Справа № 2/257/195/14

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДОНЕЦЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 року Київський районний суд міста Донецька в складі:

головуючого судді - Ополинської І.Г.,

при секретарі - Дємєнчук К.Ю.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача УДКСУ

у Київському районі м.Донецька - Корчевець Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Донецька, Управління Державного казначейська України в Київському районі м. Донецька про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі - ВДВС Київського РУЮ м.Донецька та Управління Державного казначейська України в Київському районі м. Донецька про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи тим, що рішенням Київського районного суду м. Донецька від 09 листопада 1992 р. стягнуто з ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_5. З вказаної дати бездіяльністю працівників ВДВС Київського РУЮ м.Донецька порушувалися її права стягувача, аліменти з боржника не стягувалися. Позивачка звернулася до Київського районного суду м.Донецька зі скаргою на бездіяльність працівників ВДВС Київського РУЮ м.Донецька. Постановою суду від 08.06.2010 р. бездіяльність працівників ВДВС Київського РУЮ м.Донецька визнана неправомірною. Неправомірною бездіяльністю працівників ВДВС Київського РУЮ м.Донецька їй було завдано моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., мотивуючи тим, що у зв'язку з не виконанням рішення суду їй довелося працювати на двох роботах, у зв'язку з чим вона не мала можливості у повній мірі приділяти уваги доньці. Більш того, вказані працівники виконавчої служби постійно втрачали виконавчий лист. Крім того, позивачці, також, було завдано матеріальної шкоди, яка виразилася у тому, що оскільки нею не було отримано аліментів - виникла заборгованість у розмірі 30 284,99 грн. Просила суд прийняти рішення про стягнення на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., матеріальну шкоду в розмірі 30 284,99 грн. та вартість послуг адвоката в розмірі 5000 грн., шляхом списання коштів Управління Державного казначейська України в Київському районі м. Донецька.

В ході розгляду справи представником Позивача було уточнено позовні вимоги, звернувшись з відповідною письмовою заявою, остаточно визнавшись з позовними вимогами просив суд ухвалити рішення яким стягнути з ВДВС Київського РУЮ м.Донецька на користь Позивачки за рахунок Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів УДКСУ в Київському районі м. Донецька моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., матеріальну шкоду в розмірі 30 284,99 грн. та вартість послуг адвоката в розмірі 5000 грн.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, звернулась з письмовою заявою про розгляд справи за її відсутністю, за участю її представника.

При таких обставинах суд має можливість розглянути справу під час відсутності Позивачки.

В судовому засіданні представник Позивачки - ОСОБА_1, який діяв на підставі перевірених судом повноваженнях (договору), підтримав уточненні позовні вимоги в повному обсязі, надав пояснення, які аналогічні викладеним в позовній заяві та уточненнях до неї. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача ВДВС Київського РУЮ м. Донецька - Перова Н.Р., яка діяла на підставі перевірених судом повноваженнях (довіреності), не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, звернулася з письмовою заявою про розгляд справи під час її відсутності.

При таких обставинах суд має можливість розглянути справу під час відсутності представника відповідача ВДВС Київського РУЮ м. Донецька.

Раніше, в ході розгляду справи, державним виконавцем ВДВС Київського РУЮ м. Донецька Перовою Н.Р було надано письмові заперечення на дану позовну заяву, відповідно до яких заперечувала проти задоволення позову, мотивуючи тим, що 09.12.2011 року ОСОБА_3 зверталася до Київського районного суду м.Донецька з аналогічною позовною заявою про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконною бездіяльністю ВДВС Київського РУЮ м. Донецька. Рішенням Київського районного суду м.Донецька від 15.07.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька, третя особа: Управління Державного казначейська України в Київському районі м. Донецька про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, витрат на правову допомогу, відмовлено. Просила суд закрити провадження у справі.

Ухвалою Київського районного суду м.Донецька від 27 лютого 2014 року у задоволенні клопотання Київського РУЮ м. Донецька про закриття провадження по даній цивільній справі - відмовлено.

В судовому засіданні представник УДКСУ в Київському районі м. Донецька - Корчевець Д.В., який діяв на підставі перевірених судом повноваженнях (довіреності), заперечував проти задоволення позову, мотивуючи тим, що позовні вимоги Позивача, щодо стягнення з ВДВС Київського РУЮ м. Донецька шляхом безспірного стягнення коштів УДКСУ у Київському районі м. Донецька Донецької області з державного бюджету є неправомірними та необґрунтованими. Державний орган ВДВС Київського РУЮ м. Донецька не обслуговується в органах УДКСУ у Київському районі м. Донецька Донецької області, а стягнення з державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. УДКСУ у Київському районі м. Донецька Донецької області згідно ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконує рішення про стягнення коштів, боржником за яким є державний,орган, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого ПКМУ № 845. Просив відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення Управлінням ДКСУ у Київському районі м. Донецька Донецької області з державного бюджету.

Суд, вислухав пояснення представника Позивача, представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Разом з тим, відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому досліджених наявних у справі доказів і жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Під час розгляду даної цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та обов»язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заявлення клопотань. Однак, сторони, розпорядившись своїми правами на власний розсуд, відмовились від надання суду інших доказів у підтвердження своїх вимог та заперечень і вважали, що наявні всі документи для вирішення справи по суті, тому суд розглядає справу на підставі тих доказів що містяться у справі.

Так, правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ч.2 ст. 4, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. 56 Конституції України, п.1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. 1173 ЦК України, ст.ст.7, 25, 43 Бюджетного кодексу України.

За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно п.1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду».

Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснені ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно п.8 ст. 7 Бюджетного кодексу України встановлює принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади ( органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державною казначейською службою України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м.Донецька від 09 листопада 1992 р. стягнуто з ОСОБА_4 на користь Позивачки на утримання доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? всіх видів доходів громадян, але не менш ніж ? частини мінімального заробітку, починаючи з 3 листопада 1992 року.

Вищевказане рішення суду набрало законної сили, і відповідно до ст. 61 ЦПК України, а тому не підлягає доведенню.

На виконання вказаного вище рішення судом було видано виконавчий лист, який Позивачкою було надано до ВДВС Київського РУЮ м. Донецька, для виконання.

Однак, виконавчий лист виконаний не був, у зв'язку з чим Позивачка звернулася до Київського районного суду м. Донецька зі скаргою на бездіяльність працівників ВДВС Київського РУЮ м.Донецька.

Постановою Київського районного суду м. Донецька від 08.06.2010 р. бездіяльність працівників ВДВС Київського РУЮ м.Донецька по виконанню виконавчого листа про стягнення аліментів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_5 неправомірною. Зобов'язано ВДВС Київського РУЮ м.Донецька виконати усі дії передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», пов'язані з виконанням виконавчого документу, виданого Київським районним судом м.Донецька.

Вказане рішення суду, набрало законної сили. /а.с.5/

Вищевказане рішення суду набрало законної сили, і відповідно до ст. 61 ЦПК України встановлені у судовому рішенні неправомірні дії державного виконавця по виконанню судового рішення не підлягають доведенню.

Згідно ч.1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами.

Разом з цим, суд відмічає, що в матеріалах даної справи знаходяться письмові заперечення представника ВДВС Київського РУЮ у м.Донецьку Перової Н.Р., відповідно до яких, вона просила суд закрити провадження по даній справі, мотивуючи тим, що між тими самими сторонами та про той самий предмет було раніше судом прийнято рішення по суті.

Як, відзначалося раніше, ухвалою Київського районного суду м.Донецька від 27 лютого 2014 року у задоволенні клопотання Київського РУЮ м. Донецька про закриття провадження по даній цивільній справі - відмовлено.

Так, судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м.Донецька від 15 липня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ВДВС Київського РУЮ у м.Донецьку, третя особа: прокуратура Київського району м.Донецька, УДКСУ України у Київському районі м.Донецька про стягнення матеріальної та моральної шкоди, витрат на правову допомогу. /а.с.7/

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 17 вересня 2013 року рішення Київського районного суду м.Донецька від 15 липня 2013 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено, з інших підстав. /а.с. 8-10/

З врахуванням вище вказаного, постановлене рішення та даний позов, різняться сторонами та підставами звернення.

З врахуванням викладеного, суд не приймає до уваги такі заперечення представника ВДВС Київського РУЮ у м.Донецьку Перової Н.Р., більш того, які були вирішенні належним чином в судовому засіданні, з постановленням ухвали.

Так, судом встановлено, що працівники ВДВС Київського РУЮ у м.Донецьку належним чином не виконували своїх службових обов'язків, через що рішенням суду визнано бездіяльність вказаних працівників неправомірними, у зв'язку із чим, такою їхньою бездіяльністю завдано шкоду Позивачці.

Приймаючи до уваги положення п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», відповідачі у даному позові - ВДВС Київського РУЮ м.Донецька та УДКСУ в Київському районі м.Донецька, є належними, з огляду на таке.

Так, суд відмічає, що Позивачка, у повній мірі виконала вимоги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.06.2012 року, та дійшла про правильний висновок викладення позовних вимог - про стягнення з ВДВС Київського РУЮ м.Донецька на її користь за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання УДКСУ в Київському районі м.Донецька матеріальної та моральної шкоди.

Таким чином, заперечення представника Відповідача УДКСУ в Київському районі м.Донецька в цій частині не є обґрунтованими та законними, оскільки відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Так, встановивши правові підстави для застосування правил відповідальності за завдану Позивачу шкоду, суд не може погодитись з Позивачем в частині відшкодування матеріальної шкоди, з огляду на таке.

Так, рішенням Київського районного суду м. Донецька від 09 листопада 1992 р. стягнуто з ОСОБА_4 на користь Позивачки на утримання доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? всіх видів доходів громадян, але не менш ніж ? частини мінімального заробітку, починаючи з 3 листопада 1992 року, про що видано Позивачці виконавчий лист. Таке рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст.194 СК України заборгованість за аліменти стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

Відповідно ч.ч. 1,4 ст.195 СК України заборгованість за аліменти, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

З врахуванням вище викладеного, Позивачці потрібно звернутися до суду з відповідним позовом, з посиланням на відповідні норми сімейного законодавства з вимогами матеріального характеру, зазначеними у даному позові, тобто про стягнення заборгованості за аліментами до боржника - ОСОБА_4, а не до ВДВС Київського РУЮ у м.Донецьку та УДКСУ України у Київському районі м.Донецька.

Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення матеріальної шкоди з ВДВС Київського РУЮ у м.Донецьку за рахунок Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів України Управлінням Державного казначейства України в Київському районі м. Донецька.

Далі, вирішуючи цей позов в частині моральної шкоди, суд знаходить його частково обґрунтованим з огляду на таке.

Позивачка наполягала на відшкодуванні їй моральної шкоди в загальній сумі 50 000 грн.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров»я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків».

Наведені Позивачкою та проаналізовані судом докази свідчать про те, що в зв»язку неправомірними діями працівників відділу ВДВС Київського РУЮ м. Донецька вона безумовно зазнала моральних страждань.

Разом з тим, встановивши підстави для відшкодування Позивачці моральної шкоди та вирішуючи цей спір в частині розміру відшкодування моральної шкоди суд, враховуючи глибину та тривалість страждань позивача, наявність змушених змін у її житті, моральні страждання та хвилювання, позбавлення можливості нормально вести свій побут, ступень вини, а також виходячи з засад розумності та справедливості вважає за можливе вимоги позивача задовольнити частково в розмірі 1000 грн., з відмовою у задоволенні решти позовних вимог, оскільки такі вимоги Позивача про стягнення з 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди не відповідають глибині моральних та фізичних страждань, яких вона зазнала.

Вирішуючи питання щодо задоволення вимог Позивачки про стягнення на її користь вартість послуг адвоката в розмірі 5 000 гривень, суд враховує наступне.

Факт оплати Позивачкою витрат на правову допомогу та його розмір в сумі 5 000 гривень, про які заявила Позивачка та підтримав в судовому засіданні її представник, не підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до Постанови КМУ від 27.04. 2006р. № 590 " Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави та розміру мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України " Про державний бюджет України на 2013р." компенсації підлягають витрати на правову допомогу за участь адвоката в судових засіданнях.

Однак, представником Позивачки було надано довідку - розрахунок, відповідно до якої адвокатом виконані певні роботи, а саме: попередня консультація, підготовка позовних заяв з додатками, підготовка запитів, скарг та інших процесуальних документів та участь у судових засіданнях, на що ним було загалом витрачено приблизно 16 годин.

Так, вказані виконані роботи адвокатом, а саме: попередня консультація, підготовка позовних заяв з додатками, підготовка запитів, скарг та інших процесуальних документів, не підлягають компенсації, відповідно до Постанови КМУ від 27.04. 2006р. № 590, а участь адвоката в судових засіданнях не підтверджена відповідними доказами, суду не було надано, а ні повістки про виклик до суду з відповідною довідкою працівника суду, в якій би було зазначено час його перебування в судовому засіданні, а ні іншого документу, підтверджуючого вказаний факт.

Виходячи з цього, згідно до КМУ від 27.04. 2006р. № 590 та положень ч.1 ст. 88 ЦПК України суд не вбачає законних підстав для задоволення заявлених Позивачкою витрат на правову допомогу і відмовляє у стягненні цих витрат.

Інших обставин, які б мали суттєве значення у справі судом встановлено не було.

На підставі викладеного, керуючись п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», ч.2 ст. 4, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст. 56 Конституції України, п.1 ст. 3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст. 1173 ЦК України, ст.ст.7, 25, 43 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Київського району м. Донецька, Управління Державного казначейства України в Київському районі м. Донецька про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Київського району м. Донецька на користь ОСОБА_3 за рахунок Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів України Управлінням Державного казначейства України в Київському районі м. Донецька моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.

В задоволенні решти заявлених позивачем позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складений 05 березня 2014 року.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І.Г.Ополинська