споживачам електроенергії ВАТ «Сумиобленерго»при укладанні договорів обумовлювало, що у разі несвоєчасної сплати, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування на весь час прострочення: пені у розмірі подвійної ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період за який здійснювалось нарахування і 3% річних з простроченої суми. При цьому сума простроченого боргу за спожиту електроенергію повинна бути сплачена Споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції. Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платника податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України. База оподаткування ПДВ операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається згідно з нормами п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами або регульованими цінами (тарифами). При цьому, до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку. Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Грошовими є, зокрема, зобов'язання покупця за договором купівлі-продажу електричної енергії та надання послуг з електропостачання.
Також апелянт вказував, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, а отже не виключається, що боржник, неспроможний виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше.
Апелянт вважав, що судом першої інстанції були не вірно застосовані та порушені норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. По-перше, боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. По-друге, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зазначені проценти та індекс інфляції не слідує змішувати з неустойкою: вони є не мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами і, отже, стягується незалежно від вини боржника.
Договором або законом за прострочення грошового зобов'язання може бути також встановлена неустойка (пеня).
ЦК України на відміну від ЦК УРСР 1963 р. (ст. 170) передбачає сплачування процентів за користування чужими грошима у розмірі, що встановлюється договором або актом цивільного законодавства. До набрання чинності даним нормативно-правовим актом отримувати прибуток (у вигляді процентів) за гро шовими операціями могли тільки банки, кредитні спілки та інші фінансові установи при наявності відповідної ліцензії Національного банку України. З набранням чинності нового ЦК України юридичні особи мають право на отримання прибутку у вигляді відсотків за користування грошовими коштами у разі прострочення боржником здійснення оплати. Індекс інфляції та 3% річних є не що інше, як компенсація втраченої суми основного боргу.
Норма щодо обов'язковості сплати процентів за користування чужими грошима носить диспозитивний характер тільки для відносин між фізичними особами, які можуть змінити її положення шляхом включення відповідних пунктів у договір, на підставі якого виникло грошове зобов'язання. Інші суб'єкти цивільного права змінить правила частини першої статті 536 ЦК України, не в змозі, навіть якщо вони вступають у договірні стосунки із фізичними особами.
Редакція ст. 536 ЦК представляє інтерес з точки зору правової природи процентів, які розглядає як борг, а не відповідальність. Та обставина, що проценти за цією статтею є боргом, виражається, зокрема у відсутності зв'язку між можливістю їх стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності, а також в неприпустимості їх зменшення за вимогою боржника. Поряд з тим ст. 625 ЦК передбачає проценти за порушення боржником грошового зобов'язання (за прострочення боржника) і встановлює їх у розмірі трьох про центів річних, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший процент.
Несплата (прострочення сплати) боргу тягне за собою можливість стягнення з борж ника неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов'язання, тоді як штрафні санкції (у їх ши рокому розумінні) за несплату (прострочення сплати) майнових санкцій не застосовуються.
Отже на думку апелянта проценти за ст. 536 ЦК застосовуються у розумінні боргу. Тому у договорі, на підставі якого виникає грошове зобов'язання, необхідно встановлювати розмір процентів за користування грошима, бо, якщо такий процент не буде вказаний актом цивільного законодавства, то на підставі частини першої статті 536 ЦК України, розмір процентів за користування грошима можна вважати істотною умовою договору. За несплату цього проценту кредитор вправі стягнути з боржника неустойку, як за порушення зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного апелянта зазначає, що отримані ВАТ «Сумиобленерго»суми індексу інфляції та 3% річних, які були сплачені покупцями згідно ст. 536, 625 ЦК України у разі простроченого виконання ними договірних зобов'язань, є платою за користування грошовими коштами позивача і повинні були включатися Продавцем до суми основного боргу та до бази оподаткування у відповідності до п.3.1. ст. З та п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, апелянт стверджував, що відповідно до наданих для перевірки первинних документів (виписки банку, платіжні доручення, рахунки та ін.) та зведених бухгалтерських документів (журнали-ордери по рахункам 31 «Розрахунковий рахунок», 37-03-40 «Пені, інфляція, 3% річних»(37 «Розрахунки з різними дебіторами», 03 «Розрахунки по нарахованим доходам», 40 «Пені, інфляція, 3% річних»), 71-05 «Інший операційний доход від отриманих штрафів, пені, неустойки»(71 «Інший операційний доход», 05 «Отримані штрафи, пені, неустойки»), а також довідки реалізації електричної енергії по області за 2005 рік за перевіряємий період споживачами електроенергії було сплачено ВАТ «Сумиобленерго»суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, але позивач ПДВ на суму отриманих коштів не нараховував, що призвело до заниження податкових зобов'язань звітного періоду.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не вбачає, у зв’язку чим просить постанову господарського суду Сумської області від 16.08.2006р. по справі № 8/201-05 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач вказував, що інфляційні суми і проценти, які законодавством встановлені в ст. 625 ЦК України, (ст. 214 ЦК УРСР (1963р.), є санкцією за неналежне виконання грошового зобов'язання і пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг) у розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України. Санкції до боржника який прострочив виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, повинні включатися до складу валових доходів підприємства (по оплаті) на підставі вимог п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств
Також позивач зазначав, що враховуючи положення п.п 4.4.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»сума індексу інфляції та три відсотки річних, п’ятикратне (двократне) перевищення договірної величини споживання електричної енергії та п’ятикратне (двократне) перевищення договірної величини споживання потужності податком на додану вартість не обкладаються.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегією суддів встановлено, що посадовими особами ДПІ в м. Суми було проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства України ВАТ «Сумиобленерго»за період з 01.01.04р. по 31.12.2004р. За результати перевірки складено акт №31/Д26-209 ДСК від 18.04.2005р., згідно якому відповідно до первинних документів та зведених бухгалтерських регістрів: журналів-ордерів по рах. ОЗ „Розрахунки по нарахованим доходам", рах.05 „Отримані штрафи, пені, неустойки", рах.31 „Розрахунковий рахунок", рах.37 „Розрахунки з різними дебіторами", рах.40 „Пені, інфляція, 3% річних", рах.71 „Інший операційний доход" за січень-грудень 2004р. споживачами електроенергії сплачено ВАТ „Сумиобленерго" - 803694,53 грн. сум індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості. При перевірці на цю суму отриманих підприємством коштів відповідач донарахував податок на додану вартість: 803694,53 *20%=160741 грн.
На підставі акту було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000682602/26-209/17497/0 від 19.04.05р. про застосування і стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства, яким було донараховано позивачу податок на додану вартість у розмірі 241111,50 грн., з них 160741 грн. 00 коп. - основний платіж та 80370 грн. 50 коп. - штрафні санкції.
При відображенні в податковому обліку сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань, а також 3% річних від простроченої суми не є базою оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України, а тому податкове зобов'язання не виникає.
Згідно з вимогами пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Відповідно до п. 1.4 ст. 1 вищевказаного Закону продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безплатного надання товарів. При цьому, у відповідності до п. 4.1 ст. 4 вищевказаного Закону, база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) позначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням і акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Також п. 4.1 ст.4 вищезазначеного Закону визначено, що договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до регульованих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.
Статтею 625 ЦК України (ст.214 ЦК УРСР) передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В договорах про постачання електричної енергії, які ВАТ «Сумиобленерго»укладає із споживачами обумовлено, що "у разі несвоєчасної сплати, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування на весь час прострочення: пені в розмірі подвійної ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період, за який здійснювалося нарахування; 3% річних з простроченої суми. При цьому сума простроченого боргу за спожиту електроенергію повинна бути сплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Згідно з положеннями пп.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної ст. 4 цього Закону та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Враховуючи те, що інфляційні суми і проценти, які встановлені ст. 625 ЦК України (ст.214 ЦК УРСР), є санкцією за неналежне виконання грошового зобов'язання і пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.
Санкції до боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, передбачені ст.625 ЦК України, повинні включатися до складу валових доходів підприємства (по оплаті) відповідно до вимог пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд Сумської області дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстави для скасування постанови суду від 16.08.2006 р. по справі № 8/201-05 відсутні.
На підставі вищевикладеного, та керуючись статтями 195,196, п. 1 ст. 198, ст. 200, 205, 206, 209, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Сумської області від 16.08.2006 р. по справі № 8/201-05 залишити без змін.
Дана ухвала набирає чинності з дня її проголошення.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Справу направити до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Карбань І.С.
Суддя Бабакова Л.М.
Суддя Олійник В.Ф.