Справа №:2-1103/2007Головуючий суду першої інстанції:Романюк Є.В.

№ провадження:22-ц/190/363/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Хмарук Н. С.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Хмарук Н.С.

суддів:Сінані О.М., Рошка М.В.,

при секретарі:Усеїновій Н.У.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до Сакської міської Ради про визнання договору дійсним та визнання права власності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7

на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 08 лютого 2007 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до Сакської міської Ради про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнання права власності. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі рішення Сакської міської ради від 26.12.2006 року № 50/5 ОСОБА_8 уклав з Сакською міською радою 23.01.2007 року договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 118, 0 кв.м. для обслуговування літнього будиночку для відпочинку НОМЕР_1 у АДРЕСА_1. Продаж було здійснено 24.01.2007 р. за 15 600 грн., які він у повному обсязі сплатив на користь відповідача.

У зв'язку з тим, що сторонами виконано усі істотні умови договору, а саме - покупцем повністю сплачена вартість майна і прийнято майно, а продавцем прийнято гроші по договору і передано покупцеві майно, але договір купівлі-продажу майна нотаріально не посвідчений, просить суд визнати договір купівлі-продажу майна дійсним та визнати право власності.

Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 08 лютого 2007 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 118 кв.м. (кадастровий номер 0111400000000050185 УКЦИЗ-1.21 - землі іншого призначення) для обслуговування літнього будиночку для відпочинку НОМЕР_1 у АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та Сакською міською Радою. Визнано за позивачем право власності на зазначену земельну ділянку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що судове рішення зачіпає її права та не відпові-дає вимогам ст. 213 ЦПК України, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_9 просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника ОСОБА_7, дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У відповідності з вимогами статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки в простій письмовій формі. Жодних даних про звернення позивача до нотаріальної контори з питання посвідчення договору, підготовки пакету необхідних документів для посвідчення договору, а також ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору матеріали справи не містять.

ОСОБА_7 в апеляційній скарзі посилається на порушення зазначеним договором своїх прав, як суміжного землекористувача.

На підтвердження своїх доводів представила висновок № 30 від 19 серпня 2013 року судової будівельно-технічної експертизи (а.с. 28-30) проведеної в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_8 до Сакської міської ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_7 про визнання рішення та договору оренди недійсним, відповідно до якого частина будівлі літнього будинку літер «А» та металева конструкція сходів, що належать ОСОБА_8, розташовані на земельній ділянці НОМЕР_2, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_7. Зазначені об'єкти станом на 2006 рік знаходились у межах земельної ділянки НОМЕР_2.

Ухвалюючи рішення про визнання договору купівлі-продажу дійсним, суд першої інстанції виходив з положень статті 220 Цивільного кодексу України.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується та вважає, що вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно з частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Таким чином законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Проте, як вбачається з конкретного змісту частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

З огляду на вказане, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, - відсутнє.

В той же час, відповідно до положень частини 2 статті 55 Закону України «Про нотаріат», частини 2 статті 182 Цивільного кодексу України правочини щодо нерухомості підлягають саме нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Виходячи з положень чинного законодавства, взагалі виключається правова можливість визнання у судовому порядку дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Суд першої інстанції вказані обставини не врахував і тому прийняв рішення з грубим порушенням матеріального закону.

Згідно з частиною 2 статті 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Однією з підстав задоволення позову суд першої інстанції вказує ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у судовому засіданні позов визнав. Це свідчить, у свою чергу, про відсутність взагалі спору на час розгляду справи.

Незважаючи на вказане, суд першої інстанції не врахував положення частини 1 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд першої інстанції вказані норми закону не врахував та прийняв рішення з порушенням матеріального закону.

Зважаючи на сукупність вищенаведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що визначених законом підстав для визнання договору купівлі-продажу дійсним немає.

Таким чином, оскільки при вирішенні справи фактичні обставини встановлені повно, але неправильно застосовано матеріальний та процесуальний закон, колегія суддів вважає за необхідне в межах своїх повноважень з підстав частини 3 статті 303, пункту 4 частини 1 та 2 статті 309 ЦПК України рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, пунктом 4 частини 1, 2 статті 309, статтями 314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 08 лютого 2007 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_8.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді

Н. Хмарук О. Сінані М. Рошка