Справа №:122/8314/2012Головуючий суду першої інстанції:Іщенко І.В.

№ провадження:22-ц/190/1582/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Даніла Н. М.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Даніла Н.М.

суддів:Куриленка О.С., Онищенко Т.С.

при секретарі:Урденка Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ГУ МВС України в АР Крим, Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 грудня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ГУ МВС України в АР Крим, ГУ Державної казначейської служби України в АР Крим про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства, мотивуючи тим, що 28 травня 2003 року відділом розслідування ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим відносно нього була порушена кримінальна справа №522534 за ч.2 ст. 286 КК України з приводу дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04 серпня 2002 року на ділянці 8 км 900 м автодороги Сімферополь - Ялта - Севастополь; під час проведення досудового слідства йому було пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і направлено справу до суду з обвинувальним висновком. У подальшому постановою суду кримінальну справу було повернуто для проведення додаткового досудового слідства. Оскільки про хід досудового слідства йому нічого не повідомлялось, він звертався з чисельними скаргами до різних інстанцій і лише 23 квітня 2012 року йому було повідомлено, що постановою слідчого від 20 серпня 2011 року кримінальна справа закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України; цією ж постановою йому було повернуто автомобіль «Опель - Кадет», що був долучений до справи, як речовий доказ. Отже, протягом 8 років 8 місяців і 25 днів він перебував під слідством і до нього був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. У зв'язку з незаконним притягнення до кримінальної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, оскільки до нього змінилося ставлення знайомих і оточуючих; було обмежено коло його спілкування та ділових зв'язків; маючи юридичну освіту, він був позбавлений можливості влаштуватися на роботу в правоохоронні органи і на державну службу; не міг відремонтувати належний йому автомобіль і користуватися ним; був обмежений у свободі пересування і не міг виїжджати за межі м. Сімферополя; відчував несправедливість внаслідок незаконного обвинувачення. Просив стягнути на його користь у відшкодування спричиненої моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України 468 664 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 грудня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Справа розглядалася апеляційним та касаційним судами неодноразово.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_6 надіслав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи. Зокрема, зазначив, що висновок суду про пропущення ним строку позовної давності є помилковим; суд безпідставно вважав, що кримінальна справа відносно нього була закрита 30 серпня 2004 року, оскільки постанова про припинення щодо нього кримінального переслідування не відповідає вимогам ст. ст. 212, 213 КПК України. Окрім того, суд не врахував, що постанова про закриття провадження у кримінальній справі від 20 серпня 2011 року ним була оскаржена до суду 24 квітня 2012 року, і суд, розглянувши його скаргу, визнав, що саме він був обвинуваченим у цій справі; що у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності були принижені його честь і гідність, тобто особисті немайнові права, на вимоги про захист яких позовна давність не розповсюджується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно вимог статті 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Рішення суду першої інстанції не відповідає наведеним вимогам процесуального закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 серпня 2002 року за фактом ДТП, яка трапилася 04 серпня 2002 року приблизно о 22-00 годині на 8 км 900 м автодороги Сімферополь-Ялта-Севастополь за участю ОСОБА_6, було порушено кримінальну справу №430657 про порушення правил безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, за ч. 1 ст. 286 КК України; 28 травня 2003 року йому було пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

24 лютого 2004 року обвинуваченому ОСОБА_6 оголошено про закінчення досудового слідства, справу направлено до суду з обвинувальним висновком.

Постановою Сімферопольського районного суду АР Крим від 10 червня 2004 року справу за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України направлено на додаткове розслідування.

30 серпня 2004 року слідчим ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим винесено постанову про припинення кримінального переслідування відносно ОСОБА_6 у справі №522534 за ч.2 ст.286 КК України на підставі ст. 213 ЦПК України у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину. Цією ж постановою скасовано обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою слідчого ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим від 27 травня 2003 року автомобіль «Опель - Кадет» реєстраційний номер НОМЕР_1, належний ОСОБА_6, був долучений до матеріалів справи як речовий доказ; працівникам ДАІ доручено зробити відповідні відмітки в МРЕВ для неможливості зняття даного транспортного засобу з обліку і його подальшої перереєстрації.

10 липня 2008 року заступником начальника ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим винесено постанову про закриття кримінальної справи №522534 відносно ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину; цією ж постановою ОСОБА_6 скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а речовий доказ - автомобіль «Опель - Кадет» реєстраційний номер НОМЕР_1 - залишено власнику за належністю.

Постановою прокурора АР Крим від 23 вересня 2008 року вказану постанову було скасовано, а кримінальну справу направлено на додаткове розслідування.

Постановою заступника начальника ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим від 01 грудня 2009 року кримінальна справа № 522534 відносно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України знову була закрита на підставі п.2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину та скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а речовий доказ - автомобіль, залишено власнику за належністю.

Постановою прокурора АР Крим від 01 жовтня 2010 року вказану постанову було скасовано, а кримінальну справу направлено на додаткове розслідування.

Постановою заступника начальника ВР ДТП ГУ МВС України в АР Крим від 04 лютого 2011 року кримінальна права відносно ОСОБА_6 за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, була закрита за відсутності в його діях складу злочину, а речовий доказ - автомобіль «Опель Кадет», державний номер НОМЕР_1, залишено йому за належністю.

Вказана постанова скасована постановою прокуратури АР Крим від 18 березня 2011 року і справа направлена для організації подальшого розслідування.

Постановою старшого слідчого СВ Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АР Крим від 20 серпня 2011 року кримінальна справа № 522534 за фактом заподіяння внаслідок ДТП тілесних ушкоджень громадянам ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності складу злочину, речовий доказ - автомобіль «Опель Кадет», державний номер НОМЕР_1, залишено йому за належністю.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 червня 2012 року у задоволені скарги ОСОБА_6 про скасування постанови від 20 серпня 2011 року про закриття кримінальної справи за п.2 ст.6 КПК України відмовлено, визнано, що станом на 23 квітня 2012 року обвинуваченим по кримінальній справі №52234 являвся ОСОБА_6.

Таким чином, кримінальна справа №522534 за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України остаточно була закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України 20 серпня 2011 року; під час її розслідування ОСОБА_6 перебував у статусі обвинуваченого з 29 травня 2003 року по 20 серпня 2011 року; в період з 29 травня 2003 року по 30 серпня 2004 року щодо ОСОБА_6 був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд; а в період з 27 травня 2003 року по 20 серпня 2011 року належний ОСОБА_6 транспортний засіб - автомобіль «Опель Кадет», державний номер НОМЕР_1 був приєднаний до справи як речовий доказ і відносно нього було оголошено заборону щодо перереєстрації в органах ДАІ.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції дійшов висновку щодо того, що позивачем пропущено встановлений законом строк на звернення до суду з даним позовом, оскільки знаходився під слідством та судом лише в період з 28 травня 2003 року по 30 серпня 2004 року, тобто до винесення слідчим постанови про припинення кримінального переслідування відносно нього у зв'язку з недоведеністю участі у вчиненні злочину; про наявність цієї постанови позивач дізнався 21 жовтня 2005 року, а до суду звернувся лише у 2012 році, тобто після спливу позовної давності.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів не може погодитися.

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Кримінальна справа № 522534 порушена відносно ОСОБА_6 була остаточно закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 20 серпня 2011 року; копія постанови про закриття кримінальної справи була направлена ОСОБА_6 23 квітня 2012 року.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав.

З часу закриття провадження у кримінальній справі у позивача виникло право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності і застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

З огляду на наведене, суд не мав правових підстав для відмови у задоволені позову ОСОБА_6 у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст.213 КПК України кримінальна справа закривається: при наявності підстав, зазначених у статті 6 цього Кодексу; при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Статтею 214 КПК України передбачено, що слідчий закриває справу мотивованою постановою. Копія постанови про закриття надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві.

Висновок суду, що позивач перебував під слідством та судом з 28 травня 2003 року до 30 серпня 2004 року є помилковим, оскільки статтями 213, 214 КПК України така форма закінчення досудового слідства, як винесення постанови про припинення кримінального переслідування відносно особи у зв'язку з недоведеністю її участі у вчиненні злочину, статтями 212, 213 КПК України не передбачена.

Слід також зазначити, що відмова в порушенні кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України) допускається лише стосовно конкретної особи.

Закриття провадження у справі за п.1 ст.6 КПК України можливе у випадку, коли сама подія, що могла б бути розцінена як злочин, у дійсності не була.

ОСОБА_6, оскаржуючи постанову старшого слідчого СВ Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АР Крим від 20 серпня 2011 року про закриття кримінальної справи у порядку, передбаченому ч.2 ст.215 КПК України як особа, щодо якої провадилося слідство, просив закрити кримінальні справу на підставі п.1 ст.6 КПК України, у задоволені скарги Залізничним районним судом м. Сімферополя АР Крим йому було відмовлено, постанова суду набрала законної сили 18 червня 2012 року.

Тому, заперечення відповідачів про те, що кримінальне переслідування стосовно ОСОБА_6 припинено ще 30 серпня 2004 року, а постанова від 20 серпня 2011 року стосується закриття кримінальної справи, порушеної по факту ДТП, суперечать обставинам справи та засновані на неправильному тлумаченні норм кримінального процесуального права.

Зі змісту частин 1,2 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 статті 1 і пункту 5 статті 3 Закону України № 226/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною 5 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч.6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У зв'язку з незаконним пред'явленням обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України ОСОБА_6 було завдано моральну шкоду, оскільки були порушені його нормальні життєві зв'язки, погіршились стосунки з оточуючими; маючи юридичну освіту і великий досвід роботи в правоохоронних органах, він протягом всього часу перебування під слідством і судом був позбавлений можливості працевлаштуватися у правоохоронні органи і на державну службу; у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу деякий час був обмежений у свободі пересування, не мав можливості вільно розпоряджатися своїм автомобілем, у зв'язку із забороною проведення його перереєстрації.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частин 2, 3 статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Враховуючи вищезазначені обставини справи, характер незаконних дій, які були вчинені відносно ОСОБА_6, період протягом якого ці дії тривали (98 місяців і 24 дні), ступень моральних страждань, до яких ці дії призвели, і характер обмежень, колегія суддів вважає, що заподіяна позивачу моральна шкода має бути визначена виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Ця сума буде складати 120 311,60 грн. з наступного розрахунку: (1218х98,778), де 1212 - мінімальна заробітна плата, встановлена законом з 1 січня 2014 року; 98,778 - кількість місяців перебування ОСОБА_6 під слідством та судом.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктом 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

З урахуванням вимог бюджетного законодавства моральна шкода підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову і стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 120 311,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути з Головного Управління Державної казначейської служби України в АР Крим за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом стягнення коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 120 311,60 грн. (сто двадцять тисяч триста одинадцять гривень шістдесят копійок).

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді