№ справа:109/4197/13-кГоловуючий суду першої інстанції:Павлюкова Ольга Володимирівна

№ провадження:11-кп/190/150/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Опанасюк О. Д.

_________________________________________________________________________________

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

А В Т О Н О М Н О Ї Р Е С П У Б Л І К И К Р И М

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2014 р. м. Сімферополь

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді -Язєва С.О.,

Суддів -Опанасюка О.Д., Куртлушаєва І.Д.,

при секретарі -Павленко М.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 109/4197/2013-к за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2013 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Ленінське Красногвардійського району АР Крим, громадянина України, маючого середню освіту, офіційно не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 357 КК України та призначено покарання:

за ч. 1 ст. 122 КК України у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 125 КК України у виді 1 року 6 місяців обмеження волі;

за ч. 3 ст. 357 КК України у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено остаточно покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання із випробуванням. Встановлено іспитовий строк 2 роки 6 місяців.

Згідно ст. 76 КК України покладено обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи.

Питання про речові докази вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

за участю прокурора - Бородіної І.Т.,

обвинуваченого - ОСОБА_7,

потерпілих - ОСОБА_6, ОСОБА_8

Колегія суддів -

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_6, просить вирок суду першої інстанції скасувати та направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для проведення нового судового розгляду з підстав допущення судом першої інстанції неповноти і однобічності судового розгляду.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції незаконно і необґрунтовано кваліфіковано дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125, ч. 3 ст. 357 КК України. Вважає, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості скоєного і особі обвинуваченого.

Окрім наведеного вказує, що в матеріалах провадження є достатні докази вчинення ОСОБА_7 правопорушень, передбачених частиною 2 статті 122 і частини 2 статті 187 КК України, оскільки відповідно до показів потерпілого ОСОБА_8, обвинувачений почав одразу наносити удари кулаком у ділянку голови, коли він знаходився у автомобілі.

Зазначає, що у ході нападу ОСОБА_7 заволодів ключами від його автомобіля з замку запалювання, а потім продовжуючи його бити у складі групи осіб, на яких він вказував у ході досудового слідства, під погрозою завдання тілесних ушкоджень, які могли спричинити його смерть, вимагав в нього документи від автомобіля, та погрожував що якщо він не віддасть він буде вбивати його.

Крім того, потерпілий вказує, що ні державним обвинувачем, ні судом першої інстанції не були прийняті до уваги судимості обвинуваченого ОСОБА_7

Також судом першої інстанції навіть не досліджувалось обставини при яких обвинуваченим ОСОБА_7 та його співучасниками ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 була пошкоджена його машина, у зв'язку з чим, його був спричинений матеріальна шкода в розмірі 3 тисяч 100 гривень.

Судом першої інстанції на думку апелянта, не було також прийнято до уваги інформацію про те, що ОСОБА_7 неодноразово був притягнутий до відповідальності за скоєння хуліганства у нетверезому стані і за керування транспортним засобом, однак не дивлячись на ведене судом першої інстанції була прийнята його позитивна характеристика.

Відповідно до ст. 402 КПК України заперечення на апеляційну скаргу потерпілого сторонами судового провадження подані не були.

Під час апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років. Потерпілий ОСОБА_8 погодився з апеляцією ОСОБА_6 Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілого, просив залишити вирок суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що вирок суду є законним та справедливим, а доводи апеляційної скарги необґрунтованими.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_7 07 червня 2013 року, приблизно о 22 годині 00 хвилин, перебуваючи поряд з будівлею школи, розташованої за адресою: АРК, Красногвардійський район, с. Ленінське, вул. Октябрська, буд. 1, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6, став наносити останньому, який знаходився в салоні автомобіля марки «ALFA ROMEO», державний номер НОМЕР_1, удари руками в область обличчя та голови. Після цього, ОСОБА_7 витягнув ОСОБА_6 з салону автомобіля, та поваливши на землю, почав наносити йому удари ногами у область спини, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, закритого перелому поперечного відростка 3-го поперекового хребця зліва. Отримані ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді перелому поперечного відростка поперекового хребця є пошкодження середньої тяжкості, які потягли за собою тривалий, більш 21 дня розлад здоров'я.

Він же, 07 червня 2013 року приблизно о 22 годині 00 хвилин, перебуваючи поряд з будівлею школи, розташованої за адресою: АРК, Красногвардійський район, с. Ленінське, вул. Октябрська, буд. 1, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8, став наносити останньому удари руками в область голови та обличчя, від чого у ОСОБА_8 утворились тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, перелому кісток носу та гематоми вушної раковини, з якими потерпілий ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні 9 днів. Отримані ОСОБА_8 тілесні ушкодження є легкими тілесними ушкодженнями, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я.

Він же, 07 червня 2013 року, приблизно о 22 годині 00 хвилин, перебуваючи поряд з будівлею школи, розташованої за адресою: АРК, Красногвардійський район, с. Ленінське, вул. Октябрська, буд. 1, маючи умисел на заволодіння важливим особистим документом з корисливих мотивів, вихвативши з рук ОСОБА_6, який перебував в салоні автомобіля марки «ALFA ROMEO», державний номер НОМЕР_1, обкладинку для документів, у якій знаходились посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_6, видане 13 листопада 2012 року Джанкойським ВРЕР при УДАІ МВС України в АР Крим, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки «ALFA ROMEO», державний номер НОМЕР_1, незаконно заволодів ними.

Колегія суддів, виконавши вимоги ст. 405 КПК України вважає, що апеляційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає, виходячи із наступних підстав.

Відповідно ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відповідно до ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Під час судового провадження прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Відповідно вимог ч. 4 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте у суді першої інстанції.

Відповідно обвинувального акту від 29 липня 2013 року відносно ОСОБА_7, прокурором у кримінальному провадженні за фактом спричинення потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень висунуто обвинувачення у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, а також обвинувачення у відкритому заволодінні чужого майна (грабіж) за ч. 1 ст. 186 КК України та обвинувачення за ч. 3 ст. 357 КК України у незаконному заволодінні будь-яким способом іншим важливим особистим документом.

Згідно матеріалів кримінального провадження, журналу судового засідання та технічного носія звукозапису судового засідання від 09 грудня 2013 року вбачається, що в ході судового розгляду провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 186, ч. 3 ст. 357 КК України, прокурор згідно з правом, передбаченим ст. 338 КПК України, змінив обвинувачення та виключив із нього епізод відкритого заволодіння викрадення чужого майна (грабіж), передбачений ч.1 ст. 186 КК України у зв'язку з недоведеністю вини обвинуваченого ( а.с. 159-164).

Потерпілим ОСОБА_6 було підтримано обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_6 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, колегія суддів вважає не обґрунтованими і такими, що не відповідають дослідженим у ході судового розгляду судом першої інстанції доказам.

Так, судом першої інстанції матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_7 були розглянуті відповідно до ст. 337 КПК України у межах висунутого обвинувачення.

Як встановлено перевіркою матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд був проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, спрямований на всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи.

Викладені у вироку висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 357 КК України відносно ОСОБА_6 відповідають фактичним обставинам справи і викладеним у вироку доказам, зокрема його винність підтверджується показаннями свідків, які вказані у вироку, матеріалами кримінального провадження, даними протоколу проведення слідчих дій, даними висновків проведених експертиз.

Суд першої інстанції ретельно перевірив в судовому засіданні доводи потерпілого ОСОБА_6 про те, що в діях обвинуваченого був склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, а саме факту відкритого викрадення ОСОБА_7 у потерпілого ОСОБА_6 грошей в сумі 2900 гривень.

Так, судом першої інстанції на перевірку вказаних доводів захисту, було опитано усіх свідків вказаного правопорушення, які будучі приведеними до присяги і попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань підтвердили, що ОСОБА_7 вимагав у потерпілого передати йому документи на автомобіль, оскільки потерпілі пошкодили футбольне поле, та коли потерпілий передав обвинуваченому обкладинку з документами, в якій було лише посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, грошей в зазначеній обкладинці не було.

Також, судом першої інстанції були перевірені доводи потерпілого та його представника про те, що в діях обвинуваченого був склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України за епізодом заволодіння ключами від автомобіля потерпілого, які також були його майном, та доводи про те, що свідки обвинувачення змовились між собою і давали суду неправдиві покази, які судом першої інстанції були правомірно відхилені, оскільки обвинувачення за епізодом заволодіння ключами від його автомобіля потерпілого, взагалі не інкримінувалось обвинуваченому.

При цьому, у суду першої інстанції не було підстав не вірити показанням свідків ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_15, показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_13, та інших свідків, показання яких потерпілий ОСОБА_6 оспорює, оскільки вони об'єктивно узгоджувались між собою, та підтверджувались іншими доказами по справі, та правомірно визнані судом першої інстанції належними, допустимими і достовірними.

Колегією суддів перевірені апеляційні доводи потерпілого стосовно наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України у вчиненні розбою, скоєного за попередньою змовою групою осіб та за ч. 2 ст. 122 КК України в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесного ушкодження, скоєного з метою залякування потерпілого чи примусу до певних дій. Колегія суддів вважає і в цій частині апеляційних вимог потерпілого неспроможними, оскільки вони суперечать встановленим у кримінальному провадженні обставинам, дослідженими під час судового розгляду, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та зауважує, що обвинувачення за ч. 2 ст. 187 КК України взагалі не інкримінувалось обвинуваченому, а доказів скоєння обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України у ході судового розгляду ні прокурором, ні судом першої інстанції добуто не було.

Що стосується інших апеляційних доводів потерпілого у частині незаконного залишення судом ОСОБА_7 такого запобіжного заходу як «підписка про невиїзд», то вказані доводи не ґрунтується на матеріалах провадження, оскільки відповідно до ухвали слідчого судді Красногвардійського районного суду АРК від 08 серпня 2013 року обвинуваченому було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання (а. с. 160 м.к.п), який залишений вироком суду без змін.

Згідно досліджених у судовому засіданні доказів, суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_7 за 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я; за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я; за ч. 3 ст. 357 КК України, як незаконне заволодіння будь-яким способом іншим важливим особистим документом.

Отже, доводи апеляційної скарги про неповноту судового розгляду є безпідставними, оскільки суперечать матеріалам кримінального провадження та вимогам чинного кримінального процесуального закону.

Колегія суддів також вважає, що покарання засудженому ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України та є необхідним та достатнім для його виправлення. Судом правильно визнано обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого - його щире каяття( т.1 а.с. 143).

Так, судом першої інстанції було враховано тяжкість вчинених ОСОБА_7 правопорушень, які відносяться до злочинів невеликої та середньої тяжкості, дані, що характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, згідно характеристики приймає активну участь у громадському житті села Ленінське, приймає участь у суботниках, безоплатно допомагає під час виконання робіт ремонту і реконструкції приміщення дитячого садка Ленінської сільської ради. Крім того, обвинувачений на громадських засадах є керівником і капітаном сільської футбольної команди «Джерело», проводить заняття з дітьми і підлітками. Крім того, судом першої інстанції було враховано, що ОСОБА_7 власними силами та силами своїх вихованців виконав ремонт приміщень спортивного комплексу - стадіону с. Ленінське, безоплатно слідкував за порядком на території стадіону.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 судом правомірно не встановлено.

З урахуванням вищезазначеного, реалізуючи принцип справедливості та індивідуалізації покарання, а також, враховуючи, що призначене покарання має бути не тільки карою, а й переслідувати мету загальної та спеціальної превенції, має відповідати скоєному, тобто необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, а також для попередження вчинення нових злочинів, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а його висновок про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання достатньо мотивований і обґрунтований з огляду на пом'якшуючи покарання обставини.

Що стосується доводів потерпілого про невизнання обвинуваченим своєї вини, то колегія суддів зазначає, що з технічного запису судового засідання вбачається, що обвинувачений у ході судового розгляду визнав свою вину у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 125,ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 357 КК України та вказав про те, що він розкаюється у завданні тілесних ушкоджень потерпілим і в відібранні у потерпілого ОСОБА_6 документів, про що й було зазначено судом першої інстанції при мотивуванні свого рішення у частині призначеного покарання.

Доводи апеляційної скарги потерпілого щодо не врахування судом першої інстанції судимостей ОСОБА_7, є необґрунтованими, оскільки відповідно до запиту старшого слідчого СВ Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим Сакуна Д.М. до управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в АР Крим, вбачається, що згідно довідки за № 650-170720113/01029 ОСК ГУ МВД України в АР Крим від 18.07.2013 року (м.к.п 139) даних щодо наявності у ОСОБА_7 судимостей не має, про що і було зазначено судом першої інстанції при переліченні даних про особу обвинуваченого.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що доводи потерпілого про формальне встановлення судом першої інстанції даних про особу засудженого є необгрунтовними.

Що стосується вирішення цивільного позову потерпілого і апеляційних доводів потерпілого про матеріальну шкоду в розмірі 3 тисяч 100 гривень, то вказаний цивільний позов судом першої інстанції був залишений без задоволення, з тих підстав, що відповідно до заказу-наряду № 4 від 14.08.2013 року, потерпілим до суду першої інстанції на підтвердження матеріальних збитків у вигляді пошкодження автомобіля, був наданий рахунок за ремонт автомобілю «Альфа Ромео» на суму 3100 гривень, однак вказаний рахунок було видано ФЛП «ОСОБА_18» на ім'я ОСОБА_19, який не був потерпілим чи цивільним позивачем у вказаному провадженні, та з наведених підстав вимоги потерпілого у цій частині були залишені без задоволення, із яким також погоджується і колегія суддів.

Одночасно, колегія суддів у цій частині роз'яснює потерпілому ОСОБА_6, що він не позбавлений права звернутись з відповідним позовом про стягнення моральної чи матеріальної шкоди у результаті скоєного злочину, у порядку цивільного судочинства.

Крім того, в апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 просить скасувати вирок і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, але стаття 415 КПК України передбачає вичерпний перелік підстав для цього, а саме, якщо:

1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу (істотні порушення вимог кримінального процесуального закону);

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.

На вказані вище підстави потерпілий в обґрунтування своєї апеляційної скарги не посилався, а згідно зі ст. 404 ч.1 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

При вирішенні цивільного позову суд виходив з вимог закону з урахуванням обставин справи, обґрунтованості пред'явленої суми і правильно прийшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнення із обвинуваченого на користь потерпілих у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Інших підстав для зміни чи скасування вироку суду колегія суддів не вбачає.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418, 419, 376 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Вирок Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2013 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С У Д Д І:

Язєв С.О. Опанасюк О.Д. Куртлушаєв І.Д.