ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2014 р. Справа № 804/106/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЦарікова О.В.,
секретаря судового засідання:Бердника С.О.,
за участю:
представника позивача -1: ОСОБА_3,
представника позивача -2: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
08 січня 2014 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6, в якому позивачі просять:
- визнати протиправним та скасувати повністю рішення № 6447678 від 05.10.2013 року державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_7 Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області щодо відмови у державній реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1;
- зобов'язати Реєстраційну службу Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області прийняти рішення про державну реєстрацію права власності на 1/8 житлового будинку, що розташований: АДРЕСА_1, за ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);
- зобов'язати Реєстраційну службу Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області прийняти рішення про державну реєстрацію права власності на 1/8 житлового будинку, що розташований: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_8 (батько позивачів) на підставі договору дарування від 04.09.2004 подарував ОСОБА_6 (рідному брату позивачів) домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1. На підставі вказаного договору ОСОБА_6 зареєстрував за собою право власності на вказане домоволодіння в цілому.
Оскільки у позивачів, в порядку спадкування за законом, після смерті матері, виникло право на 1/4 частину вищевказаного домоволодіння, вони звернулися до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про визнання права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/8 частині домоволодіння на кожну, в порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору дарування.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.02.2005, за ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) та ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано право власності на домоволодіння, що розташоване: АДРЕСА_1, по 1/8 частині на кожну особу. Всі інші частки, а саме: 3/4 частини вищевказаного домоволодіння залишилися за ОСОБА_6.
Для реєстрації свого права на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 1/8 частини, на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.02.2005, ОСОБА_4 звернулася до Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області із відповідною заявою. Однак, у здійсненні реєстрації їй було відмовлено на підставі ч. 1 та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: надані документи не відповідають вимогам або не дають змогу встановити відповідність заявлених вимог документам, що їх посвідчують.
З урахуванням того, що недоліки, визначені державним реєстратором в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 14.05.2013 № 2252442, були усунені позивачами, ОСОБА_4, отримавши доручення від ОСОБА_5, 13.09.2013 звернулася повторно до відповідача для реєстрації права спільної часткової власності на домоволодіння, що знаходиться: АДРЕСА_1. На своє звернення позивач-1 знову отримала відмову в проведенні такої реєстрації, у формі рішення державного реєстратора від 05.10.2013 № 6447678 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Таке рішення державного реєстратора від 05.10.2013 № 6447678 позивачі вважають незаконним, таким, що порушує їх права, свободи та інтереси, а також позбавляє їх можливості вільно розпоряджатися своїм майном.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2013 відкрито провадження у справі № 804/106/14 та призначено її до розгляду на 24.02.2014.
24.02.2014 розгляд справи відкладався на 04.03.2014, у зв'язку з неявкою позивачів у судове засідання.
У судовому засіданні 04.03.2014 представник позивачів заявлений адміністративний позов підтримав, просив задовольнити його повністю.
Відповідач письмових заперечень на позовну заяву до суду не надав. В судовому засіданні 04.03.2014 представник відповідача пояснив, що позивачам відмовлено в проведенні державної реєстрації права спільної власності на домоволодіння, у зв'язку з тим, що останніми не надано договору дарування, укладеного 04.09.2004 між батьком позивачів - ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (їх братом), відповідно до якого, ОСОБА_8 подарував ОСОБА_6 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1. Також, відповідач зазначив, що для реєстрації права спільної власності на домоволодіння звернулася тільки частина співвласників: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а ОСОБА_6 до Реєстраційної служби з цього приводу не звертався. Крім того, відповідач пояснив, що у зв'язку з наявністю запису про реєстрацію права власності у розмірі 1/1 на вищевказане домоволодіння за ОСОБА_6, державний реєстратор позбавлений можливості відкрити новий розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 заперечив проти заявленого адміністративного позову повністю, просив суд відмовити в його задоволенні повністю.
04.03.2014 року у судовому засіданні оголошено перерву до 07.03.2014.
Представник відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, у судове засідання 07.03.2014 не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені судом, що підтверджується розписками останніх, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату,час та місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Представник позивачів виклав пояснення, надані у судовому засіданні 04.03.2014 письмово, просив залучити їх до матеріалів справи та зазначив, що державний реєстратор мав виконати дії, передбачені ч. 2 ст. 9 та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та закрити реєстраційну справу, скасувати реєстраційний номер на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яке, зареєстроване на ОСОБА_6; відкрити новий розділ, нову реєстраційну справу та присвоїти новий реєстраційний номер на кожну частину домоволодіння відповідно до рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.02.2005. За таких обставин, просив суд задовольнити адміністративний позов повністю.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 04.09.2004 року між ОСОБА_8 (батьком позивачів) та ОСОБА_6 (братом позивачів) укладено договір дарування, за яким ОСОБА_8 подарував ОСОБА_6 домоволодіння, що знаходиться: АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_10, 04.09.2004 року, номер реєстрації в реєстрі № 5486.
На підставі зазначеного договору дарування, Комунальним підприємством «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_6, 15.09.2004 було зареєстроване право власності на домоволодіння, яке знаходиться: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4739160 від 15.09.2004.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.02.2005 визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частину домоволодіння в АДРЕСА_1 в порядку спадкування по закону після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1; визнано за ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/8 частину домоволодіння в АДРЕСА_1; визнано у розмірі 1/4 частини недійсним свідоцтво про право власності, видане 30.07.2004 Підгороднянською міськрадою на ім'я ОСОБА_6 та визнано у розмірі 1/4 частини недійсним договір дарування в АДРЕСА_1, посвідчений 04.09.2004 приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за № 5486.
Таким чином, з урахуванням умов договору дарування від 04.09.2004 та рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.02.2005 право спільної власності на домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 розподіляється наступним чином: за ОСОБА_6 залишається 3/4 частини домоволодіння, та по 1/8 частини домоволодіння належить ОСОБА_5 та ОСОБА_4.
Судом встановлено, що з метою проведення державної реєстрації права власності на 1/8 частку житлового будинку, що розташований адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4 звернулася до відповідача із заявою від 17.04.2013, реєстраційний номер №874872.
Розглянувши вказану заяву та подані документи, рішенням від 14.05.2013 № 2252442, державний реєстратор відмовив заявнику в проведенні державної реєстрації на тій підставі, що документи, подані для проведення державної реєстрації прав, не відповідають вимогам, або не дають змогу встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: ч. 1 та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З урахуванням рішення державного реєстратора від 14.05.2013 № 2252442, позивачі звернулися до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про роз'яснення рішення суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/8 частини домоволодіння в порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право власності і договору дарування.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.07.2013, суд роз'яснив рішення по вищевказаній цивільній справі та визначив, на які саме частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, визнано право власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_4.
Отримавши довіреність від ОСОБА_5, ОСОБА_4, діючи в своїх та в інтересах довірителя, 13.09.2013 повторно звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію права власності за собою та ОСОБА_5 на домоволодіння, яке знаходиться: АДРЕСА_1, в частині по 1/8 на кожну особу, як це визначено в ухвалі Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.07.2013 про роз'яснення рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.02.2005, яка набрала законної сили 30.07.2013.
Державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровського області ОСОБА_7 своїм рішенням від 05.10.2013 № 6447678 відмовив позивачам у державній реєстрації за ними права власності на частину домоволодіння, що знаходиться: АДРЕСА_1.
Підставою для відмови стало те, що заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно наявний запис щодо реєстрації права власності за ОСОБА_6 на вказаний будинок в розмірі 1/1, що суперечить рішенню Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.02.2005.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 цієї ж статті КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 3 вказаного Закону визначено засади державної реєстрації прав. Так, державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Перелік правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомості, зазначений у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», це, зокрема, рішення судів, що набрали законної сили.
Також, згідно ч. 2 ст. 15 вказаного Закону перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ч. 26 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703, для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.
Згідно пп. 10 п. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
З наведених норм випливає, що рішення суду, яке набрало законної сили, є достатньою самостійною підставою для реєстрації права власності за заявником.
Відтак, вимога державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_7 щодо витребування від позивачів договору дарування 04.09.2004, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 є безпідставною. Така вимога державного реєстратора є необґрунтованою і з огляду на те, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не були сторонами договору дарування від 04.09.2004, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6.
Твердження відповідача щодо неможливості відкриття окремого розділу Державного реєстру прав, у зв'язку з наявністю запису про реєстрацію права власності у розмірі 1/1 на вищевказане домоволодіння за ОСОБА_6, та необхідності звернення всіх співвласників домоволодіння для реєстрації справа не приймаються судом, з огляду на наступне.
Відповідно ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа. Розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються на підставі рішення державного реєстратора, зокрема, у разі: поділу, об'єднання об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна.
Разом з тим, Державна реєстраційна служба України в листі від 22.01.2013 № 23-06-15-13 роз'яснила питання щодо державної реєстрації права спільної власності на нерухоме майно.
Згідно з частинами першою та другою статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
При цьому, відповідно до статей 356 та 368 вказаного Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Частинами сьомою та чотирнадцятою статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.
Форма і вимоги до заповнення заяв та запитів, що подаються до органу державної реєстрації прав, а також форма і вимоги до оформлення рішень, що приймаються у зв'язку з проведенням державної реєстрації прав, взяттям на облік безхазяйного нерухомого майна та наданням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), установлюються відповідно до законодавства.
Наказом Міністерства юстиції від 17.04.2012 № 595/5 «Про впорядкування відносин, пов'язаних із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстрованим в Міністерстві юстиції 20.04.2012 за № 590/20903, затверджено форму заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), додатка до заяв та вимоги до заповнення заяв у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Слід відмітити, що законодавство у сфері державної реєстрації прав та програмне забезпечення Державного реєстру прав дозволяє отримувати заяви як від усіх співвласників одночасно, так і від кожного із співвласників окремо, крім випадків проведення державної реєстрації права спільної часткової власності з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також проведення державної реєстрації права спільної сумісної власності. Тобто, якщо частка співвласника у спільній власності визначена, то такий співвласник має право подати як самостійно заяву про державну реєстрацію прав щодо своєї частки у праві спільної власності, так і спільно з іншими співвласниками заяву про державну реєстрацію прав щодо спільної власності.
У випадку, коли співвласником подається заява про державну реєстрацію прав щодо своєї частки у праві спільної власності, державна реєстрація прав проводиться виключно щодо відповідної частки, тобто запис до Державного реєстру прав вноситься щодо частки у праві спільної часткової власності. При цьому така державна реєстрація прав може бути проведена і з відкриттям розділу Державного реєстру прав на об'єкт нерухомого майна, що перебуває у спільній власності. В подальшому, при проведенні державної реєстрації прав за заявами інших співвласників такого об'єкта нерухомого майна, новий розділ Державного реєстру прав не відкривається, а до існуючого розділу вносяться записи щодо інших часток у праві спільної часткової власності.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність рішення від 05.10.2013 № 6447678 державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_7 щодо відмови у державній реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 по 1/8 частині за ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Крім того, згідно ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
У відповідності до ч. 1 ст. 22 вказаного Закону, у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно - правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника. У разі невиконання зазначених вимог державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (ч. 3 ст. 22 вказаного вище Закону).
Як встановлено судом, відповідачем не приймалося рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, чим порушено передбачений статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Відповідачем також не виконано обов'язок, встановлений ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» стосовно доведення до відома заявників інформації про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.
Відтак, відповідач прийняв рішення від 05.10.2013 № 6447678 про відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у реєстрації права власності на частину домоволодіння (в розмірі по 1/8 частини на кожну) за адресою: АДРЕСА_1 з порушеннями ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому останнє є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог позивачів про зобов'язання Реєстраційної служби Дніпропетровського управління юстиції Дніпропетровської області прийняти рішення про державну реєстрацію права власності на 1/8 житлового будинку, що розташований: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та зобов'язання Реєстраційної служби Дніпропетровського управління юстиції Дніпропетровської області прийняти рішення про державну реєстрацію права власності на 1/8 житлового будинку, що розташований: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), суд зазначає наступне.
Проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно віднесено до компетенції відповідача.
Суд не вправі своїм рішенням підміняти рішення відповідача про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та прямо вказувати відповідачу на те, яке саме рішення останній повинен прийняти.
Суд прийнявши рішення про зобов'язання відповідача зареєструвати право власності на об'єкт нерухомого майна позивача в порушення вимог ст. 17 і пунктів 1, 2 ч. 2 ст. 162 КАС України вийде за межі своєї компетенції, вирішивши питання, яке до неї не віднесено.
Аналогічну позицію займає Вищий адміністративний суд України у постановах від 21.06.2011 по справі № К-42782/10 (номер у ЄДРСР 16784825) та від 17.08.2011 по справі №К-59345/09 (номер у ЄДРСР 10930901).
У відповідності по п. 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
У відповідності до статті 11 КАС України суд вправі вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи те, що суд не вправі своїм рішенням прямо вказувати відповідачу, яке саме рішення останній повинен прийняти, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для захисту прав позивачів шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про державну реєстрацію прав від 13.09.2013 реєстраційний номер №2944889 та прийняти по ній відповідне рішення.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України у разі якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст. ст. 2, 8, 10, 11, 69, 71, 86, 158-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 6447678 від 05.10.2013 державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_7 Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області щодо відмови у державній реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1.
Зобов'язати Реєстраційну службу Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_4, подану в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 від 13.09.2013, реєстраційний номер № 2944889 та прийняти по ній відповідне рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 36 (тридцять шість) грн. 54 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 36 (тридцять шість) грн. 54 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 12 березня 2014 року.
Суддя О.В. Царікова