ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2014 року справа № 919/250/13-г
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Лотової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_3)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_1, 99011),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3
(АДРЕСА_2, 99059)
про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 197 040,00 грн,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
від третьої особи - не з'явився.
ВСТАНОВИВ:
25.02.2013 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором оренди від 01.01.2011 у розмірі 197040,00 грн., з яких: 144000,00 грн. заборгованості по орендній платі, 48720,00 грн. - штрафні санкції за порушення умов договору та 4320,00 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги, з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України, умови договору оренди нерухомості б/н від 01.01.2011, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо сплати орендної плати за цим договором у період з лютого 2011 по вересень 2012.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28.02.2013 було порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.03.2013.
Ухвалою суду від 20.03.2013 було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 13.05.2013, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.11.2013, позов задоволено частково.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.08.2013 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2014 вказану постанову та рішення скасовано, справу направлено до господарського суду міста Севастополя на новий розгляд.
За результатами автоматичного розподілу справи №919/250/13-г суддею для розгляду цієї справи визначено Лотову Ю.В.
Ухвалою суду від 11.02.2014 справа прийняття до провадження судді Лотової Ю.В. та призначена до розгляду у судовому засіданні на 25.02.2014.
В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалою суду від 25.02.2014 розгляд справи був відкладений до 11.03.2014.
В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.03.2014 оголошувалась перерва до 14.03.2014.
Представники сторін в судове засідання 14.03.2014 не з'явились про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач до судового засідання заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він перебуває на лікуванні, та продовження строку розгляду справи на 30 днів (т.2, а.с. 110). Суд розглянув вказане клопотання позивача та відмовив у його задоволенні, виходячи з наступного.
Частиною першою статі 69 Господарського процесуального кодексу України передбачено, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Відповідно до частини третьої 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Таким чином, клопотання позивача про продовження строку розгляду спору господарським судом на 30 (тридцять) днів не підлягає задоволенню, оскільки продовження строку розгляду спору господарським судом на 30 (тридцять) днів не передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до протоколу судового засідання 11.03.2014 (т.2., а.с. 107-108) позивач був присутній у судовому засіданні 11.03.2014, в якому була оголошена перерва до 14.03.2014. Тобто, на момент від'їзду на лікування позивачу було заздалегідь відомо про призначення розгляду справи на 14.03.2014, але ним було прийняте рішення про від'їзд на лікування саме у період, коли судове засідання було призначено. Також у заяві про відкладення розгляду справи, яка підписана позивачем не надано доказів від'їзду саме на лікування.
Таким чином, вказане клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.
Позивач у попередніх судових засіданнях на задоволенні позову наполягав із підстав, що вказані у позовній заяві (т.1., а.с.3). Позовні вимоги обґрунтовував невиконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасного та повного внесення орендної плати за договором оренди нерухомості б/н від 01.01.2011 за період з лютого 2011 по вересень 2012.
Представник відповідача у попередніх судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, що вказані у відзиві на позов (т.2., а.с. 93-94). Зокрема, відповідач вважає, що згідно наявних у справі договорів оренди від 15.01.2010 та від 15.01.2011 спірний об'єкт оренди АДРЕСА_4 в період з 15.01.2010р. по 31.01.2012р. фактично займала та використовувала третя особа у своїй господарській діяльності (в якості магазину), оскільки згідно свідоцтва про право власності від 27.01.2009 за вказаною адресою інших аналогічних нежилих приміщень у власності позивача немає (а.с.50, том 1), що унеможливило користування згаданим об'єктом з боку відповідача та звільняє останнього від внесення орендної плати за договором оренди від 01.01.2011, укладеним між сторонами. Відповідач наголошує на тому, що договір оренди від 01.01.2011 не створює для нього ніяких прав та обов'язків з тих підстав, що станом на 01.01.2011р. позивач не розірвав договір від 15.01.2010 з попереднім орендарем (фізична особа-підприємець ОСОБА_3) та згодом навіть уклав з ним новий договір від 15.01.2011 зі строком дії до 31.01.2012р., пролонгувавши таким чином свої орендні відносини. Також відповідач у відзиві на позов пояснював, що договір оренди нерухомості б/н від 01.01.2011 вважається неукладеним через невиконання ним умов цього договору стосовно внесення попередньої орендної оплати за перший та останній місяць оренди.
Третя особа вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з підстав, що вказані у відзиві на позов (т.2., а.с. 95-96), оскільки, що саме третя особа користувалась спірним приміщенням за період з 15.01.2010 по 31.01.2012.
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до частини 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка учасників процесу судом обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд
ВСТАНОВИВ :
01.01.2011 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, Орендар) було укладено договір оренди нерухомості (далі -Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування на період строку дії договору нежитлове приміщення, площею 170 кв.м., що розташоване за адресою АДРЕСА_4 (далі - об'єкт оренди)./т.1, а.с.6-8/
Відповідно до п.1.2. Договору, прийом-передача орендованого майна здійснюється двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін на підставі акту прийому-передачі, Додаток №1, який є невід`ємною частиною даного Договору.
Права та обов`язки сторін обумовлені у розділі 2 цього Договору.
Так, згідно 2.1.1. Договору, орендодавець зобов'язаний на протязі п'яти днів з моменту набрання чинності цим Договором передати Орендареві в оренду Об`єкт.
Пунктом 2.3.2. Договору передбачений обов'язок орендаря щодо проведення своєчасної та повної оплати згідно розділу 3 даного Договору.
У розділі 3 Договору сторони узгодили орендну плату та порядок розрахунків.
Так, згідно п. 3.1 Договору, розмір орендної плати щомісячно складає 8000,00 грн. Оплата вноситься готівковими коштами щомісячно до першого числа місяця, що передує звітному.
Відповідно до п.3.2. Договору, орендна плата обчислюється з моменту підписання Акту приймання-передачі Об`єкту. У разі закінчення строку дії договору орендна плата сплачується Орендарем по день фактичної здачі Об`єкту.
Пунктом 3.4. сторони обумовили, що при укладенні даного Договору встановлену плату Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю наперед за два місяця (за перший та останній). У разі не внесення Орендарем орендної плати наперед за два місяця даний Договір вважається неукладеним та відповідно не створює для сторін Договору ніяких прав та обов'язків, у разі, якщо інше не передбачено Додатковою угодою сторін.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2012 (п.4.1. Договору).
У пунктах 5.1-5.2. Договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов даного Договору, вина сторона несе відповідальність у відповідності з даним Договором та діючим законодавством України. У разі несвоєчасного внесення орендної плати, Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі 1% від суми орендної плати за кожен день прострочення.
Як вбачається з акту приймання-передачі об'єкта нерухомості від 01.01.2011, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (орендодавець) передав в оренду, а фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (орендар) прийняв в оренду - торгівельну площу (об'єкт оренди), площею 170,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (т.1, а.с. 9).
На думку позивача, відповідачем зобов'язання по внесенню орендної плати за користування об'єктом оренди відповідно до умов договору виконувались не належним чином, зокрема не була здійснена плата за оренду приміщення за період з лютого 2011 по вересень 2012, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з орендної плати за вказаний період у розмірі 144000,00 грн.
Вищезазначені обставини і стали підставою звернення позивача до суду з цим позовом.
Проаналізувавши заявлені позовні вимоги за обраним способом захисту з положеннями чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.
Предметом даного спору є стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди від 01.01.2011, яка виникла в період з лютого 2011р. по вересень 2012р., а підставою позову - невиконання відповідачем зобов'язань по внесенню орендної плати у розмірах та строки, встановлені цим договором.
Нормами статті 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Згідно частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності з приписами частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини четвертої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Приписами статті 205 Цивільного кодексу України вставлені вимоги до форми правочину та визначено, що сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Під підписанням правочину необхідно розуміти скріплення його тексту оригінальною позначкою, притаманною лише даній особі, яка має право на підписання угоди.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною другою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Крім того, згідно з вимогами частини третьою статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
З урахуванням вимог статті 207 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України господарський договір (складений у формі єдиного документа або укладений у спрощений спосіб) повинен бути підписаний обома сторонами (уповноваженими особами), що і підтверджує наявність вільного волевиявлення сторін.
В силу частини другої статті 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Пунктом 3.4. сторони обумовили, що при укладенні даного Договору встановлену плату Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю наперед за два місяця (за перший та останній). У разі не внесення Орендарем орендної плати наперед за два місяця даний Договір вважається неукладеним та відповідно не створює для сторін Договору ніяких прав та обов'язків, у разі, якщо інше не передбачено Додатковою угодою сторін.
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором, однак відповідач заперечуючи проти позову вказував на те, що не здійснював оплати відповідно до п.3.4 Договору, через що вказаний Договір є неукладеним, а тому підстави для стягнення орендної плати у суду відсутні.
Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертиз (стаття 32 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження виконання відповідачем умов пункту 3.4 Договору позивачем надана копія квитанції №00999 від 01.01.2011 на суму 16 000,00 грн (т.2., а.с.104), але ця квитанція не засвідчена підписом чи печаткою відповідача.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судом встановлено, що квитанція №00999 від 01.01.2011 на суму 16 000,00 грн, надана позивачем не відповідає вимогам до первинних документів, передбачених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Крім того, відповідачем факт здійснення оплати за квитанцією №00999 від 01.01.2011 на суму 16 000,00 грн заперечувався.
Також позивачем не надано суду доказів того, що вказана сума за квитанцією №00999 від 01.01.2011 була сплачена саме відповідачем на виконання умов Договору та оприбуткована позивачем у встановленому законом порядку.
Таким чином, судом не може бути прийнятий як належний доказ копія квитанції №00999 від 01.01.2011 на суму 16 000,00 грн, оскільки вона не відповідає вимогам до первинних документів, передбачених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що подія, з якою сторони пов'язували момент укладання Договору не відбулась.
Також з наданого позивачем акту приймання-передачі об'єкта нерухомості від 01.01.2011 вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передав в оренду, а фізична особа-підприємець ОСОБА_2 прийняв в оренду - торгівельну площу, площею 170,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4.
Судом встановлено, що 15.01.2010 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди нерухомості, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування на період строку дії договору нежитлове приміщення, площею 160 кв.м., що розташоване за адресою АДРЕСА_4./т.1, а.с.169-170/
15.01.2011 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди нерухомості, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування на період строку дії договору нежитлове приміщення, площею 160 кв.м., що розташоване за адресою АДРЕСА_4./т.1, а.с.171-172/
Відповідно до акту приймання-передачі об'єкта нерухомості від 30.12.2010 вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передав в оренду, а фізична особа-підприємець ОСОБА_3 Дмитрієвна прийняла в оренду - торгівельну площу, площею 170,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4(т.2, а.с. 102).
Відповідно до пункту 4.1 Договору №б/н від 15.01.2011, цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.01.2012.
Позивач у судовому засіданні 11.03.2014 підтвердив, що за договором оренди від 01.01.2011, укладеним між ним та відповідачем, та договорами оренди від 15.01.2010 та від 15.01.2011, укладеними між ним та третьою особою, в оренду передавався один і той самий об'єкт оренди.
Відповідно до частини шостої статі 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Таким чином судом встановлено, що за період з 01.01.2011 по 31.01.2012 спірне приміщення було орендоване та ФОП ОСОБА_3 та використовувалося нею для ведення господарської діяльності.
Акт приймання-передачі об'єкта нерухомості від 01.01.2011 не може вважатися належним та допустимим доказом по справі, оскільки він не відображав фактичного здійснення господарської операції щодо передання відповідачу за договором оренди нерухомості від 01.01.2011. Будь-яких інших доказів на підтвердження виконання позивачем зобов'язання за Договором щодо передання майна ФОП ОСОБА_2 позивачем не надано.
Вказані обставини унеможливлюють користування згаданим об'єктом відповідачем у спірний період та звільняють останнього від внесення орендної плати за договором оренди від 01.01.2011, укладеним між сторонами.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про те, що оскільки подія, з якою пов'язаний момент укладання договору оренди нерухомості від 01.01.2011, не відбулася, тому вказаний договір не може породжувати як для позивача, так і для відповідача у справі ніяких прав та обов'язків, а також те, що позивачем на момент розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів фактичного виконання умов договору оренди від 01.01.2011 і, як наслідок, того, що його право є порушеним та таким, що підлягає поновленню, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення заборгованості за Договором оренди від 01.01.2011 у розмірі 197 040,00 грн, з яких:144 000,00 грн - сума заборгованості з орендної плати, 4 320,00 грн - 3% річних та 48 720,00 грн -штрафу слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову покладаються на позивача.
Згідно пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються інваліди І та ІІ груп.
Пунктом 3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 (далі - Постанова) передбачено, що громадяни, які мають статус фізичної особи - підприємця та підпадають під ознаки відповідних пунктом статті 5 Закону, мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею.
У випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується (п. 4.5. Постанови).
Враховуючи, що фізична особа підприємець ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 27.10.2010 (т.1, а.с. 5) суд не стягує з нього судовий збір при відмові в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 19.03.2014.
Суддя Ю.В. Лотова
919/250/13-г/4625/14