Єдиний унікальний номер 240/2293/12 Номер провадження 22-ц/775/2170/2014

Головуючий в 1 інстанції Молчанов В.А.

Доповідач: Зайцева С.А.

Категорія: 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„11" березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого: Маширо О.П.

Суддів: Баркова В.М.,Зайцевої С.А.

При секретарі: Сачко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 21 січня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору позики недійсним та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 21 січня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за двома договорами позики від 12 листопада 2009 року у сумі 46 000 грн., 3% річних від простроченої заборгованості у сумі 4 136 грн 22 коп., грошові кошти з урахуванням індексу інфляції від суми заборгованості у розмірі 7 365 грн. 57 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 575 грн. 02 коп., всього 58 076 грн. 81 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1- відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_1 - задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права,висновки суду не відповідають обставинам справи та судом неповно встановлено обставини,що мають значення для справи.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги .Інші учасники судового розгляду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи (а.с.230,232,237,238).Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_4 надав суду заперечення на апеляційну скаргу (а.с.233-235).

Відповідно ч.2.ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи , не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю - доповідача,представника відповідача ОСОБА_1,дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 листопада 2009 року між сторонами було укладено два договора позики,згідно яких відповідач ОСОБА_1 взяв у борг у позивача грошові кошти 23 000 грн. та 23 000 грн.,які зобов*язався повернути позивачу до 12 березня 2010 року щомісяця рівними частинами по 4 600 грн. ,про що надав дві розписки .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами були укладені письмові договори позики,відповідно до яких відповідач ОСОБА_1 позичив у позивача 23 000 грн.,23 000 грн.,не виконав їх умов,тому сума боргу підлягає стягненню на користь ОСОБА_2,а також 3% річних від простроченої заборгованості у розмірі 4 136 грн.22 коп.,грошові кошти з урахуванням індексу інфляції від суми заборгованості у розмірі 7 365 грн.57 коп.

Ці висновки суду є обґрунтованими і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

В рішенні суду ці докази наведені і відповідно до вимог ст.212 ЦПК України їм надана належна правова оцінка.

Відповідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом зазначеної норми закону наявність розписки у кредитора свідчить про існування боргу.

Отже ,на підтвердження вимог названого закону відповідач ОСОБА_1 видав позивачу розписки про позичені гроші. Така форма договору надана за бажання сторін.

У справі безспірно встановлено, що 12 листопада 2009 року відповідачем було видано позикодавцю дві розписки про отримання від нього грошових коштів (а.с.24,25).

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред*явлення вимоги ,позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред*явлення позикодавцем вимоги про це,якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1051 ЦК позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

На підставі ч. 2 ст. 59 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач на підтвердження факту укладення договорів позики та передачі відповідачу грошей надав суду письмові розписки відповідача . Тоді як відповідачем ОСОБА_1 не було надано суду допустимих переконливих доказів на підтвердження того, що грошові кошти за договорами позики від 12 листопада 2009 року не були отримані. Факт підписання відповідачем розписок від 12 листопада 2009 року є доказом отримання ним від позивача позики у розмірі 23 000 грн. та 23 000 грн. Тому апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги в цій частині.

Статті 1048,1049,1050 ЦК України містять конкретні положення про зобов*язання позичальника повернути позику та його відповідальність у разі невиконання цих зобов*язань.

Відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Розрахунок 3% річних від простроченої заборгованості у сумі 4 136 грн 22 коп., грошові кошти з урахуванням індексу інфляції від суми заборгованості у розмірі 7 365 грн. 57 коп. проведено за договорами позики від 12 листопада 2009 року на підставі ст.625 ЦК України .

Вказані вимоги позивача ОСОБА_2 ґрунтуються на законі ,тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та задовольнив їх.

Згідно з ч.1.ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справі не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу ,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч.1.ст.231 ЦК України правочин,вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи,визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.1.ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того , хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до ч.1.ст.234 ЦК України фіктивним є правочин,який вчинено без наміру створення правових наслідків,які обумовлювалися цим правочином.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 ,суд першої інстанції послався на те,що ОСОБА_1 не довів позовних вимог ,тому відсутні підстави для визнання договору позики недійсним та стягнення грошових коштів. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції ,виходячи з того ,що висновки суду ґрунтуються на доказах та відповідають вимогам закону.Зазначених обставин для визнання правочину недійсним ОСОБА_1 не довів.Доводи апеляційної скарги у вказані частині спростовуються матеріалами справи .

Належними доказами заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо неотримання грошей від позикодавця не підтверджені.Договори позики підписані власноручно ОСОБА_1 є фактом передачі йому грошових коштів.Доводи апеляційної скарги про те,що відповідачем за договорами позики гроші не були отримані ,розписки написані під впливом обману,під впливом насильства з боку ОСОБА_2, під впливом психологічного тиску ,з наявності тяжкої обставини ,якою є для ОСОБА_1 втрата власних коштів та автомобіля, не заслуговують уваги і спростовуються матеріалами справи,з яких видно,що відповідачем не надані докази на підтвердження вищевказаних доводів .

Посилання ОСОБА_1 на те,що ним було погашено перед банком 5 000 грн.,а потім протягом наступних місяців він сплачував банку щомісячно по 2500 грн., а всього 15 000 грн.,не підтверджені жодним доказом.Доводи апеляційної скарги у вказаній частині безпідставні.

Враховуючи наведене , апеляційний суд вважає,що з*ясувавши в достатньо повному об*ємі обставини справи , перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку,суд першої інстанції ухвалив рішення , що відповідає вимогам закону . Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами .

Приведені в апеляційній скарзі доводи зазначені висновки суду не спростовують ,зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ст.212 ЦПК України , виключне право оцінки доказів належить суду ,який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням ,що грунтується на всебічному,повному, об*єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів в їх сукупності,керуючись законом .

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права,порушень норм процесуального права, які б могли привести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

З врахуванням вищевикладеного, вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд вважає,що підстави для скасування рішення суду відсутні.

У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 21 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий:

Судді: