ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
21.12.2006 року Справа № 4/493ад
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Медуниці О.Є.
суддів Баннової Т.М.
Бойченка К.І.
Секретар судового засідання: Сідорова О.А.
за участю представників сторін:
від позивача повноважний представник в судове
засідання не прибув;
від відповідача Солоніченко О.В., представник за
довіреністю № 14 від 03.10.06;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Луганського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Луганськ
на постанову
господарського суду Луганської області
від 03.11.06 (підписана 06.11.06)
по справі №4/493ад (суддя – Батюк Г.М.)
за позовом Луганського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Луганськ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
„Луганський акумулятор -1”, м. Луганськ
про стягнення 2148 грн. 47 коп.
ВСТАНОВИВ:
Позивач не забезпечив участі свого повноважного представника у судовому засіданні, проте 20.12.06 подав клопотання про розгляд справи без його представника.
Клопотання позивача судовою колегією було розглянуто у судовому засіданні та задоволене, оскільки судова колегія вважає за можливе розглянути дану справу в апеляційному провадженні за матеріалами наявними у справі за відсутності представника позивача.
Луганський обласний відділ Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Луганський акумулятор-1”, м. Луганськ, на користь державного бюджету України суми несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році в розмірі 2148 грн. 47 коп.
Постановою господарського суду Луганської області від 03.11.06 по справі №4/493ад у задоволенні позову відмовлено.
Постанова господарського суду Луганської області мотивована тим, що позивачем по справі позов про стягнення штрафних санкцій подано пізніш як через шість місяців з дня виявлення порушення, тобто з порушенням норм передбачених ст. 250 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з постановою господарського суду Луганської області від 03.11.06 по справі №4/493ад Луганський обласний відділ Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 22.11.06 №03-01/6069, в якій просить скасувати постанову господарського суду Луганської області та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог її заявник посилається на те, що судом неправильно застосовані та порушені норми матеріального та процесуального права, розгляд справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об’єктивному розгляді матеріалів справи.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Луганський акумулятор-1”, надав заперечення №01/927 від 15.12.06, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін.
Згідно ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 27.11.06 по справі №4/493ад відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до ст. 190 Кодексу адміністративного судочинства України Луганський апеляційний господарський суд ухвалою від 15.12.06 по справі №4/493ад закінчив підготовку по справі та призначив адміністративну справу до апеляційного розгляду.
Учасникам судового процесу по справі, направленими судом апеляційної інстанції повістками-викликами, сповіщені, що розгляд скарги відбудеться 21.12.06, у вказаний час і в приміщенні Луганського апеляційного господарського суду за вказаною адресою.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача за викладеними у ній доводами до задоволення не підлягає.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб в сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ст.8 Закону України від 21.03.91 №875–ХІІ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі – Закон №875) державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту першого Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року №1035/2000, спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.
У відповідності з пунктом першим Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно з пунктом дев’ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.
Відповідно до пункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерхуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійснені ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб’єкт владних повноважень.
За змістом ст.20 Закону №875 саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Отже суд першої інстанції обґрунтовано розглянув даний спір за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.19 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.01 №2606-III для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.
Отже, для відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю „Луганський акумулятор-1” у 2003 році встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 7 чоловік (а.с.13,14).
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, підприємства (об’єднання), установи та організації у межах нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Згідно з п. 2 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями, установами), організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п. 3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 163 чоловіка, замість 7 інвалідів фактично у 2003 році працювало 6 інвалідів, що є порушенням ст.19 Закону №875 (а.с.12).
Крім того в даному звіті невірно визначено 4 % норматив – зазначено „6” замість „7”.
Стаття 20 Закону №875 встановлює, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньоїрічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
З урахуванням викладеного, позивач нарахував штрафні санкції за порушення відповідачем нормативу робочих місць у 2003 році, тобто за одне робоче місце, яке не зайняте інвалідом, розмір штрафу склав 2148 грн. 47 коп. Відповідачем заперечень на розрахунок штрафу не подавалось.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №1767 ( далі – Порядок № 1767), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходи щодо їх стягнення у судовому порядку (п. 11 вказаного Порядку).
Зазначені штрафні санкції відповідачем взагалі не сплачені, будь – які докази їх сплати у матеріалах справи відсутні.
Щодо здійснення відповідачем необхідних заходів для працевлаштування інвалідів судова колегія Луганського апеляційного господарського суду на підставі наявних матеріалів встановила, що відповідачем належним чином не виконувались вимоги діючого законодавства стосовно даного питання.
Так, Положенням про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
В матеріалах справи відсутня звітність форми № 3-ПН „Про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та необхідність працівників”, відсутні докази інформування відповідачем вищеперелічених органів щодо створення (пристосування) робочих місць для інвалідів в порядку передбаченому законом.
З довідок позивача (а.с.6,11) вбачається, що у 2003 році підприємство відповідача не надавало інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та атестацію відповідних робочих місць не проводило.
З довідок Луганського міського центру зайнятості від 14.06.06 №1/07-2708, від 22.09.06 №1/07-4705 вбачається, що у 2003 році підприємство не надавало звіти за формою 3-ПН з інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів (а.с.7,8,25).
Управлінням праці та соціального захисту населення Ленінського районну м. Луганськ (листи від 23.08.06 №09/1779, від 19.09.06 №09/1976) зазначено, що у 2003 році підприємство відповідача не надавало інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (а.с.9,10,24).
До колективного договору відповідач не вносив положення про заходи щодо працевлаштування інвалідів.
Відповідач не спростовував в судовому засіданні зазначених вище фактів.
Така бездіяльність відповідача унеможливила відповідним органам направляти до підприємства – відповідача інвалідів для їх працевлаштування у звітному періоді.
Отже, матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році є обґрунтованими.
Разом із тим, ст.250 Господарського кодексу України передбачає, що адміністративно – господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Судова колегія Луганського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість задоволення позовних вимог через недотримання позивачем строків стягнення адміністративно – господарських санкцій з наступних підстав.
Звіт за формою № 10 - ПІ за 2003 рік здано відповідачем до Луганського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів 12.02.04 (згідно відмітки останнього) (а.с.12), а з позовом позивач звернувся до місцевого господарського суду 05.09.06, тобто у строк понад шість місяців з дня виявлення порушення.
Посилання позивача на те, що він не є учасником господарських відносин не є правомірним, оскільки він є органом, що контролює створення господарюючими суб’єктами робочих місць для працевлаштування інвалідів, що є господарською діяльністю.
Санкції, що застосовує позивач - є адміністративно – господарськими.
Вид санкцій не встановлюється законом, а визначається виходячи з характеру правовідносин сторін.
Строк передбачений ст.250 Господарського кодексу України сплинув до набрання чинності змін до ст.20 Закону №875 відповідно до Закону України від 06.10.05 №2960 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів” (далі – Закон 2960).
Отже позивач повинен був дотримуватися вимог ст.250 Господарського кодексу України.
Доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що штрафні санкції передбачені ст. 20 Закону №875 набули статус адміністративно – господарських тільки після внесення змін до зазначеного вище закону є помилковими.
З прийняттям Закону №2960 не відбулося будь – яких змін ні в характері правовідносин між сторонами, ні в їх статусі та повноваженнях.
Як до зазначених змін в законі, так і після суб’єкт владних повноважень застосовує штрафні санкції до суб’єкта господарської діяльності, які передбачені ст. 20 Закону №875.
Крім того, внесенням зазначених змін до ст.20 Закону №875 підтверджується вірність оцінки судами виду санкції, як адміністративно – господарської, та правомірність застосування ст.250 Господарського кодексу України до даних правовідносин.
За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Луганської області від 03.11.06 по справі №4/493ад ґрунтується на повному та всебічному розгляді всіх обставин справи, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права та відповідає обставинам справи.
Підстав для скасування або зміни постанови не вбачається.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неможливість задоволення позовних вимог, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову, яка оскаржується, - без змін.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.
У судовому засіданні 21.12.06 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної ухвали.
Керуючись ст. ст. 17, 71, 167, 184, 185, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 211, 254, п.6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
У Х В А Л И В :
1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ від 22.11.06 №03-01/6069 на постанову господарського суду Луганської області від 03.11.06 по справі №4/493ад залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Луганської області від 03.11.06 по справі №4/493ад залишити без змін.
Ухвала Луганського апеляційного господарського суду від 21.12.06 по справі №4/493ад відповідно до ст. ст. 103, 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України виготовлена у повному обсязі 26.12.06.
Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя Т.М. Баннова
Суддя К.І. Бойченко