ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

29 червня 2006 р.

№ 2/1

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючий суддя

Муравйов О. В.

судді

Полянський А. Г.

Коробенко Г. П.

розглянула

касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторгсервіс”

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 року

у справі Господарського суду

№ 2/1 міста Києва

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторгсервіс”

до	Акціонерного банку “Аллонж”

про	визнання договору недійсним

За участю представників сторін:

- від позивача:

Зверєв М. А. –дов. від 20.01.06

- від відповідача:

Тихонюк М. В. –дов. № 7 від 16.05.06

Ухвалою Вищого господарського суду України у складі колегії суддів: Муравйов О. В. (головуючий), Полянський А. Г., Фролова Г. М. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторгсервіс” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006р. по справі № 2/1 була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 29.06.2006р.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А. Й. від 29.06.2006р. у зв’язку з відпусткою судді Фролової Г. М. для розгляду зазначеної касаційної скарги була утворена колегія суддів в наступному складі: Муравйов О. В. (головуючий), Полянський А. Г., Коробенко Г. П.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою сторін в судовому засіданні 29.06.2006 року було оголошено вступну і резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноторгсервіс” звернувся до Господарського суду Міта Києва з позовною заявою до Акціонерного банку “Аллонж” про визнання недійсним договору на відкриття крежитної лінії № 660 від 02.10.2003р. та додаткових угод № 1, 2, 2-1 та 3 до зазначеного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2006р. по справі № 2/1 (суддя Домнічева І. О.) позов задоволений повністю, спірний договір та додаткові угоди до нього визнані недійсними з моменту їх укладення; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006р. по справі № 2/1 задоволена апеляційна скарга відповідача Акціонерного банку “Аллонж”: рішення суду першої інстанції скасовано, прийняте нове рішення, яким в позові відмовлено повністю; стягнуто з позивача на користь відповідача 42,5 грн. державного мита.

Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про неповне з’ясування фактичних обставин справи та порушення норм матеріального права при винесенні постанови апеляційного господарського суду, у зв’язку з чим просить зазначену постанову скасувати та визнати недійсним спірний договір та додаткові угоди до нього з моменту їх укладення.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому проти доводів позивача заперечує, просить залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм  матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Рішенням місцевого суду встановлено, що 02.10.2003 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю “Техноторгсервіс” та відповідачем Акціонерним банком “Аллонж” був укладений договір на відкриття кредитної лінії № 660 на суму 500000 грн. на строк з 02.10.2003р. по 01.10.2004р. з виплатою 24% річних за користування кредитом. В період з 16.10.по 03.12.2003 року представниками сторін були підписані Додаткові угоди до договору про пролонгацію строку дії зазначеного договору до 21.01.2005р., а також з 19.11.2003р. встановлена лімітна сума кредиту в розмірі 950000 грн. Підставою для задоволення позову був висновок суду першої інстанції про те, що директор ТОВ “Техноторгсервіс” не мав права укладати спірний договір без погодження із Зборами учасників. Оскільки збори учасників не погоджували укладення договору, директор товариства діяв з перевищенням повноважень, чим порушив ст. 58 Закону України “Про господарські товариства”, п. 7.20 ст. 7 статуту товариства, ст. 63 ЦК УРСР, а тому договір та додаткові угоди визнані недійсними з моменту укладення на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанцій задовольнив апеляційну скаргу та скасував рішення місцевого суду, прийняв нове рішення про відмову в позові, оскільки дійшов висновку, що зі змісту ст. 7 статуту позивача вбачається, що до компетенції зборів учасників належить лише затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує суму, затверджену зборами учасників, а не їх укладення; статутом позивача не передбачено обмежень повноважень директора по укладенню (підписанню) договорів. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується, що зборами учасників позивача була затверджена сума договору (угоди), у випадку перевищення якої такий договір повинен затверджуватися зборами. Оскільки позивачем був отриманий кредит, то такі дії, на думку апеляційної інстанції, свідчать про наступне його схвалення і роблять угоду дійсною з моменту її укладення відповідно до ст. 63 ЦК УРСР. Відхиливши доводи позивача про те, що пп. 5.11.13, 5.3.5, 5.3.6, 5.3.8 ст. 5 договору обмежують правоздатність ТОВ “Техноторгсервіс” як юридичної особи, а тому є підстави для визнання договору недійсним на підставі ст. 50 ЦК УРСР, відхилені судом апеляційної інстанції з огляду на те, що вищезазначені пункти не суперечать цілям юридичної особи, зазначеним в установчих документах товариства. Крім того, в силу вимог ст. 60 ЦК УРСР навіть у випадку визнаний недійсними окремих частин договору він є дійсним в інших частинах, оскільки міг би бути укладений і без включення цих пунктів.

Суд касаційної інстанції вважає, що при вирішенні спору поза уваги суду першої та апеляційної інстанції залишилися доводи позивача щодо невідповідності вимогам закону тих пунктів договору, які обмежують господарську діяльність позивача.

Так, відхиляючи доводи позивача про невідповідність закону та меті діяльності пп. 5.3.5, 5.3.6, 5.3.8, 5.1.13 договору, суд апеляційної інстанції обмежився лише аналізом їх відповідності меті діяльності товариства, але не оцінив їх з точки зору відповідності вимогам закону.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 62 Закону України “Про господарські товариства” дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень; дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Аналогічна норма міститься в п. 7.21 статуту позивача.

Разом з тим, пунктом 5.3.6 спірного договору передбачено, що в обов’язку позичальника, яким є позивач, входить без попереднього письмового погодження з банком не розподіляти належне позичальнику майно та/або грошові кошти серед своїх акціонерів (учасників, засновників).

Відповідно до ст. 59, п. “д” ст. 41 Закону України “Про господарські товариства”, пп. “є” п. 7.7 статуту позивача вирішення питання про порядок розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) відноситься до компетенції зборів учасників товариства.

Отже, укладаючи спірний договір, директор від імені товариства прийняв зобов’язання, які відносяться до компетенції зборів учасників, що є порушенням закону та статуту.

Судами першої та апеляційної інстанції не досліджувалося питання, чи були делеговані в цій частині повноваження директору, та чи взагалі вони могли бути делеговані.

Крім того, відсутність рішення зборів учасників про схвалення спірного договору саме по собі не свідчить про необізнаність про його укладення з боку зборів учасників.

Так, відповідно до пп. “є” п. 7.7 статуту позивача затвердження річних результатів діяльності товариства, затвердження звітів ревізійної комісії є компетенцією зборів учасників.

Пунктом 9.2 статуту позивача передбачено, що ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах, без висновку ревізійної комісії збори учасників не вправі затверджувати баланс товариства. Зазначене положення статуту відповідає ч. 4 ст. 63 Закону України “Про господарські товариства”.

Також відповідно до ст. 17 цього ж Закону перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями.

Статтею 10 Закону України “Про аудиторську діяльність” передбачено, що проведення аудиту є обов'язковим для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю; обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки; проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Отже, про погодження товариством спірного договору та додаткових угод до нього могло свідчити затвердження зборами учасників висновку ревізійної комісії та річних результатів діяльності товариства, в яких на підставі даних бухгалтерського обліку повинна бути відображена операція по отриманню кредиту товариством. Така ж інформація повинна містити і в аудиторському висновку, якщо такий складався.

За таких обставин висновок про схвалення спірного договору з боку товариству лише діями по його отриманню не є допустимими доказами, оскільки в силу наведених вище норм закону про ці обставини повинні свідчити інші документи. Лише в разі відсутності таких прямих доказів суд може посилатися на інші докази.

Нез’ясування цих обставин судами першої та апеляційної інстанцій свідчить про неповноту розгляду справи, порушення ч. 2 ст. 34, 38 ГПК України, ст. 59, 63 Закону України “Про господарські товариства” та ст. 63 ЦК УРСР.

В разі встановлення судами невідповідності в цій частині спірного договору вимогам законодавства, він може бути визнаний недійсним у відповідній частині відповідно до ст. 60 ЦК УРСР, що може призвести до частково задоволення позовних вимог позивача.

Оскільки для прийняття рішення в цій частині необхідно витребувати та дослідити додаткові докази, дати їм належну правову оцінку, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі рішення місцевого та апеляційного господарського судів підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно витребувати у позивача річний звіт та баланс за 2003 рік, рішення зборів учасників про їх затвердження, аудиторський висновок, якщо такий складався та з врахуванням отриманих доказів дати належну правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторгсервіс” задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 року по справі № 2/1 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2006 року по справі № 2/1 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

О. В. Муравйов

Судді

А. Г. Полянський

Г. П. Коробенко