ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2006 р. | № 23/226 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова В.О. –головуючого,
Полянського А.Г.,
Коробенка Г.П.,
розглянувши матеріали |
касаційної скарги | ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” |
на рішення | від 24.03.2006 р. Господарського суду Дніпропетровської області |
у справі | №23/226 Господарського суду Дніпропетровської області |
за позовом | ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” |
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача | 1. ДПІ у м.Дніпродзержинську 2. Товарної біржі “Катеринославська” 3. ПП “Металпромсбут” 4. ТОВ “Плазма” 5. ТОВ Науково-виробничого підприємства “Спецсплав” 6. ТОВ Науково-виробничого інноваційного комерційного підприємства “Інно-Дніпро” ТОВ Спеціалізоване підприємство “Укрспецторг”
|
про | визнання недійсним результатів аукціону |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Томчишена С.В., дов. №16-06 від 05.06.06р., Васильченка В.В., дов №01-(2)-06 від 05.06.06., Царапкіна О.І., дов. №2-(2)-06 від 05.06.06р.,
відповідача 1: Охрименка М.І., дов. №18537/10/100 від 27.06.06р., Зибало Н.О., дов. №9760/10/100 від 31.03.06р.,
відповідача 2: не з’явились,
відповідача 3: не з’явились,
відповідача 4: не з’явились,
відповідача 5: Афанасьєва Р.Г., дов №5 від23.01.2006р.,
відповідача 6: не з’явились,
третьої особи: не з’явились,
ВСТАНОВИВ:
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України для перегляду в касаційному порядку справи № 23/226, призначеної до розгляду на 29.06.2006 р. колегією суддів у складі: головуючого –Муравйова О.В., суддів –Полянського А.Г., Фролової Г.М., утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий – Муравйов В.О., судді –Полянський А.Г., Коробенко Г.П.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.06р. у справі №23/226 (суддя Добродняк І.Ю.): - в частині визнання недійсним рішення заступника начальника Державної податкової інспекції м.Дніпродзержинська від 28.03.06 №6 про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок продажу активів, що перебувають у податковій заставі, провадження у справі припинено; - в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненнями до неї, в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, мотивуючи її порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.
У відзивах на касаційну скаргу відповідачі просять залишити її без задоволення.
Заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи вказане рішення місцевий суд виходив з того, що договір купівлі-продажу спірного майна за результатами цільового аукціону проведеного 12.07.2004р. не укладався, і, що результати аукціону не є правочином купівлі-продажу, оскільки у розумінні ст.202 ЦК України, цільовий аукціон є одним із видів правочину, то, в силу ст.204 ЦК України, такий правочин є правомірним, так як його недійсність у встановленому порядку не визнана. Суд, також, виходив з того, що правочин купівлі-продажу та цільовий аукціон не є тотожними поняттями, а тому вважав, що посилання позивача на неправомірність проведення цільового аукціону з продажу спірного майна не є підставою для визнання правочину купівлі-продажу, укладеного на цільовому аукціоні недійсним та застосування до такого правочину наслідків недійсності.
Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, з огляду на таке.
Як встановлено судом, позивач є Відкритим акціонерним товариством, яке було створено відповідно до рішення Міністерства енергетики та електрифікації України від 06.07.1994р. №171 шляхом перетворення (реорганізації) державного підприємства шляхом його корпоратизації у відкрите акціонерне товариство.
Згідно Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області від 15.07.1999р. №12/65-ЗВП “Про завершення приватизації ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” було завершено приватизацію товариства.
У зв’язку із поверненням у державну власність пакету акцій позивача Наказом РВ ФДМУ у Дніпропетровській області від 02.03.2001р. №12/03- ПАК зазначений вище наказ було скасовано та внесено зміни до плану розміщення акцій товариства.
27.01.2006р. РВ ФДМУ у Дніпропетровській області прийнято Наказ “Про завершення приватизації ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” №12/04-01-ЗВП.
ДПІ у місті Дніпродзержинську на адресу позивача було направлено першу податкову вимогу № 1/1 від 10.10.01 р. на загальну суму 18465,42 грн. та другу податкову вимогу № 2/44 від 15.11.01 р. на загальну суму 50582,76 грн.
Позивачем в особі голови правління та податковим керуючим, призначеним наказом ДПІ у м. Дніпродзержинську від 15.09.03 р. № 135, 12.12.03 р. було складено акт опису активів самостійно виділених платником податків для продажу, що перебували у власності позивача, в тому числі будівля цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів № 1 залишковою вартістю 1257328,79 грн.
Між ДПІ у м. Дніпродзержинську та ТОВ СП «Укрспецторг»було укладено договір доручення № 1 від 16.01.04 р., за яким останнє було уповноважене від імені ДПІ у м. Дніпродзержинську вчинити дії щодо продажу будівлі цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів №1.
Продаж вказаного майна було здійснено ТОВ СП «Укрспецторг»на підставі заявки-доручення ДПІ у м. Дніпродзержинську від 30.06.04 р. № 28, заявки ТОВ СП «Укрспецторг»від 30.06.04 р. № 3006 на цільовому аукціоні, який було проведено Товарною біржею «Катеринославська»12.07.04 р. на підставі договору з ДПІ у м. Дніпродзержинську від 21.04.03 р.
Покупцем майна позивача на аукціоні було ПП „Металпромзбут” (Відповідач - 3), яким в межах строку, визначеного протоколом № 1 від 12.07.04 р., сплачена вартість придбаного майна в сумі 295678,00 грн.
Після придбання на цільовому аукціоні майна ПП „Металпромзбут” перепродало його за договором купівлі-продажу від 17.08.2004 р. Товариству з обмеженою відповідальністю „Плазма” (Відповідач - 4).
ТОВ „Плазма” здійснило продаж спірного майна позивача різними частками: 41/50 частку за договором купівлі-продажу ВСА № 244086, реєстр. № 644 від 16.03.2005 року ТОВ НВП „Спецсплав” (Відповідачу - 5); 9/50 часток за договором купівлі-продажу ВСА № 244087, реєстр. № 647 від 16.03.2005 року ТОВ НВІКП „Інно-Дніпро” (Відповідач - 6), які на сьогодні здійснюють фактичне володіння, користування і розпоряджання спірним майном.
Згідно із п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 3 Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, що затверджено Постановою КМ Міністрів України N 538 від 15 квітня 2002 р., продаж активів, що перебувають у податковій заставі, здійснюється у разі коли інші, передбачені заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату. У такому разі продаж активів застосовується не раніше ніж на 30 календарний день з моменту надіслання платнику податків другої податкової вимоги.
Відповідно до п.4.6. Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом ДПА України N 266 від 03.07.2001 р., якщо у платника податків, якому було надіслано першу податкову вимогу, виникає новий податковий борг, то друга податкова вимога формується на суму консолідованого боргу, який існує на день надсилання другої податкової вимоги. При цьому окрема податкова вимога щодо такого нового податкового боргу не формується та не виставляється. Консолідованим вважається борг, визначений у першій податковій вимозі, збільшений на суму податкового боргу, що виник до виставлення другої податкової вимоги, та зменшений на суму фактично погашеного податкового боргу за цей період.
Відповідно до змісту вказаних норм шляхом продажу активів платника податків відбувається погашення податкового боргу в сумі, що визначена у другій податковій вимозі, яку зменшено на суму фактично погашеного податкового боргу за період з дня оформлення другої податкової вимоги до дня здійснення продажу активів платника податків.
Таким чином надіслання другої податкової вимоги № 2/44 від 15.11.01р. на загальну суму 50582,76 грн. було підставою для застосування продажу активів позивача в рахунок погашення його податкового боргу в сумі 50582,76 грн.
Таким чином, для правильного вирішення судом першої інстанції цієї справи суду першої інстанції необхідно було з’ясувати, чи здійснювався продаж активів позивача в рахунок погашення його податкового боргу в період після надіслання другої податкової вимоги № 2/44 від 15.11.01р. до дати проведення цільового аукціону з продажу спірного майна, що відбувся 12.07.2004р., в рахунок погашення податкового боргу, зазначеного у другій податковій вимозі № 2/44 від 15.11.01 р.
В матеріалах справи містяться докази того, що до дати проведення цільового аукціону 12.07.2004р., ДПІ у м. Дніпродзержинську здійснювався примусовий продаж активів Позивача в рахунок погашення його податкового боргу, які підтверджують, що на день проведення цільового аукціону податковий борг позивача в сумі 50582,76 грн., який було зазначено в другій податковій вимозі № 2/44 від 15.11.01 р., фактично було погашено. Так, 22.08.2003р., було проведено цільовий аукціон з продажу цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів № 2, на загальну суму 225000,00 грн.
З урахуванням цього продаж активів позивача в рахунок погашення іншого податкового боргу, ніж який зазначено у другій податковій вимозі № 2/44 від 15.11.01р., не можна було проводити без надіслання позивачеві першої та другої податкової вимоги стосовно нового податкового боргу, який виник в період після погашення податкового боргу, вказаного в другій податковій вимозі № 2/44 від 15.11.01 р., до дати проведення цільового аукціону з продажу спірного майна, що відбувся 12.07.2004р.
Заступником начальника ДПІ у місті Дніпродзержинську було прийнято рішення № 6 від 28.03.02 р. про застосування до позивача заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок продажу активів, що перебувають у податковій заставі, яке було вручене голові правління ВАТ «Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів»28.03.02 р.
З’ясовуючи фактичні обставини справи та надаючи правової оцінки вимогам та доводам сторін суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога щодо визнання недійсним рішення ДПІ у м. Дніпродзержинськ від 28.03.2002 року № 6 не підвідомча господарському суду і не може бути поєднаною із позовними вимогами, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Разом із цим суд першої інстанції оцінуючи поданні сторонами докази по справі та перевіряючи обґрунтованість інших позовних вимог при ухваленні оскаржуваного рішення повинен був дати правову оцінку вказаному рішенню та іншим обставинам справи з точки зору правомірності відчуження активів позивача.
Зокрема, згідно із ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені лише у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Відповідно до абз. 4 п.п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” продаж активів здійснюється на підставі рішення податкового органу, підписаного його керівником та скріпленого гербовою печаткою податкового органу.
Таким чином відповідно до змісту вказаних норм рішення ДПІ у місті Дніпродзержинську № 6 від 28.03.02 р. про застосування до позивача заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок продажу активів міг приймати лише керівник.
Даючи правову оцінку рішенню ДПІ у місті Дніпродзержинську № 6 від 28.03.02 р. суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Порядок стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, за яким право приймати рішення про застосування до платників податків заходів погашення податкового боргу було надане заступникам керівника податкового органу, набрав чинності згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2002 р. N 538, тобто після дати прийняття заступником керівника ДПІ у місті Дніпродзержинську рішення № 6 від 28.03.02 р. про застосування до Позивача заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок продажу активів.
З урахуванням зазначених обставин рішення ДПІ у місті Дніпродзержинську № 6 від 28.03.02 р. не може братися до уваги як належна правова підстава для застосування до Позивача заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок продажу його активів.
З огляду на це, є необґрунтованими посилання суду першої інстанції на те, що оскільки вказане рішення не було оскаржено Позивачем, то у ДПІ у м. Дніпродзержинську були підстави для проведення цільового аукціону з продажу активів Позивача в рахунок погашення податкового боргу. Зокрема, такий висновок суду першої інстанції спростовується іншими обставинами справи.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що аукціон з продажу активів Позивача, який відбувся 12.07.2004р., і договір купівлі-продажу, укладений на ньому, не є тотожними поняттями.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, припустився помилки, що цільовий аукціон з продажу його активів в рахунок погашення податкового боргу, який відбувся 12.07.2004р., є окремим правочином, а тому посилання позивача на неправомірність його проведення не є підставою для визнання правочину купівлі-продажу, укладеного на цільовому аукціоні 12.07.04р. недійсним, оскільки недійсність такого аукціону у встановленому порядку не визнана.
Зокрема такий висновок судом першої інстанції зроблено з порушенням та внаслідок неправильного застосування ч.2 ст.638, ч.1 ст.640 та ч.1 ст.650 ЦК України, а також ст.185 ГК України.
Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на передбачений ЦК України загальний порядок укладення договорів і не застосував положення ч. 2 ст.638 ЦК України, згідно із якою договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Судом першої інстанції не було враховано, що згідно із ч. 1 ст.640 ЦК України договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Так, згідно з абз. 2 ч.1 ст.641 ЦК пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах встановлення відповідними актами цивільного законодавства.
Згідно п.4.11 Порядку проведення цільових аукціонів з продажу активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 26.06.2002 № 294 після закінчення торгів за кожним лотом ліцитатор оголошує про його продаж, називає ціну продажу, аукціонний номер переможця і викликає переможця для підписання протоколу, який фіксує наслідки аукціону.
Згідно із ст.15 Закону України “Про товарну біржу” біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідно до змісту вказаної норми біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
За наслідками проведеного цільового аукціону було складено протокол № 1 від 12.07.04р., в якому зафіксовано всі істотні умови укладеного за результатами торгів договору купівлі-продажу спірного майна. Вартість придбаного майна в сумі 295678,00 грн. сплачено покупцем ПП “Металпромзбут” в межах строку, визначеного цим протоколом.
В додатку 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., на який посилається суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, серед переліку правовстановлювальних документів зазначено про договори про відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладені шляхом проведення цільових біржових чи позабіржових аукціонів з метою погашення податкового зобов’язання.
Таким чином, відповідно до вимог ч.1 ст.638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України, сторонами було погоджено всі істотні умови договору і дотримано встановлену Законом України “Про товарну біржу” форму біржового договору, а тому підстави вважати спірний договір неукладеним на цільовому аукціоні відсутні.
З огляду на вказані обставини цільовий аукціон із продажу активів позивача в рахунок погашення його податкового боргу, який відбувся 12.07. 2004р., не є окремим правочином, а тому не може взагалі визнаватися недійсним. Цей цільовий аукціон є лише способом укладення оспорюваного договору купівлі-продажу активів позивача.
З урахуванням цього є необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що на цільовому аукціоні з продажу активів позивача в рахунок погашення його податкового боргу, який відбувся 12.07.2004р., договір купівлі-продажу спірного майна не укладався.
Посилання суду першої інстанції на п.п.5.4. Порядку проведення цільових аукціонів із продажу активів платника податків, як на підставу вважати датою укладення договору купівлі-продажу активів позивача іншу дату ніж 12 липня 2004 року (дата проведення цільового аукціону) є безпідставними. Дійшовши такого висновку суд першої інстанції припустився помилки і не звернув увагу на те, що положення п.п. 5.4. Порядку проведення цільових аукціонів із продажу активів платника податків повинне застосовуватися з урахуванням ч.2 ст.639 ЦК України, якою передбачено право сторін домовитися укласти договір у певній формі. Тому, якщо сторони домовляться укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.
З огляду на це посилання позивача на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу належного йому майна в рахунок погашення його податкового боргу (будівлі цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів № 1, літ. А-1) було укладено саме на цільовому аукціоні, який було проведено Товарною біржею “Катеринославська” 12.07.04р. є обґрунтованими.
Вирішуючи питання про підстави для визнання недійсним вказаного договору суд першої інстанції не звернув уваги і не надав належної правової оцінки доводам позивача, що укладення спірного договору відбувалося із порушенням законодавства про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків та приватизацію державного майна.
Відповідно до ч.3 ст.145 ГК України правовий режим майна суб’єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінений тільки шляхом приватизації майна державного підприємства. Згідно із ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку встановленому законом.
Згідно із ст.1 Закону Україну “Про приватизацію державного майна” приватизацією є відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Відповідно до змісту ст.ст.11, 15, 18 Закону Україну “Про приватизацію державного майна” приватизація державного майна може здійснюватися шляхом: продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, майно якого підлягає приватизації; або шляхом продажу належних державі акцій, що засвідчують дольову участь у статутному фонді створеного державою акціонерного товариства, у разі обранням способу приватизації майна державного підприємства шляхом його перетворення в акціонерне товариство з подальшим відчуженням належних державі акцій.
Згідно із п.1.3.2 Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, що затверджене Наказом Фонду державного майна України від 04.02.93р. N56, і, було чинним на час створення товариства, якщо у плані приватизації передбачається перетворення державного підприємства, а також підприємства із змішаною формою власності (в межах їх статуту) у відкрите акціонерне товариство, приватизація майна таких підприємств здійснюється шляхом продажу часток, паїв, акцій.
Згідно із Наказом Фонду державного майна України від 25.04.95р. № 145-ДПК було прийнято рішення про приватизацію майна позивача шляхом продажу акцій.
Згідно із ч.6 ст.18 Закону Україну “Про приватизацію державного майна” продаж акцій (часток, паїв), що належать державі провадиться з урахуванням законодавства, в тому числі у відповідності до вказаних вище норм, та установчих документів цих підприємств.
П.3.11 Статуту позивача, що зареєстрований згідно розпорядження Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради народних депутатів №543 у вересні 1994 року (далі –статуту ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” в редакції 1994 року), передбачено, що в період до прийняття рішення про продаж акцій товариства, що є у державній власності, в подальшому вигляді - приватизації майна товариства, при вирішенні питань щодо відчуження майна, що становить основні фонди товариства, до товариства застосуються норми встановленні щодо державних підприємств.
Згідно із ч.1 ст.37 Закону України “Про власність” майно закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Згідно із п.3.3 Статуту ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” товариство є правонаступником державного підприємства, на базі якого воно було створене.
Згідно із п.п.10.1.1. п.10 ст.10 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли, інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності.
Разом із тим, при з’ясуванні правового режиму спірного майна зазначенні вище правові норми та фактичні обставини справи лишилися поза увагою суду першої інстанції, не було надано належної правової оцінки і статутним документам позивача. Таким чином, зроблений судом першої інстанції висновок про належність спірного майна на дату проведення цільового аукціону на праві власності позивачеві, не відповідає фактичним обставинам справи.
З урахуванням цього колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає обґрунтованими твердження позивача, що майно, яке було передане під час корпоратизації державного підприємства на його баланс, перебувало у державній власності і закріплювалося за ним на праві повного господарського відання до остаточного завершення приватизації ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів”. Приватизація ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” була завершена 27.01.2006р., про що Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області було прийнято Наказ № 12/04-01- ЗВП від 27.01.06 р.
Поряд із цим, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою твердження позивача про існуючу заборону на відчуження у такий спосіб майна позивача.
Зокрема суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ст.140 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, яку затверджено Законом України “Про державну програму приватизації” від 18.05.2000р. N 1723-III встановлено заборону відчужувати майно (необоротні активи), що належить акціонерним товариствам до виконання плану приватизації (розміщення акцій).
Станом на 12.07.04 р.(дата проведення цільового аукціону) у державній власності знаходився пакет акцій у розмірі 33,79 відсотків статутного фонду Позивача. З урахуванням цього ДПІ у м. Дніпродзержинську не мала права здійснювати продаж активів Позивача в рахунок погашення його податкового боргу.
Згідно із п.11.1. ст.11 Закону 2181 у разі коли сума коштів, отримана від продажу активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, не покриває суму податкового боргу податковий орган зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов’язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. У разі коли зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу у зазначені строки, податковий орган зобов’язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.
Відповідно до вказаної норми погашення податкового боргу позивача на дату проведення цільового аукціону могло відбуватися тільки шляхом продажу органом приватизації належної державі частки акцій. У разі відмови органу приватизації здійснювати продаж акцій, податковий орган не мав право здійснювати продаж активів товариства, а мав право звернутися до суду із заявою про визнання позивача банкрутом.
Ч.4 ст.12 Закону Україну “Про приватизацію державного майна” встановленні обмеження стосовно купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції. Якщо дії, щодо яких встановленні зазначенні вище обмеження, необхідні для ефективного функціонування державного підприємства, майно якого приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу державних органів приватизації.
Поміж цього, суд першої інстанції не звернув уваги та не надав належної правової оцінки тим обставинам, що на відчуження активів Позивача була встановлена заборона згідно Постанови державного виконавця Баглійського районного управління юстиції про накладення арешту від 18.09.2000р. і на момент проведення цільового аукціону арешт не був знятий, про що ДПІ у м. Дніпродзержинську було відомо.
Таким чином, судом першої інстанції було залишено поза увагою, і, не надано належної правової оцінки тим обставинам, що спірне майно (будівля цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів № 1, літ. А-1 (інв. № 011016) вибуло з володіння позивача внаслідок неправомірних дій, які фактично були спрямованні на незаконне позбавлення позивача належного йому майна.
Посилання при ухваленні оскаржуваного рішення на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 16.07.04 по справі за позовом Андрєєва С.М. про визнання права власності зроблене судом першої інстанції в порушення ст.35 ГПК України, згідно із якою не потребують доказування тільки факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, в яких приймали участь ті ж самі сторони.
Пороте, судом першої інстанції не було прийнято до уваги, те що обставини, які підлягають з’ясуванню при вирішенні цього господарського спору при вирішенні відповідної цивільної справи та винесенні вказаного рішення Заводським районним судом м. Дніпродзержинська не оцінювалися, й щодо них не приймалося рішення.
Крім цього, судом першої інстанції не було враховано вимоги ст 223 ЦПК України, згідно із якою рішення суду з цивільної справи у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили тільки після розгляду справи апеляційним судом.
Проте, судом першої інстанції не було враховано, що вказане рішення місцевого районного суду було оскаржене, а відповідну справу на день прийняття ним рішення ще не було розглянуто загальним апеляційним судом. За таких обставин є безпідставними посилання суду першої інстанції на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська.
Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У ч.1 ст.228 ЦК України встановлено ознаки правочину, який порушує публічний порядок. Відповідно до цієї норми таким правочином є правочин, якщо він спрямовується на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення і пошкодження фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громад, незаконне заволодіння ним. У ч.2 ст.228 ЦК України передбачено, що правочин який порушує публічний порядок є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається.
Проте, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги, що оспорюваний договір купівлі-продажу спірного майна позивача в рахунок погашення його податкового боргу (будівлі цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів № 1, літ. А-1) укладено на цільовому аукціоні, який було проведено Товарною біржею “Катеринославська” 12.07.04р. з порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК та ч. 1 ст. 228 ЦК України, а сам договір спрямований на протиправне позбавлення позивача належного йому майна, тобто укладений з порушенням публічного порядку. Отже, суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував того, що договір купівлі-продажу будівлі цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів № 1, укладений на цільовому аукціоні, який було проведено Товарною біржею “Катеринославська” 12.07.04р., є нікчемним і не може породжувати правових наслідків щодо передачі права власності на спірне майно іншим власникам.
Таким чином, оскільки ПП „Металпромзбут” за договором, який укладено на аукціоні 12.07.04 р., не набуло статусу власника щодо спірного майна, це в свою чергу дає підстави і для визнання недійсними і договорів купівлі-продажу, що укладені щодо спірного майна: між ПП „Металпромзбут” і ТОВ „Плазма” (договір купівлі-продажу від 17.08.2004 р.); між ТОВ „Плазма” і ТОВ НВП „Спецсплав” (договір купівлі-продажу 41/50 частки за ВСА № 244086, реєстр. № 644 від 16.03.2005 року); між ПП „Металпромзбут” і ТОВ НВІКП „Інно-Дніпро” (договір купівлі-продажу 9/50 частки ВСА № 244087, реєстр. № 647 від 16.03.2005 року).
Поміж цього, судом першої інстанції невмотивовано, в порушення п. 3) ч.1 ст. 84 ГПК України було залишено поза увагою позовні вимоги, викладені в п. 3 прохальної частини позовної заяви, щодо яких суд першої інстанції взагалі не навів жодного мотивування щодо відмови в їх задоволенні.
Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що права позивача залишилися незахищеними, сторони не приведенні у попередній стан, а спір по суті залишився невирішеним.
При вирішенні питання про задоволення позовних вимог позивача щодо визнання за ним прав володіння, користування і розпорядження спірним майном зобов`язання ТОВ НВП "Спецсплав" та ТОВ НВІКП "Інно-Дніпро" звільнити та передати Позивачу частки приміщення цеху котельно-допоміжного устаткування в трубопроводів № 1 необхідно виходити з наступного.
Позивачем не було надано до матеріалів справи доказів, які б спростовували те, що ПП «Металпромзбут», ТОВ «Плазма», ТОВ НВП «Спецсплав»та ТОВ НВІКП «Інно-Дніпро»є добросовісними набувачами.
Тому, підстави вважати їх недобросовісними набувачами спірного майна відсутні.
Згідно із ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо таке майно не може бути витребуване у нього.
Таким чином при вирішенні питання про те, чи набували ПП “Металпромзбут”, ТОВ “Плазма”, ТОВ НВП “Спецсплав” та ТОВ НВІКП “Інно-Дніпро” право власності щодо спірного майна, приміщень цеху котельно-допоміжного устаткування в трубопроводів № 1 та належних до нього споруд, слід враховувати те, що договір купівлі-продажу цього майна, який було укладено на цільовому аукціоні 12.07.04 р., є нікчемним.
Згідно із ч. 1. ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Водночас, згідно із ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього тільки, якщо таке майно згідно із ст. 388 ЦК України не може бути витребуване у нього. Приписи ст. 330 та ст. 338 ЦК України не пов’язують право власника на витребування майна від добросовісного набувача із визнанням недійсним договору, на підставі якого спірне майно вибуло із володіння власника, в тому числі і договорів про відчуження, які укладалися його подальшими набувачами.
Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник, або особа, яка має право користуватися тими ж засобами захисту, що і власник, має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Таким чином, згідно вказаних норм право позивача на визнання за ним права володіння, користування і розпорядження спірним майном, а також права вимагати його звільнення і повернення базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не втрачається із незаконним вибуттям речі з володіння власника і переходом у володіння інших осіб.
Отже, посилання суду першої інстанції на те, спірне майно було включене до акту опису активів самостійно виділених платником податків для продажу від 12.12.03р., є безпідставним з огляду на те, що воля на відчуження спірного мана втілювалася в діях ДПІ у м. Дніпродзержинську, які вчинялися щодо укладення нею договору купівлі-продажу на цільовому аукціоні 12.07.04р., а тому вибувало із володіння позивача поза його волею.
Крім того, на день проведення спірного аукціону майно перебувало у держаній власності і на його відчуження необхідно було отримати згоду органу приватизації.
З урахуванням вказаних порушень вимог чинного законодавства, які були допущенні податковим органом при продажі майна позивача, його посилання на наявність в ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” права власності на спірне майно, а відповідно права на витребування спірного майна від добросовісних набувачів є обґрунтованими.
Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про порушення судом першої інстанції ст. 4, 43, 84 ГПК України, рішення місцевого суду підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 11110 ГПК України.
Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.
Колегія суддів вважає, що аналізуючи зміст оспорюваного правочину купівлі-продажу на предмет відповідності нормам цивільного законодавства, суд касаційної інстанції не встановлює обставини справи, а дає виключно оцінку правильності застосування судами норм матеріального права, що згідно із ст. 1115, 1117 ГПК України є компетенцією касаційної інстанції.
За таких обставин підстав для направлення справи на новий розгляд немає, і суд касаційної інстанції в цій частині може прийняти рішення по суті спору.
На підставі встановлених судом першої інстанції обставин суд касаційної інстанції вважає за можливе прийняти нове рішення про задоволення позову частково.
Відповідно до ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст.107, ст.1115, ст.1117, ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2006 року по справі № 23/226 скасувати в частині відмови в позові.
Прийняти нове рішення в цій частині.
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним правочин купівлі-продажу (будівлі цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів №1, літ. А-1 (інв. №011016) загальною площею 10940,4 кв.м., в тому числі виробничого цеху (приміщення №1) (літ. А-1) загальною площею 9490,6 кв.м.; складу (приміщення №2) (літ. А1 –1) загальною площею 145,9 кв.м.; електромайстерні (приміщення №3) (літ. А2 –1) загальною площею 247,6 кв.м.; адміністративно-побутового корпусу (приміщення №4) (літ. А3 –2) загальною площею 1056,3 кв.м.; внутрішньоцехових залізничних шляхів (інв. №020013); автодороги навколо приміщення цеху (інв. №020012), укладений на цільовому аукціоні проведеному Товарною біржею “Катеринославська” 12.07.2004 року.
Визнати за ВАТ “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” право на володіння, користування і розпорядження зазначеним майном.
Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство “Спецсплав” та Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче інноваційне комерційне підприємство “Інно-Дніпро” звільнити та передати Відкритому акціонерному товариству “Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів” частку приміщення цеху котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів №1, літ. А-1 (інв. №011016) загальною площею 10940,4 кв.м., в тому числі: виробничий цех (приміщення №1) (літ. А-1) загальною площею 9490,6 кв.м.; склад (приміщення №2) (літ. А1 –1) загальною площею 145,9 кв.м.; електромайстерню (приміщення №3) (літ. А2 –1) загальною площею 247,6 кв.м.; адміністративно-побутовий корпус (приміщення №4) (літ. А3 –2) загальною площею 1056,3 кв.м.; внутрішньоцехові залізничні шляхи (інв. №020013); автодороги навколо приміщення цеху (інв. №020012).
В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2006 року по справі №23/226 залишити без змін.
Головуючий: Муравйов О.В.
Судді: Полянський А.Г.
Коробенко Г.П.