ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" листопада 2006 р. Справа № 8/50"НМ"
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Шкляр Л.Т.
при секретарі Павловській Л.П. ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від ІНФОРМАЦІЯ_1,
ОСОБА_1 - суб'єкта підприємницької діяльності;
від відповідача: Тимошенка А.Г. - представника за довіреністю №15/2621
від 21.08.2006р.,
Павлішеної Т.В. - представника за довіреністю №20/512 від 21.03.2006 року,
спеціаліста Бердичівської міської ради - Шателюк А.О. та представника Державного комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" - Гаєвського А.Й. згідно ст. 67 КАС України,
розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_1 м.Бердичів Житомирської області
на постанову господарського суду Житомирської області
від "19" квітня 2006 р. у справі № 8/50"НМ" (суддя Давидюк В.К.)
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Бердичів Житомирської області
до Бердичівської міської ради, м.Бердичів Житомирської області
про визнання недійсним п.3 рішення Бердичівської міської ради НОМЕР_1 та спонукання Бердичівської міської ради продати земельну ділянку,
з перервою в засіданні суду з 14.09.2006 року по 31.10.2006 року
та з 31.10.2006 року по 28.11.2006 року згідно ст.150 КАС України,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.04.2006р. у справі №8/50"НМ" в позові Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради про визнання недійсним пункту 3 рішення Бердичівської міської Ради НОМЕР_1 про відмову в продажі земельної ділянки за адресою: м.Бердичів, АДРЕСА_1 із земель комунальної власності та зобов'язання Бердичівської міської ради продати йому земельну ділянку площею 156кв.м., на якій розташована капітальна будівля нежитлового приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_2, належного підприємцю на праві приватної власності, відмовлено.
Вважаючи постанову суду першої інстанції необґрунтованою й такою, що прийнята з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу, підприємець зазначає наступне:
- судом не враховано, що при переході права власності на приміщення по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві до позивача, згідно ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України перейшло право власності на земельну ділянку, зайняту будівлею та частину ділянки, яка необхідна для його обслуговування;
- ч.2 ст.127 Земельного кодексу України та пункти 2,5,6 Указу Президента України №32/99 від 19.01.1999р. "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" підтверджують право позивача на викуп земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві, проте, суд першої інстанції цього до уваги не взяв;
- в оскарженій постанові суд першої інстанції мотивує свою відмову в позові, посилаючись на пункт 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/743 від 27.06.2001р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування", де вказано, що вирішення питання про передачу землі у власність чи користування є виключним правом ради як суб'єкта права власності на землю, в зв'язку з чим заяви зацікавлених осіб про зобов'язання відповідної ради передати земельну ділянку у власність або користування задоволенню не підлягають, однак, посилання суду на п.2 вищеназваного роз'яснення є безпідставним, оскільки судом не враховано його новий зміст пункту 2, де відносно продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, зокрема, зазначається: "Продавці земельних ділянок не вправі відмовити потенційним покупцям у продажу цих ділянок, крім випадків, передбачених ст.8 Указу Президента України №32/99". В пункті ж 8 цього Указу встановлено, що відмова в продажу земельної ділянки можлива лише виключно у разі неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу земельної ділянки; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах та якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушено справу про банкрутство або припинення його діяльності. Наведений перелік підстав для відмови в продажу земельної ділянки є вичерпним, а тому, відповідач, відмовивши позивачу у продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві із зазначеної у рішенні НОМЕР_1 підстави, порушив вимоги законодавства;
- причиною відмови в задоволенні позову суд першої інстанції визнав також те, що частина об'єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві знаходиться в межах червоної лінії забудови, проте, червона лінія встановлюється Київським проектним інститутом "Діпромісто" та затверджується Держбудом України для кожної вулиці окремо, в залежності від категорії дороги (державного, обласного, районного та місцевого призначення). Червона лінія встановлюється на перспективу і до існуючих будівель ніякого відношення не має, а тому, жодних застережень чи обмежень у використанні та обслуговуванні цих будівель не існує. Жодним нормативним документом законодавства України не встановлено обмеження чи заборони у продажу земель під існуючими будівлями у межах червоної лінії забудови;
- посилання суду першої інстанції на п."а" ч.3 ст.83 Земельного кодексу України, в якому передбачений перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, є безпідставним, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві до цього переліку не відноситься, оскільки вона безпосередньо зайнята капітальною будівлею, яка належить позивачу на праві приватної власності;
- господарським судом Житомирської області не враховано ч.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/743 від 27.06.2001р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування", в якій передбачено, що обов'язок рад відвести земельну ділянку у власність або у користування необхідно відрізняти від їх обов'язку оформити право на земельну ділянку, якщо воно виникло у зв'язку з переходом права на будівлю або споруду, приватизацією об'єктів незавершеного будівництва або внаслідок укладення передбачених законом цивільно-правових угод (міна, дарування, купівля, тощо), а також коли земельну ділянку було надано підприємству чи організації до введення в дію Земельного кодексу України (18.12.1990р.). Земельну ділянку по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві було відведено комбінату благоустрою для будівництва квіткового магазину до введення в дію Земельного кодексу України (18.12.1990р.), тоді ж було побудовано підприємством і магазин, про що свідчать матеріали інвентаризації.
Відповідач з апеляційною скаргою не погоджується, виклавши свою позицію стосовно її доводів у письмових запереченнях від 12.09.2006р. на апеляційну скаргу (т.2 а.с.47). Вважає оскаржену постанову обґрунтованою і законною, в зв'язку з чим просить дану постанову залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені у ній доводи. Просять судову постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, надавши пояснення на підтвердження своїх заперечень. Стверджує, що доводи позивача не ґрунтуються на доказах, є безпідставними та наполягає на тому, щоб залишити оскаржену постанову без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - без задоволення.
В порядку ст.67 Кодексу адміністративного судочинства України для дачі пояснень по справі в судове засідання з'явився головний архітектор м.Бердичева Шателюк А.О., а також представник Державного комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації Гаєвський А.Й.
Судова колегія, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, а також головного архітектора м.Бердичева, розглянувши та обговоривши доводи позивача, зазначені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Благоустрій", посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в Бердичівському міжміському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності із записом в реєстровій книзі 24.07.2000р. за НОМЕР_2 (т.1 а.с.14,15) було придбано магазин по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві загальною площею 105,4кв.м.
В зв"язку з цим, рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради НОМЕР_3 (т.2 а.с.7-8) було припинено право Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій" користування земельною ділянкою, зайнятою будівлею магазину за вищеназваною адресою, а договір НОМЕР_4, укладений між товариством та міськвиконкомом, розірвано.
Земельна ділянка по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві площею 156кв.м. надавалась підприємцю ОСОБА_1 в тимчасове користування для здійснення підприємницької діяльності Бердичівською міською радою на підставі договорів від ІНФОРМАЦІЯ_3, в яких право викупу земельної ділянки користувачем не передбачалось (т.1 а.с.51,52,53-54), а також в оренду для комерційних потреб на підставі договорів оренди від ІНФОРМАЦІЯ_4(т.1 а.с.16-17,18,33-34,35).
В договорі оренди від 19.10.2005р., підписаному зі сторони орендодавця (Бердичівської міської ради) заступником голови міської ради, а зі сторони орендаря - підприємцем ОСОБА_1, до відома підприємця доведено те, що термін оренди може бути зменшено при умові, якщо буде розпочато будівництво критого ринку відповідно до генерального плану забудови території.
07.09.2005р. позивач звернувся до міського голови із заявою, в якій, посилаючись на те, що 12.07.2005р. подавав заяву з клопотанням про надання дозволу на продаж земельної ділянки по АДРЕСА_1, а відповіді на цю заяву не отримав, просив повідомити про стан розгляду заяви від 12.07.2005р. (т.1 а.с.28).
Листом від НОМЕР_5 (т.1 а.с.29) Бердичівська міська рада повідомила підприємця ОСОБА_1 про те, що приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_2, розташованого по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві підлягає знесенню згідно з планом забудови міста та робочого проекту будівництва критого ринку поАДРЕСА_1, в зв'язку з чим рада вирішила не надавати дозвіл на викуп вищевказаної земельної ділянки.
28.11.2005р. підприємець повторно звернувся до голови Бердичівської міської ради з заявою (т.1 а.с.36) про надання дозволу на викуп земельної ділянки по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що його право на викуп земельної ділянки, на якій розміщена капітальна споруда - приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_2, передбачене ст.127 Земельного кодексу України та Указом Президента України №32/99 від 19.01.1999р. "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення".
15.12.2005р. Бердичівська міська рада прийняла рішення за НОМЕР_6 (т.1 а.с.38,74-76,108), згідно якого, з мотивів суспільної необхідності у знесенні об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 не надано дозвіл на продаж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 156кв.м., на якій розміщений даний об'єкт, що є власністю підприємця (пункт 3 рішення).
16.01.2006р. суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Житомирської області з позовом до Бердичівської міської ради, в якому поставив вимогу про визнання пункту 3 рішення Бердичівської міської ради НОМЕР_1 недійсним, а також зобов'язання відповідача продати підприємцю земельну ділянку площею 156кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 у м.Бердичеві, на якій розміщена будівля кафе ІНФОРМАЦІЯ_2.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що, як власник капітальної споруди нежитлового приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 площею 156кв.м., розміщеної по АДРЕСА_1, у відповідності до п.6 Указу Президента України №32/99 від 19.01.1999р. "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення", ч."а" ст.80, ч.1 ст.81, ч.1 ст.82 та ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, він може придбати земельну ділянку під вказаним об'єктом для здійснення підприємницької діяльності, однак, Бердичівська міська рада безпідставно відмовила в продажу вищезазначеної земельної ділянки, не врахувавши, що вичерпний перелік підстав для відмови в продажу земельної ділянки наведений у ст.128 Земельного кодексу України і така підстава, яка зазначена міською радою в оскарженому рішенні НОМЕР_1 (п.3) у даній статті відсутня.
Заявою від 22.02.2006р. (т.1 а.с.40) позивач уточнив позовні вимоги та просив скасувати п.3 рішення Бердичівської міської ради НОМЕР_1 про відмову в продажу земельної ділянки в м.Бердичеві по АДРЕСА_1 із земель комунальної власності, а також зобов'язати відповідача продати вказану земельну ділянку підприємцю.
Відповідач проти позову заперечує, зазначивши у письмовому відзиві НОМЕР_7 на позовну заяву (т.1 а.с.61-63), що рішення ним було прийняте в межах правового поля, що регулює земельні відносини, а також в інтересах територіальної громади міста і в контексті забудови території міста, де розміщений належний позивачу об'єкт.
Стверджує, що в даному випадку має місце суспільна необхідність у знесенні об'єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві, оскільки даний об'єкт розташований на території незавершеного будівництвом критого ринку у м.Бердичеві і згідно проектно-кошторисної документації, розробленої Житомирським проектним інститутом "Укооппроект", підлягає знесенню.
Крім того, відповідач зазначає, що, з врахуванням вирішення питання завершення будівництва критого ринку, прийняття міською радою рішення про надання підприємцю ОСОБА_1 дозволу на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві є економічно недоцільним та таким, що порушує законні інтереси територіальної громади м.Бердичева.
Відповідач також звертає увагу на те, що частина належного позивачу нерухомого майна по АДРЕСА_1 знаходиться в межах червоної лінії - земля загального користування населеного пункту, і, відповідно до п."а" ч.3 ст.83 Земельного кодексу України такі землі не можуть передаватись у приватну власність.
В письмових поясненнях за НОМЕР_8 (т.1 а.с.105) відповідач наголосив на тому, що приватизації підлягають земельні ділянки під об'єктами нерухомого майна, які належать на праві власності землекористувачам, а в даному випадку позивач не представив правовстановлювальних документів на приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 як капітальну споруду та об'єкт нерухомого майна.
Судовою колегією враховується наступне.
Згідно з ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право звернутися до адміністративного суду з позовом.
Суд, насамперед, повинен з'ясувати, чи існує суб'єктивне право, за захистом якого позивач звернувся до суду, чи належить воно позивачу, чи дійсно воно порушене або оспорюється, чи порушив або оспорив його відповідач.
Здійснюючи правосуддя, суд повинен у визначеному законом порядку встановлювати по кожній справі об'єктивну істину. Обґрунтованість поданого позову, а також прийнятого потім судового рішення визначається наявністю або відсутністю доказів.
Доказами у справі, як визначає ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, враховуючи, що за змістом ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування та надання доказів розподіляється між сторонами, виходячи із того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення, позивач має довести наявність підстав для задоволення його позову.
Проте, всупереч вищенаведеному, позивач не довів підстав, за яких його вимоги слід визнати обгрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.
Так, відповідно до ст.116 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-III (в редакції, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу (ч.1 ст.127 Земельного кодексу України).
Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок (ч.2 ст.127 Земельного кодексу України).
Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві знаходиться у розпорядженні територіальної громади м.Бердичева.
Згідно з ч.1 ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Пунктом "а" ч.3 ст.83 Земельного кодексу України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Як вбачається з викопіровки генерального плану м.Бердичева (т.1 а.с.134), а також усних та письмових пояснень головного архітектора міста Бердичева А.О.Шателюка, більша частина придбаного позивачем магазину знаходиться за межами червоної лінії.
Використання часток земельних ділянок, що опинились в межах "червоних ліній", здійснюється відповідно до обмежень, які визначаються органами містобудування і архітектури з урахуванням генерального плану населеного пункту.
В письмових поясненнях за НОМЕР_9 (т.1 а.с.135) головний архітектор м.Бердичева також звернув увагу на ту обставину, що згідно з Генеральним планом, розробленим проектним інститутом "Укооппроект", придбаний позивачем павільйон підлягає знесенню в зв'язку з тим, що на місці, де він розташований, запроектований центральний вхід у критий ринок.
Статтею 1 Закону України від 20.04.2000р. №1699-III "Про планування і забудову територій" визначено, що червоними лініями є визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів та території іншого призначення.
Земельна ділянка під тією частиною належного позивачу магазину, що виходить за межі червоної лінії відноситься до земель загального користування, які не можуть бути передані у приватну власність, а тому, відмова відповідача у наданні дозволу на продаж земельної ділянки позивачу є правомірною.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що оформлення права власності позивача на приміщення магазину по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві відбулося без врахування наступних обставин.
На підставі договору від 27.12.1995р. Орендне підприємство "Благоустрій" в особі голови організації орендарів підприємства ОСОБА_1 придбало державне майно, яке знаходилось на балансі ОП "Благоустрій" (т.1 а.с.65-68).
В балансовій відомості основних фондів ОП "Благоустрій" станом на 01.08.1995р. (т.1 а.с.69) значився квітковий кіоск, який, в подальшому був придбаний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_5 як цегляний магазин - об'єкт нерухомого майна.
Згідно з пунктом 2 "Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності", затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №227 від 13.10.2000р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27.10.2000р. за №755/4976, кіоск є малою архітектурною формою для здійснення підприємницької діяльності, невеликою спорудою, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів.
Згідно з п.1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002р. №7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002р. за №157/6445, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
В договорі купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_5, укладеному між ОСОБА_1 та ОП "Благоустрій", предметом купівлі-продажу є об'єкт нерухомого майна - цегельний магазин.
Таким чином, кіоск квітковий, як тимчасову споруду, було переобладнано в капітальну споруду.
Проте, докази на підтвердження того, що будівельні роботи виконувались за наявності дозволу на виконання таких робіт, як це передбачено "Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт", затвердженим наказом Держбуду України 05.12.2000р. №273 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2000р. за N 945/5166, в матеріалах інвентаризаційної справи по АДРЕСА_1 у м.Бердичеві відсутні.
За наведених обставин, колегія судів дійшла висновку, що придбане позивачем приміщення магазину зведене, як капітальна споруда, з порушенням вимог законодавства.
В зв'язку з цим, застосування в даному випадку ст.120 Земельного кодексу України, яка регулює питання переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду (позивач посилається на ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України, як на підставу переходу права власності на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду, не взявши до уваги, що земельні відносини врегульовані Земельним кодексом України і переважному застосуванню перед статтею 373 Цивільного кодексу України підлягає відповідне положення Земельного кодексу України, а саме стаття 120 цього Кодексу), є безпідставним.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та не являються підставою для скасування оскарженої постанови.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова господарського суду Житомирської області у даній справі є обґрунтованою та такою, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідає обставинам справи, а тому відсутні передбачені законом підстави для її скасування.
Керуючись ст.ст. 195,198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Бердичів Житомирської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Житомирської області від 19 квітня 2006 року у справі №8/50"НМ - без змін.
2. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
3. Касаційну скаргу може бути подано протягом одного місяця безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Шкляр Л.Т.
Віддрук. 4 прим.
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - внаряд