Справа №:116/4870/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Докучаєва В.Ю.

№ провадження:22-ц/190/677/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Дралло І. Г.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Дралла І.Г.,

суддів:Білоусової В.В., Іващенко В.В.,

при секретарі:Щегловій Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим про визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту про право власності на землю, зобов'язання усунути перешкоди шляхом безперешкодного доступу до колодязю, усунути перешкоди в користуванні сараєм шляхом знесення балкону та стягнення майнової шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, зобов'язання усунути перешкоди шляхом безперешкодного доступу до колодязю, усунути перешкоди в користуванні сараєм літера «Ж» шляхом демонтажу самовільно збудованого на його даху балкону, стягнення на відшкодування майнової шкоди 14788 гривень.

Вимоги мотивовані тим, що відповідно до рішення Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим від 3 вересня 2003 року, ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,046 га по АДРЕСА_1, після чого ним отримано 4 грудня 2003 року державний акт про право власності на земельну ділянку серії КМ №092514. Вказаними документами порушені права позивача, оскільки площа переданої відповідачу земельної ділянки більше на 0,006 га ніж була передана у 1992 році. Межі земельної ділянки з ОСОБА_8 не узгоджувались, житловий будинок відповідача знаходиться поза межами належної йому земельної ділянки, не встановлений сервітут на земельну ділянку загального користування, де знаходиться колодязь, який є єдиним джерелом водопостачання. Таким чином земельна ділянка ОСОБА_8 зменшена на 60 кв.м. Також посилається на те, що ОСОБА_6 огородив земельну ділянку загального користування чим перекрив доступ до колодязя. Просить визнати рішення Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим від 3 вересня 2003 року та державний акт недійсними, поновити межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_8 шляхом демонтування огорожі, не створювати перешкоди у встановленні позивачем межових знаків. Оскільки ОСОБА_6 встановив на колодязь свої замки, просить суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди шляхом безперешкодного доступу до колодязю та усунути перешкоди в користуванні сараєм літера «Ж», над яким відповідач самочинно побудував балкон, шляхом демонтажу цього балкону. Позивач вважає, що відповідач своїми діями пошкодив сарай літера «Ж» чим позивачу заподіяно майнову шкоду у сумі 14788 гривень, які необхідні для відновлення сараю.

Ухвалою Сімферопольського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року позовні вимоги про поновлення межі земельних ділянок шляхом демонтажу огорожі і усунення перешкод в поновленні межових знаків - залишені без розгляду.

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено за їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при висновках суду, які не відповідають фактичним обставинам. Зокрема апелянт посилається на те, що його право користування земельною ділянкою площею 0,07 га порушено, оскільки земельна ділянка зменшена без його згоди і без вилучення у нього на 60 кв.м. Також посилається на те, що відповідач пошкодив його сарай літера «Ж» збудувавши самовільно на його даху балкон.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не обґрунтовані та не засновані на законі. Суд виходив з того, що ОСОБА_8 є власником домоволодіння за адресою АДРЕСА_1. Рішенням виконкому Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим за №131 від 15 жовтня 1997 року передано безоплатно в приватну власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1. Рішенням Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим № 77 від 16 вересня 1992 року вилучено з землекористування ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,04 га і надано її ОСОБА_6, у зв'язку з оформленням побудованого будинку. Рішенням Мирнівської сільської ради від 3 вересня 2003 року визнано таким, що втратило чинність рішення виконкому сільської ради від 15 жовтня 1997 року в частині розміру земельної ділянки переданої в приватну власність ОСОБА_6 На підставі вказаного рішення 4 грудня 2003 року ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0460 га в АДРЕСА_1.

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим від 3 вересня 2003 року та державний акт на право власності на земельну ділянку відповідають вимогам закону та не скасовані у встановленому законом порядку, прийняті в межах повноважень органів влади, не має підстав для припинення права власності і визнання недійсним рішення Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим від 3 вересня 2003 року та державного акту серії КМ №092514, виданого ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод позивачу в користуванні земельною ділянкою загального користування шляхом безпосереднього доступу до колодязю, суд виходив з того, що судом не встановлено порушення прав позивача відповідно до вимог ст. 386,391 ЦК України, оскільки ОСОБА_8 не є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1. Крім того, колодязь знаходиться на земельній ділянці власником якої є ОСОБА_6, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні. Також матеріалами справи спростовується, що спірний колодязь є єдиним джерелом водопостачання, а саме рішенням Постійно діючої комісії в сфері регулювання земельних відносин від 1 жовтня 2013 року, в якому значено про наявність іншої свердловини на земельній ділянці позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні сараєм, над яким відповідач побудував балкон та стягнення вартості відновлювального ремонту в розмірі 14788 гривень, суд виходив з того, що суду не надано належних та допустимих доказів про порушення прав ОСОБА_8, та судовим розглядом також не встановлені вказані докази, оскільки позивач відмовився від проведення експертизи у справі.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним положенням статті 213 ЦПК України рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_8 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 3 липня 1978 року. За цим договором у користування ОСОБА_8 перейшла присадибна земельна ділянка площею 0,11 га. Наказом директора радгоспу «Пригородный» №163-з від 24 липня 1978 року за ОСОБА_8 була перезакріплена земельна ділянка площею 0,11 га, у зв'язку з купівлею будинку.

Рішенням виконавчого комітету Мирнівської сільської ради від 15 жовтня 1997 року №131 ОСОБА_8 передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1.

Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_8 не отримав, у зв'язку з чим він є користувачем земельної ділянки за зазначеною адресою.

У вересні 1992 року ОСОБА_8 та його син ОСОБА_6 домовилися про те, що ОСОБА_8 передасть синові земельну ділянку площею 0,04 га для оформлення побудованого ОСОБА_6 будинку і господарських будівель, згідно схеми відводу земельної ділянки від 16.09.1992 року, яку підписали землевпорядник, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 За даною схемою земельна ділянка площею 80 кв.м. переходила у загальне користування сторін.

Рішенням виконавчого комітету Мирнівської сільської ради народних депутатів Сімферопольського району АР Крим №77 від 16 вересня 1992 року вилучено з землекористування ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1, та передано її ОСОБА_8 користування, у зв'язку з оформленням самовільно збудованого в 1991 році будинку на земельній ділянці ОСОБА_8

Рішенням Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим 8 сесії 24 скликання від 3 вересня 2003 року визнано таким, що втратило силу рішення №131 від 15.10.1997 року в частині розміру земельної ділянки переданій у власність ОСОБА_8 та передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,046 га по АДРЕСА_1 з видачею державного акту на цю земельну ділянку.

На підставі цього рішення ОСОБА_6 виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,046 га 4 грудня 2003 року.

У відповідності до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно положень статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Стаття 92 ЗК України визначає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до п.7 розділу Х ЗК України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування , в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Таким чином не зважаючи на те, що ОСОБА_8 не одержав Державний акт на право власності на земельну ділянку, він є землекористувачем земельної ділянки площею 0,07 га по АДРЕСА_1 і має право на захист своїх прав на земельну ділянку згідно положень статей 152, 210, 212 ЗК України.

У відповідності до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою і вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно правил статті 149 ч.2 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів.

У даному випадку за згодою землекористувача ОСОБА_8 рішенням виконавчого комітету Мирнівської сільської ради народних депутатів Сімферопольського району АР Крим №77 від 16 вересня 1992 року вилучено з землекористування ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1, та передано її ОСОБА_8 користування.

Разом з тим в подальшому, без вилучення земельної ділянки площею 0,006 га у землекористувача ОСОБА_8, рішенням Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим 8 сесії 24 скликання від 3 вересня 2003 року передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,046 га по АДРЕСА_1 з видачею державного акту на цю земельну ділянку.

На підставі цього рішення ОСОБА_6 виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,046 га 4 грудня 2003 року.

При цьому було змінено конфігурацію вилученої у ОСОБА_8 земельної ділянки відносно схеми 1992 року.

Посилання відповідача на акт встановлення в натурі і погодження границь земельної ділянки на якому стоїть підпис від імені ОСОБА_8, як на підставу відмови у позові, суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги.

Позивач ОСОБА_8 категорично заперечує, що він підписував такий акт і що він узгоджував межі земельної ділянки 19 серпня 2003 року, посилаючись на те, що у цей час він проживав і фактично знаходився у Німеччині. Цю обставину підтвердив й відповідач ОСОБА_6, який у своїх письмових запереченнях на позовну заяву надісланих до суду першої інстанції зазначав, що він у телефонному режимі узгодив всі питання з батьком і поставив за нього підпис в акті (а.с.56, 60).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового і необґрунтованого висновку, що ОСОБА_8 узгодив межі земельної ділянки ОСОБА_6 і погодився на виділення йому 0,046 га земельної ділянки.

Виходячи з вищенаведеного суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що рішення Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим 8 сесії 24 скликання від 3 вересня 2003 року про передачу у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,046 га по АДРЕСА_1 та Державний акт на право власності на цю земельну ділянку площею 0,046 га від 4 грудня 2003 року є незаконними і підлягають скасуванню, оскільки порушують права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_8, як користувача земельної ділянки площею 0,07 га.

Посилання ОСОБА_6 на пропущення строку позовної давності є необґрунтованим.

Відповідно до правил статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України визначає, що загальна позовна давність встановлюється у три роки.

У статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У даному випадку ОСОБА_8 обґрунтовано посилається на те, що він постійно проживає у Німеччині, з 1999 року був на території України декілька разів і не знав, що ОСОБА_6 отримав рішення і державний акт на 0,046 га земельної ділянки за іншою конфігурацією ніж між ними було оговорено. Про це йому стало відомо літом 2013 року коли його невістка ОСОБА_7, яка проживає у будинку, повідомила, що ОСОБА_6 встановив огорожу і перешкоджає користуватися колодязем.

Відповідач ОСОБА_6, у визначеному статтями 10, 11, 60 ЦПК України порядку не спростував ці доводи позивача, у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що ОСОБА_8 дізнався про порушення свого права літом 2013 року, у зв'язку з чим строк позовної давності ним не пропущений.

Позивач посилається на те, що ОСОБА_6 огородив колодязь та повісив на нього замок, чим перешкоджає позивачу та особам, які на законній підставі користуються його будинком, у користуванні колодязем.

Відповідач не заперечує, що він перешкоджає у користуванні колодязем але посилається на те, що цей колодязь належить йому і знаходиться на його земельній ділянці.

Разом з тим суд апеляційної інстанції на підставі дослідження доказів у справі вважає, що спірний колодязь знаходиться на земельній ділянці, яка у 1992 році за домовленістю сторін була визначена як земельна ділянка загального користування, у зв'язку з чим ОСОБА_6 неправомірно встановив замок на колодязі та огородив його чим перешкоджає ОСОБА_8 у користуванні колодязем.

Таким чином в цієї частині позовні вимоги заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню на підставі статті 391 ЦК України способом, який визначив позивач виходячи з принципів статті 11 ЦПК України.

Стосовно відмови у позовних вимогах про усунення перешкод в користуванні сараєм літера «Ж» шляхом знесення балкону, та відшкодування майнової шкоди в сумі 14 788 гривень суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що в цієї частині рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, оскільки позивач не довів свої вимоги належними та допустимими доказами, а саме - судової експертизою.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представник позивача також відмовилася від проведення експертизи, у зв'язку з чим немає правових підстав для скасування рішення суду в цієї частині позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню за правилами статті 309 ч.1 ЦПК України в частині відмови у позові про визнання недійсним рішення та державного акту, зобов'язання усунути перешкоди шляхом безперешкодного доступу до колодязю, з ухваленням в цієї частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог відповідно до вищевикладених обставин та норм матеріального права.

В інший частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

У відповідності до правил статті 88 ЦПК України з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 підлягає стягненню відшкодування судових витрат в сумі 344 гривні 10 копійок відповідно до задоволених позовних вимог і квитанцій, які є в матеріалах справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року скасувати в частині відмови у позові про визнання недійсним рішення та державного акту, зобов'язання усунути перешкоди шляхом безперешкодного доступу до колодязю і ухвалити в цієї частині нове рішення.

Визнати недійсним рішення Мирнівської сільської ради Сімферопольського району АР Крим 8 сесії 24 скликання від 3 вересня 2003 року про передачу земельної ділянки площею 0,0460 га і видачу державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_6, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0460 га по АДРЕСА_1, серія КМ №092514, кадастровий номер 01:247 838 00:01:002:0018, виданий 4 грудня 2003 року ОСОБА_6.

Зобов'язати ОСОБА_6 усунути перешкоди ОСОБА_6 Вільгельму в користуванні земельною ділянкою загального користування площею 80 кв.м. по АДРЕСА_1 шляхом забезпечення безперешкодного доступу до розташованого на цієї земельній ділянці колодязя.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 на відшкодування судових витрат 344 гривні 10 копійок.

В іншій частині рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді

Дралло І.Г. Білоусова В.В. Іващенко В.В.