АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1861/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Гайдук С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Кулікової С.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Гречка Т.В.,Задорожньому А.Г.

за участю: позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Ніколаєнко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Український інститут промислової власності», третя особа: ОСОБА_6 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

в с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем у період з 8 січня 2008 року до 20 березня 2012 року. Наказом т.в.о. директора державного підприємства «Український інститут промислової власності» від 20 березня 2012 року № 72-п його було звільнено з роботи з посади юриста 1 категорії відділу підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації ДП «Український інститут промислової власності» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.

Вважаючи своє звільнення незаконним позивач просив суд скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі на посаді юриста 1 категорії відділу підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації ДП «Український інститут промислової власності» або будь-якій іншій посаді за відповідною професією чи спеціальністю юриста на цьому ж підприємстві з 20 березня 2012 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 41 724,88 гривень.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2013 року ОСОБА_3 у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу та просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, заперечував проти її задоволення.

Третя особа ОСОБА_6 по справі будучи повідомленим про розгляд справи в порядку ч. 2 ст. 76 ЦПК України, у судове засідання не з'явився, поважність причин своєї неявки суду не повідомив.

Судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність третьої особи в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши, законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 8 січня 2008 року позивач ОСОБА_3 був прийнятий на посаду головного спеціаліста сектору передачі прав відділення забезпечення державної реєстрації за переведенням з ДП «Українське агентство авторських і суміжних прав».

Згідно із наказом № 70-к від 28 травня 2008 року був переведений на посаду юриста 1 категорії відділу підготовки авторського права відділення забезпечення державної реєстрації Державного підприємства «Український інститут промислової власності».

Згідно наказу т.в.о. директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності» № 72-к від 20 березня 2012 року ОСОБА_3 звільнено з посади юриста 1 категорії відділу підготовки авторського права Відділення забезпечення державної реєстрації Державного підприємства «Український інститут промислової власності» з 20 березня 2012 року, у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм діючого законодавства. На момент отримання попередження про подальше вивільнення (11.01.2012 року) будь-які вільні посади на підприємстві були відсутні. Нові вакантні посади з'явилися на підприємстві лише з 12.01.2012 року. Отже, з моменту отримання повідомлення про вивільнення до дати звільнення у позивача було переважне право на залишення на роботі, відповідно до положень ст. 42 КЗпП України, однак позивач ним не скористався, заяву про переведення на іншу вакантну посаду не подав.

При цьому, суд вважав безпідставними посилання позивача про його переважне право залишення на роботі з поміж інших працівників, оскільки він є батьком двох дітей, єдиним утриманцем в сім'ї та мав тривалий безперервний стаж. Так як відповідно до наказу №5 від 12.01.2012 року «Про внесення змін до наказу №2 від 10.01.2012 року», відділ підготовки реєстрації авторського права, в якому працював позивач, був скорочений в повному обсязі

Однак, колегія суддів вважає, що зазначені вище висновки суду не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 був попереджений 11 січня 2012 року про вивільнення у зв'язку зі скороченням його посади з 15 березня 2012 року на підставі наказу Державного підприємства «Український інститут промислової власності» № 2 від 10 січня 2012 року «Про введення в дію штатного розпису» .

За текстом даного наказу (№ 2 від 10 січня 2012 року «Про введення в дію штатного розпису») передбачалося, що в термін до 15 січня 2012 року, заступникам директора, керівникам структурних підрозділів, необхідно було надати пропозиції до організаційної структури, функціональних обов'язків, штатного розпису Державного підприємства «Український інститут промислової власності». Цим же наказом передбачалося про введення в дію з 15 березня 2012 року організаційної структури та штатного розпису Державного підприємства «Український інститут промислової власності» та філії Українського центру інноватики та патентно - інформаційних послуг». Та вказувалось начальнику відділу кадрів на необхідність підготування наказів по особовому складу, з урахуванням вимог Кодексу законів про працю України.

Виходячи з тексту даного наказу вбачається, що він не містив у собі будь-яких посилань щодо вивільнення працівників у зв'язку із скороченням.

12 січня 2012 року відповідачем було видано наказ № 5 «Про внесення змін до наказу від 10.01.2012 року» та викладено його в наступній редакції «Про введення в дію організаційної структури, затвердження штатного розпису та скорочення чисельності працівників.

п.4.1 якого було зазначено про підготування та вручення попередження про звільнення з 20 березня 2012 року працівників інституту, де серед інших був визначений і позивач - як юрист 1 категорії відділу підготовки реєстрації авторського права.

При цьому п.п. 4.2. даного наказу,також передбачалося, що одночасно з врученням попередження про звільнення, пропонувати працівникам іншу роботу в Інституті за відповідною професією (спеціальністю), якщо такої роботи немає - іншу в Інституті. У разі відмови від переведення або браку вільних посад - готувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається із матеріалів справи позивач не був ознайомлений із наказом № 5 від 12.01.2012 року, а відтак, йому не було вручено попередження про звільнення, не запропоновано іншу роботу за відповідною професією, а за відсутності такої - іншу в інституті у відповідності до п. 4.1 та 4.2 зазначеного вище наказу.

В той же час підставою для звільнення позивача згідно до наказу № 72 - п від 20.03.2012 року відповідачем було зазначено: наказ про вивільнення працівників від 12.01.2012 року № 5 ДП «Український інститут промислової власності».

Беручи до уваги, що позивач по справі не був ознайомлений з наказом який став підставою для його звільнення, а відтак, не зміг скористатися правом вибору визначеним в п. 4.2 наказу № 5 від 12.01.2012 року: - іншої роботи за відповідною професією або наявної за вакансіями інституту, або звільнення за скороченням, колегія суддів вважає, що звільнення позивача не можна визнати таким, що відбулося з дотриманням норм ст. 49 -2 та п. 1 ст.40 КЗпП України.

Так як позивач був попереджений про своє подальше вивільнення 11.01.2012 року на час коли на підприємстві були відсутні вакантні посади та не був ознайомлений з наказом № від 12.01.2012 року за яким були внесені зміни до наказу, колегія суддів вважає, що позивач також був позбавлений можливості у відповідності до положень ст. 42 КЗпП України скористатися своїм правом на переважне залишення на роботі, шляхом написання письмової заяви про переведення на іншу вакантну посаду з числа тих що з'явилися у новій організаційній структурі підприємства як це зробили інші працівники.

Одже, своїми діями відповідач порушив право позивача на працю та справедливі і сприятливі умови праці, оскільки звільнив останнього із займаної посади із порушенням норм діючого трудового законодавства. А відтак вимоги позивача є доведеними та такими що підлягають задоволенню: щодо скасування наказу т.в.о. директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності» «По особовому складу» від 20 березня 2012 року № 72-п відносно звільнення ОСОБА_3, поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За змістом ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, органом який розглядав справу. Однак, у ході розгляду справи було встановлено, що на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.11.2012 року (яке було скасовано 17.04.2013 року) ОСОБА_3 був поновлений на роботі з 20 березня 2012 року.

Згідно до наказу № 49 - к від 11.02.2013 року ОСОБА_3 був звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (т. 2 а.с. 133).

За таких обставин вбачається, що права позивача були поновлені відповідачем шляхом видачі відповідного наказу ( про поновлення з дати звільнення), а також беручи до уваги, що на час постановлення даного судового рішення, позивач за своїм власним бажанням вирішив питання щодо припинення перебування у трудових відносинах з відповідачем, колегія суддів не вбачає правових підстав щодо задоволення вимог про поновлення.

В той же час колегія суддів вважає, що підлягають частковому задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20.03.2012 року (звільнення за наказом № 72 -п від 20.03.2012 року) до 13.12.2012 року (наказ № 431 -1 про поновлення) - 185 загальна кількість днів вимушеного прогулу.

Згідно довідки, щодо розміру заробітної плати ОСОБА_3, у січні місяці 2012 року вона складала - 5 094,36 гривень, у лютому 2012 року - 5 336,74 гривень, відтак розмір середньоденної заробітної плати - 254, 42 гривни.

У відповідності до Постанови Пленуму ВСУ за № 9 від 06.11.2012 року вбачається, що при присуджені оплати за час вимушеного прогулу зараховується одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, допомога по безробіттю.

Як вбачається із матеріалів справи при звільнені позивачу було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку - 5 123, 16 гривень.

За період з 21 квітня 2012 року по 04 грудня 2012 року ОСОБА_3 отримав 25085,10 гривень допомоги по безробіттю, що підтверджується претензією Шевченківського районного центру зайнятості від 17 грудня 2012 року №10550. Зазначену суму було повернуто Державним підприємством «Український інститут промислової власності» Київському міському центру зайнятості згідно постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року (платіжне доручення №435 від 20 лютого 2013 року).

Отже розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу складає:

185 днів Х 254, 42 гривни = 47 067, 70 гривень

47 067, 70 - (5 123, 16 +25085,10) = 16 859, 44 гривни.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового за правилами ст. 309 ЦПК України про часткове задоволення заявлених позивачем вимог з зазначених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2013 року скасувати та постановити нове, за яким :

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати наказ т.в.о директора Державного підприємства «Український інститут промислової власності» від 20 березня 2012 року № 72-к в частині звільнення ОСОБА_3 з посади юриста першої категорії відділу підготовки авторського права відділення реєстрації, на підставі п. 1 ст 40 КЗпП України.

Стягнути з Державного підприємства «Український інститут промислової власності» (код ЄДРПОУ 31032378, м. Київ, вул. Глазунова, 1) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16 859,44 (шістнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) гривень 44 копійки (без урахування обов'язкових платежів).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Український інститут промислової власності» (код ЄДРПОУ 31032378, м. Київ, вул. Глазунова, 1) на користь держави судовий збір у розмірі 168,59 (сто шістдесят вісім) гривень. 59 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: