Справа №:101/2163/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Гордєйчик Т.Ф.
№ провадження:22-ц/190/873/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Хмарук Н. С.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Хмарук Н.С.
суддів:Сінані О.М., Рошка М.В.,
при секретарі:Усеїновій Н.У.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання правочину недійсним та зобов'язання повернути майно,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_11
на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання правочину недійсним та зобов'язання повернути майно, посилаючись на те, що 18 січня 2011 року дружина позивача ОСОБА_9 довірила ОСОБА_8 право представництва її інтересів при купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, яка 10 липня 2012 року від імені ОСОБА_9 продала ОСОБА_7 вказаний будинок.
Позивач зазначає, що зазначений договір купівлі-продажу суперечить вимогам закону, оскільки спірний будинок є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_9, а вказаний правочин вчинений без його письмової, нотаріально посвідченої згоди.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив із того, що спірний договір купівлі-продажу квартири, укладений з порушенням закону, оскільки не було його згоди на це. Разом з тим, оскільки покупець квартири є добросовісним набувачем майна, суд дійшов висновку, що позивачем обраний невірний спосіб захисту права.
Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.
Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК визначені питання, які повинен вирішити суд під час ухвалення рішення.
Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Дійшовши висновку, що покупець спірного будинку є добросовісним набувачем у силу ст. 388 ЦК, суд не звернув уваги на те, що предмет позову - визнання правочину недійсним, а не витребування майна від добросовісного набувача, при розгляді якого й з'ясовуються обставини добросовісності чи недобросовісності набувача майна.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невірне обрання позивачем способу захисту свого порушеного права, а саме як на спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначив на можливість його захисту шляхом подання відповідного позову в порядку, передбаченому статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.
Цивільним кодексом передбачені цивільно-правові способи захисту права власності, зокрема, норми статей 387, 388 цього Кодексу, які надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача, який не є стороною саме недійсного правочину.
Враховуючи, що оскаржуваний правочин судом не визнаний недійсним, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем обраний невірний спосіб захисту.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 перебуває у шлюбі з ОСОБА_9 з 2000 року (а.с. 10).
У період шлюбу 04.09.2008 року був придбаний спірний будинок, який зареєстрований за ОСОБА_9 Купівля-продаж будинку була вчинена за письмовою згодою чоловіка покупця - ОСОБА_6, яка оформлена згідно діючого законодавства (а.с. 8, 11).
10 липня 2012 року ОСОБА_9 від імені якої діяла ОСОБА_8 продала ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Статтею 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Під час укладення договорів один із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружна, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним з посиланням на ст. ст. 203, 215 ЦК. При цьому зазначав, що договір укладений з порушенням вимог ст. 65 Сімейного кодексу України, оскільки спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а вказаний правочин вчинений без його письмової, нотаріально посвідченої згоди.
Зазначені обставини знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
Договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Вирішуючи спір про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним, суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи вищевикладене, колегія судів приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання правочину недійсним є обґрунтованими.
Відповідно до обраного позивачем способу захисту і ст. 216 ЦК у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Такий наслідок недійсності правочину - реституція - настає незалежно від наявності вини сторін правочину в тому, що правочин є недійсним. Майно повертається стороні, яка передала його за недійсним правочином, лише тому, що правочин визнано недійсним і добросовісність сторони, яка набула майно за таким правочином, до уваги не береться.
За таких обставин рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що, в силу п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК, є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення цих позовних вимог.
Згідно з частиною 5 статті 88 цього Кодексу якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Встановлено, що позивач є інвалідом 1 групи тому від сплату судового збору він звільнений, оскільки його позов задоволено, то з відповідачів підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 766, 90 грн. з кожного.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 304, 309 ч.1 п. 4, 314, 315, 319, 323, 324, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_11 задовольнити.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_6 задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, 10 липня 2012 року між ОСОБА_9 (від імені якої діяла ОСОБА_8) та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за № 2344.
Сторони повернути у первісне становище.
Повернути у власність ОСОБА_9 житловий будинок АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 245 803 грн.
Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 на користь держави судовий збір у сумі 1 766, 90 грн. з кожного.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді
Н.Хмарук О.Сінані М.Рошка