Справа № 121/8015/13-ц

2/121/233/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(З А О Ч Н Е)

18 лютого 2014 року Ялтинський міський суд АР Крим

у складі суду: судді Прищепа О.І., при секретарі Герман Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Ялта цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ялтинської міської ради про визнання недійсним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувся до суду з позовною завою до відповідача про визнання недійсним рішення та просить суд:

- визнати недійсним рішення №44 від 17 листопада 2009 року 28-ї сесії Ялтинської міської ради 5-го скликання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Ялтинська міська рада незаконно скасували своє ж рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки в районі будинкуАДРЕСА_1, враховуючи наявність судового спору між ОСОБА_1, Ялтинською міською радою, церквою греко-католиків щодо накладення меж, вказаної земельної ділянки, оскільки не має повноважень скасовувати власні рішення.

Позивач у судове засідання не з'явився, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та у зв'язку з неявкою відповідача проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з'явився повторно, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не надав.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до вимог ч.2 ст.197, ст.224 КПК України у заочному порядку за відсутності сторін та без проведення фіксування судового засідання технічними засобами.

Вислухавши представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд здійснює цивільне судочинство на засадах змагальності сторін, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

На підставі рішення 39 сесії 4 скликання Ялтинська міська рада №140 від 08 лютого 2006 року було розглянуто заяву ОСОБА_1 та надано згоду на розробку проекту землеустрою відводу земельної ділянки, орієнтованої площі 0,0500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку (реконструкція) господарських будівель, споруджень (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому ОСОБА_1 отримав всі необхідні та обов'язкові узгодження служб міста та відповідних посадових осіб по проекту землевпорядкування, а саме Управління головного архітектора Ялтинської міської ради від 27.11.2007 року №05/2494; Управління екологічної інспекції Південо-Кримського регіону від 07.04.2008 року № 0894-50/3, Ялтинської міської СЕС від 30.07.2008 року №658, Республіканського комітету з охорони культурної спадщини від 27.10.2008 року №8494. який було направлено до Ялтинської міської Ради.

На підставі рішення 26 сесії 5 скликання Ялтинська міська рада №401 від 22 липня 2009 року узгодила ОСОБА_1 проект землевпорядкування щодо відводу земельної ділянки, площею 0.0500 га, яку передала у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111900000:01:015:0298.

На підставі рішенням 28 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради №44 від 17 листопада 2009 року було розглянуто протест прокурора м.Ялта №11137 від 02 жовтня 2009 року, який було задоволено та скасовано рішення 026 сесії 5 скликання Ялтинська міська рада №401 від 22 липня 2009 року про узгодження ОСОБА_1 проекту землевпорядкування щодо відведення земельної ділянки площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.2 Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. N 1-рп/99 до події, факту застосовується той закон або іншій нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При таких обставинах слід аналізувати вимоги та положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття (17 листопада 2009 року) оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування..

Відповідно до вимог ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Зазначені положення Конституції України кореспондовані в ст.20, 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

В силу ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Крім того, згідно п. "а, б, й, к" ч.1 ст.12 ЗК України (станом на 2009 року) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вирішення земельних спорів, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст.78 ЗК України (станом на 2009 рік) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, яке набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до вимог п.б ч.1 ст.81 ЗК України (станом на 2009 рік) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до вимог ч.2 та п.В ч.3 ст.116 ЗК України (станом на 2009 рік) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Відповідно до вимог ч.6, 7 ст.118 ЗК України (станом на 2009 рік) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ... будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ... у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної ... районної, або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, . . . , і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Відповідно до вимог ч.8 ст.118 3К України (станом 2009 рік) проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до вимог ч.9 ст.118 ЗК України (станом на 2009 рік) проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ч.10 ст.118 ЗК України (станом на 2009 рік) . . . або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про землеустрій» (станом на 2009 рік), проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5 - 10 і більше років; робочий проект землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних і технічних документів з використання та охорони земель, які вміщують розрахунки, опис, креслення технічних рішень, кошторис, реалізацію яких передбачається здійснити протягом 2 - 3 років.

Відповідно до п.7 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМ України від 26 травня 2004 р. N 677 (станом на 2009 рік) виконавець у встановлений договором строк розробляє проект землеустрою, який включає текстові та графічні матеріали, обов'язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, необхідні для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до вимог п.8 - 9 зазначеного Порядку, вимоги до складу, змісту та оформлення проекту відведення земельної ділянки встановлюються нормативно-технічною документацією із землеустрою, який виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

У разі відведення земельної ділянки для розробки корисних копалин або забудови територій на площах їх залягання проект погоджується також з органом державного геологічного контролю та органом державного гірничого нагляду.

Приписами п.10 - 11 зазначеного Порядку, погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства, після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Аналізуючи вказані норми діючого законодавства України слід дійти висновку про те, міська територіальна громада має право вільно і по своєму розпоряджатися майном комунальної власності (в т.ч. землею), в порядку, передбаченому законом, а саме Земельним кодексом України та відповідна селищна рада розглядаючи заяву на передачу земельної ділянки у власність та надавая дозвіл на розробку проекту її землеустрою, повинна діяти в межах своїх повноважень, приймати рішення у спосіб передбачений діючим законодавством України та при прийняті відповідного рішення перевіряти чи ненадана іспрашуванна ділянка іншим суб'єктам права власності на землю у власність, користування чи оренду та перевіряє наявність встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами заборон на передачу прошеної земельної ділянки.

Таким чином, суд дослідивши надані суду матеріали справи встановив, що Ялтинською міською радою при перевірці проекту землевпорядкування ОСОБА_1 встановила наявність в ньому усіх необхідних та обов'язкових дозволів та узгоджень, а також висновків державної землевпорядної експертизи, після чого дія у межах своїх повноважень, прийняла рішення у спосіб передбачений як ЗК України, так і ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», Конституції України та погодила вказаний проект землеустрою.

Крім того, при викладених обставинах, у відповідача на момент прийняття оскаржуваного рішення, виходячи з вимог діючого на той час законодавства та з урахуванням наданих документів та узгоджень уповноважених органів державної виконавчої влади, були відсутні передбачені законом підстави вважати спірну земельну ділянку такою, що має накладення меж з суміжною ділянкою та був повністю складений проект землевпорядкеування.

Крім того, відповідно до вимог рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп2009 по справі 1-92009 рік встановлено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також у рішенні зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Крім того, слід звернути увагу та те, що Приписи ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду і Європейської Конвенції застосовується в Україні при прийнятті рішень. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Практика Європейського суду свідчить, що втручання державної влади у користування права на майно має бути законним.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема по справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення від 24.06.2003), власністю в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи. Якщо громадянин отримав майно від держави то подальше його позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Позивачем суду надано доказів, які підтверджують обставини викладені у позовній заяві та на момент прийняття оскаржуваного рішення проект відведення земельної ділянки був узгоджений з усіма органами державної влади.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані після їх виконання.

Відповідно до вимог ч.1, п.1 ч.2, ч. 4 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки вини кають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовґязків є договори та інші правочини та у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АР Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та способами захисту цивільних прав та інтересів може бути виз нання: визнання правочини недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, відповідно до вимог ч.1 ст.21 ЦК України, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, суд дослідивши в судовому засіданні матеріали справи та надані письмові докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги засновані на законі та підлягають судовому захисту, оскільки рішення органу місцевого самоврядування прийнято поза межами наданих повноважень передбачених як діючим законодавством України, так і Конституції України.

На підставі викладеного та керуючись ст.14, 19, 140, 144 Конституції України, ст.20, 24, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», ст. ст.11, 15, 16, 21, 393 ЦК України, ст.ст. 12, 47, 48, 81, 92, 116, 118, 126 ЗК України, ст.1 ЗУ «Про землеустрій», Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМ України від 26 травня 2004 р. N 677, Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. N 1-рп/99, Рішенням Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп2009 по справі 1-92009 рік, ст. ст. 10, 11, 58-60, 61, 209, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ялтинської міської ради про визнання недійсним рішення - задовольнити.

Рішення 28 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 17 листопада 2009 року №44 «про розгляд протесту заступника прокурора м.Ялта №11137 від 02 жовтня 2009 року на рішення №401 Ялтинської міської ради від 22 липня 2009 року» - визнати протиправним та скасувати.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим в порядку та строки, передбачені ст. ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя