ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2006 р. | № 2/117-11/402(02-2/1-11 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
за участю представників: |
позивача | - Шкіль М.І., |
відповідача | - не з’явився, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі Львівського облуправління |
на постанову | від 04-11.04.2006 Львівського апеляційного господарського суду |
у справі | №2/117-11/402(02-2/1-11) |
за позовом | ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі Львівського облуправління |
до | ВАТ “Львівавтотранс” |
про | стягнення 6113,20 грн. збитків |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 19.01.2006, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04-11.04.2006, в позові відмовлено у зв’язку з необгрунтованістю позовних вимог.
ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі Львівського облуправління просить рішення та постанову скасувати повністю, прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає в процесі виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду на стягнення 133322 дол. США, заборгованість перед банком була погашена в гривневому еквіваленті, банк вимушений був провести купівлю долара США, і відповідно до ст.ст.1, 2, 4 ЗУ “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” сплатив збір в розмірі 1% від суми боргу, що становив 6113,20 грн.
Таким чином, банк поніс витрати (збитки) в розмірі 3113,20 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2005 у справі № 2/282-20/293 встановлено, що такі витрати кредитора повинні бути відшкодовані за рахунок боржника.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова –скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що ВАТ “Львівавтотранс” було погашено заборгованість перед стягувачем в повному обсязі, а обов’язком по відшкодуванню витрат на придбання валюти на відповідача договором гарантії від 14.12.98 покладено не було.
Залишаючи рішення без змін апеляційний господарський суд зазначив про недоведеність порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань по договору гарантії та відхилив посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 12.04.2005 у справі №2/282-20/293 з тих мотивів, що боржником по відношенню до банку є та сторона, з якою банк уклав кредитні угоди, а не гарант (відповідач).
Однак, з такими висновками судів не можна погодитися з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою ті обставини, що відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України (в редакції закону 1963 року), який діяв на момент укладення договору гарантії від 14.12.98, та відповідно до ч.2 ст.554 чинного ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Гарантія, як і порука, є видом забезпечення зобов’язання.
Зважаючи на це помилковими слід визнати висновки апеляційного суду про те, що витрати на придбання валюти можуть бути відшкодовані виключно за рахунок боржника-позичальника за кредитним договором, а не гаранта, оскільки обсяг цивільної відповідальності останнього є однаковим з обсягом відповідальності дійсного боржника.
Правовим наслідком порушення зобов’язання згідно п.4 ст.611 ЦК України є відшкодування збитків. Боржник, який порушив зобов’язання, згідно ч.1 ст.623 ЦК України має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки при наявності вини (ч.1 ст. 614 ЦК України).
Факт порушення гарантом (відповідачем) своїх зобов’язань за договором гарантії від 14.12.98 встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 10.08.2001 у справі №1/331-11/97, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2001 та постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2002. Зазначеним рішенням задоволено позов ВАТ “Державний ощадний банк” про стягнення з ВАТ “Львівавтотранс” 133322,52 дол. США заборгованості, яка виникла саме у зв’язку з невиконанням позичальником та гарантом зобов’язань по кредитних договорах та договору гарантії. Наведеним спростовуються передчасні висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність порушення ВАТ “Львівавтотранс” взятих на себе зобов’язань по договору гарантії.
Згідно з п.1 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалися наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв’язку між неповерненням відповідачем (гарантом) в добровільному порядку кредитних коштів в іноземній валюті та придбанням банком за завданням державного виконавця іноземної валюти за стягнуті кошти у гривнях, як того вимагає ст.51 Закону України “Про виконавче провадження”. Судами також не враховано, що кредити надавалися позичальнику в іноземній валюті та в цій же валюті мали бути повернуті, але в ході виконавчого провадження було стягнуто з гаранта кошти в національній валюті, в зв’язку з чим банк з метою відновлення порушеного права (відновлення валютних коштів) здійснив обмінну операцію та поніс витрати у вигляді сплати збору в розмірі 1% від суми боргу відповідно до ст.ст.1,2,4 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”.
Водночас та обставина, що договором гарантії на відповідача не покладено обов’язок відшкодування витрат, пов’язаних з придбанням валюти, та на яку послався суд першої інстанції як на підставу для відмови в позові, жодним чином не впливає на вирішення даного спору, предметом якого є відшкодування збитків, а не стягнення певних передбачених договором платежів.
Судом при викладенні таких висновків помилково ототожнено позов про відшкодування збитків із позовами про стягнення платежів в рамках виконання договірних зобов’язань.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117–11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ “Державний ощадний банк” в особі Львівського облуправління задовольнити частково.
Рішення господарського суду Львівської області від 19.01.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04-11.04.2006 у справі №2/117-11/402(02-2/1-11) скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун