№ справи:116/7090/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Берберов Д.М.

№ провадження:22-ц/190/1375/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Хмарук Н. С.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Хмарук Н.С.

суддів:Сінані О.М., Рошка М.В.,

при секретарі:Усеїновій Н.У.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів та пені,

за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7

на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів та пені.

Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2013 року позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» задоволено, стягнено солідарно з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором у розмірі 166 200,85 гривень, заборгованість за простроченими процентами у розмірі 30 908,44 гривень, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі - 5 544,51 гривень, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі - 2 222,03 гривень, всього у розмірі 204 875,83 гривень. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційні скарги. ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути с ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в повній мірі, а в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_7 - відмовити. В своїх апеляційних скаргах апелянти посилаються на неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, повідомлених про час та місце розгляду згідно з вимогами ст. 74-76 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності.

З такими висновками місцевого суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам, встановленим по справі, а також вимогам чинного законодавства.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 18 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (перейменовано у Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 11358581000, згідно до умов яких банківська установа надала відповідачу ОСОБА_6 кредит у розмірі 28 000 швейцарських франків зі сплатою за користування кредитними коштами 10,99 % річних, строком до 18 червня 2018 року. В якості забезпечення виконання зобов'язання 18.06.2008 року було укладено договір поруки № 1135851000 з ОСОБА_7, відповідно до положень якого встановлена солідарна відповідальність боржника та поручителя у випадку порушення кредитних зобов'язань.

Позичальник зобов'язався повернути кредит рівними частинами в строки згідно графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, а також у випадку прострочення термінів повернення чергової частини кредиту та сплати процентів, - зобов'язався сплачувати пеню у розмірі, встановленому пунктом 4.1 кредитного договору.

В якості забезпечення виконання зобов'язання 18.06.2008 року було укладено договір поруки № 1135851000 з ОСОБА_7, відповідно до положень якого встановлена солідарна відповідальність боржника та поручителя у випадку порушення кредитних зобов'язань (а.с. 16-17).

Пунктом 1.3 договору поруки від 18.06.2008 року передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу ( в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафний санкцій, передбачених умовами Основного договору (а.с. 16).

Згідно із ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З довідки-розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що з 26.09.2011 року виникла заборгованість позичальника за основним зобов'язанням, а з 31.01.2013 року - виникла заборгованість по сплаті процентів, усього в розмірі 22 691,48 швейцарських франків, що еквівалентно 197 109,29 гривень, а також нарахована пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за основним зобов'язанням та за процентами в розмірі 894,09 швейцарських франків, що еквівалентно 7 766,54 гривень (а.с. 18-26).

Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв наданий позивачем розрахунок, як належний доказ, оскільки останній здійснений відповідно до умов договору та в межах строку позовної давності. Відповідачами він не спростований.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, щодо невірного застосування судом першої інстанції ч. 2 ст. 533 ЦК України, оскільки за період з 2008 року по 2013 рік офіційний курс швейцарського франку неодноразово змінювався, тому суд повинен був визначити гривневий еквівалент на дату щомісячного платежу по графіку до кредитного договору, а не на день подання позову, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права.

Із наявних у справі доказів вбачається, що позивач 03.10.2013 року, тобто до звернення до суду з позовом надсилав відповідачам вимогу про погашення простроченої заборгованості (а.с. 33-34).

Оскільки після отримання повідомлення із банку про необхідність погашення заборгованості відповідачі у добровільному порядку не погасили заборго-ваність, суд, урахувавши умови договору кредиту та поруки, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову банку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду, що доводи ОСОБА_7 про збільшення обсягу відповідальності необґрунтовані, оскільки умови кредитного договору з ОСОБА_6 не змінювались, усі розрахунки заборгованості, процентів та штрафів були розраховані відповідно до умов основного договору.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України кредитор пропустив строк на пред'явлення вимоги до поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У договорі поруки, що укладений між сторонами, не встановлено строку, після якого порука припиняється.

У кредитному договорі строк виконання зобов'язання чітко визначений - строк повного погашення кредиту 18 червня 2018 року.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 в частині пропуску кредитором строку на пред'явлення вимоги до поручителя не містять в собі правових підстав для скасування рішення і ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону.

Інші доводи апеляційних скарг не містять достатніх безумовних правових підстав для скасування рішення.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

Н.Хмарук О.Сінані М.Рошка