Судове рішення #357764
34/310-06-7235А

           

 

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"14" грудня 2006 р.

Справа № 34/310-06-7235А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  

головуючого судді: Туренко В.Б.

суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання  Селіховій Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача – Кіндяк Н.В., Одинцова Л.М.

від відповідача –Мохаммад Асеф

від прокуратури –не з’явився, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову господарського суду Одеської області від 12.10.2006р.

у справі № 34/310-06-7235А

за позовом Прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до ТОВ „Управління механізації будівництва”

про  стягнення 12904,48грн.


встановив:


Прокурор Овідіопольського району в липні 2006р. звернувся з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ „Управління механізації будівництва” про стягнення штрафної санкції в сумі 12617,04грн. за нестворення у 2005 році одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 19, 20  Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пункту 4 Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (а.с.2-4).

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що згідно ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пунктів 5, 10, 11-14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштувати. Товариство неодноразово повідомляло Центр зайнятості населення Овідіопольського району у звітному періоді про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, але за їх відсутності, інваліди на підприємство не  направлялись і безпосередньо на підприємство не звертались. Тому, на думку відповідача, на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(а.с.21-22).

21.08.2006р. Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подана заява про уточнення позовних вимог, в якій додатково заявлено до стягнення сума пені у розмірі 287,44грн., нарахована за прострочку сплати адміністративно-господарської санкції, згідно п.2 ст.20 означеного Закону (а.с.41).

Постановою господарського суду Одеської області від 12.10.2006р. (суддя Фаєр Ю.Г) у позові відмовлено з мотивів необгунтованості заявлених вимог, непідтвердженості їх належними доказами, невідповідності чинному законодавству.

Не погодившись із постановою суду, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 19.10.2006р. подало заяву про апеляційне оскарження, а 07.11.2006р. – апеляційну  скаргу, в якій просить постанову скасувати, позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

У письмових запереченнях відповідач зазначив про безпідставність апеляційної скарги і просив відмовити у її задоволенні.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Згідно із ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві                   (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (із змінами), робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і  введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, обов’язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244, звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4               (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 – інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, про вжиття заходів по створенню робочих місць для інвалідів свідчать наказ № 79 від 12.12.2004р. „Про створення робочого місця для працевлаштування інвалідів”, а також щомісячні звіти товариства, які надавались до Овідіопольського райцентру зайнятості населення за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках (а.с.24-35, 43), отримання якіх підтверджено центром зайнятості довідкою № 80 від 13.03.2006р. (а.с.23).

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що підприємство повинно було створити за нормативом 5 робочих місць для інвалідів, фактично на підприємстві працювало 4 інваліда. Не працевлаштування 1 інваліда було пов’язано із відсутністю інвалідів, у зв’язку з чим вони не направлялись на підприємство для працевлаштування і самостійно не звертались. Не проведення атестації створеного робочого місця пояснюється ненаправленням відповідними органами інваліда для працевлаштування, тоді як атестація такого робочого  місця проводиться при наявності інваліда відповідної нозології з урахуванням його стану здоров’я та рекомендацій МСЕК. З такими доводами відповідача погодився представник позивача під час розгляду апеляційної скарги.

Отже, саме з цих причин, а не з підстав невиконання підприємством пунктів 1, 3, 5 Положення, інвалід не був працевлаштованим відповідачем.

За таких обставин на ТОВ „Управління механізації будівництва” не може бути накладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами, які зобов’язані сприяти працевлаштуванню інвалідів, особи з обмеженою працездатністю для його працевлаштування, згідно ст. 218 Господарського кодексу України.

Вищевикладене враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, у зв’язку з чим правомірно відмовлено у задоволенні позову і підстави для скасування постанови відсутні.


Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу  адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:


Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Одеської області від 12.10.2006р. у справі № 34/310-06-7235А  –без змін.


Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.


Головуючий суддя                                                                      В.Б. Туренко

Судді                                                                                          Л.І. Бандура

                                                                                                   Л.В. Поліщук

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація