Справа №:123/9155/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Тихопой О.О.

№ провадження:22-ц/190/1181/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Хмарук Н. С.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Хмарук Н.С.

суддів:Сінані О.М., Рошка М.В.,

при секретарі:Усеїновій Н.У.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання квартири особистою приватною власністю та поділ спільного майна подружжя

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8

на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, в якому просив провести поділ спільного майна подружжя, виділивши йому однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а відповідачці виділити автомобілі «Форд Коннект» державний номер НОМЕР_1 і «Шевроле Авео» державний номер НОМЕР_2, а також грошові кошти в сумі 50 000 грн..

Уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_6 просив виділити йому автомобілі, а відповідачці - квартиру, стягнувши з відповідачки на його користь 50 000 грн. грошових заощаджень їх сім`ї.

ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, з урахуванням уточнень до якої, просила визнати за нею права особистої власності на спірну квартиру, та поділити автомобілі відповідно до їх реєстрації, зі стягненням з позивача компенсації вартості автомобіля.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволені частково.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1.

В порядку розподілу спільного майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_6 на автомобіль «Форд Коннект», 2011 року випуску, вартістю 130 541 грн.

За ОСОБА_7 визнано право власності на автомобіль «Шевроле Авео», 2008 року випуску, вартістю 74 999 грн.

В рахунок компенсації вартості виділеного майна стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 27 771 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_6. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає з наступних підстав.

Cудом встановлено, що сторони спору ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 квітня 2005 року, який розірваний рішенням Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2013 року (а.с. 5, 7).

Під час шлюбу 03 грудня 2010 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу на ім'я відповідачки придбана квартира АДРЕСА_1 (а.с. 31).Право власності зареєстровано за відповідачкою в БТІ 06 грудня 2010 року (а.с.33).

Також у період шлюбу були придбані автомобілі Ford Connect, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та Сhevrolet Aveo, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с. 29, 21).

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За частиною 1 статті 69, частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України, що діє на час вирішення у суді спору про поділ спільного сумісного майна подружжя, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 23, 24, 25 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 Сімейного кодексу України, частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 Сімейного кодексу України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 в частині визнання квартири її особистою власністю, суд дійшов висновку, що квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки гроші на її придбання були подаровані відповідачці - її матір'ю ОСОБА_9

З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_7 надала суду копії розписок, відповідно до яких її мати ОСОБА_9 отримала у борг грошові кошти у сумі 90 000 грн. у період придбання спірної квартири (а.с. 77, 78, 134-136), але зазначені розписки не підтверджують факт дарування їй вказаних коштів її матір'ю.

У порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України суд, дослідивши надані сторонами докази, не надав належної оцінки у їх сукупності і взаємозв'язку, а ухвалив рішення на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, не звернувши уваги на те, що спірна квартира придбана під час шлюбу та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 При цьому, суд не взяв до уваги вимоги закону про презумпцію спільності майна подружжя.

Безспірних, достовірних та достатніх доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 57, 58 ЦПК України, про те, що спірна квартира придбана ОСОБА_7 за власні кошти, остання не надала.

За таких обставин, суд помилково задовольнив зустрічний позов в частині визнання права особистої власності на квартиру за ОСОБА_9, тому в цій частині рішення підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 статті 71 Сімейного кодексу України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 Цивільного кодексу України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що при поділі спільного сумісного майна подружжя позивач просив залишити відповідачці квартиру, а йому виділити два автомобіля.

Враховуючи, що спірна квартира, яка придбана на ім'я відповідачки, не ділиться в натурі, то захист прав позивача ОСОБА_6 у зазначеному спільному сумісному майні подружжя повинен відбуватися шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частку спірної квартири зі зменшенням частки відповідачки з цілого до 1/2 частки і залишенням цього майна у їх спільній частковій власності.

Суд першої інстанції вирішуючи питання про поділ автомобілів, виходив з того, що автомобілем «Форд Коннект», 2011 року випуску, вартістю 130 541 грн., користується позивач, а автомобілем «Шевроле Авео», 2008 року випуску, вартістю 74 999 грн. відповідачка.

Враховуючи межі заявлених позовних вимог сторін в частині поділу автомобілів, їх частки у цьому майні по 1/2, склавшийся порядок користування ним та його реєстрації, інтереси обох сторін, колегія суддів вважає, що суд правильно вирішив питання про поділ автомобілів, виділивши кожному конкретний автомобіль зі стягненням грошової компенсації через невідповідність виділеного майна розміру відповідної частки.

Щодо позовних вимог ОСОБА_6 в частині поділу сімейних заощаджень у сумі 50 000 грн., то суд правильно відмовив у їх задоволенні за недоведеністю.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 грудня 2013 року в частині визнання права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку у квартирі АДРЕСА_1 Крим, яка на підставі договору купівлі-продажу від 03 грудня 2010 року належить на праві власності ОСОБА_7, зменшивши частку ОСОБА_7 у праві власності на зазначену квартиру до 1/2 частки.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді

Н.Хмарук О.Сінані М.Рошка