ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                 

25.12.06                                                                                           Справа  № 5/120-10/77

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого –судді  -  О.Л. Мирутенко

суддів                           -  Г.М. Гнатюк

                                     -  Н.М. Кравчук

Розглянувши апеляційну скаргу релігійної громади УАПЦ с. Делева

на рішення господарського  суду Івано-Франківської  області від 12.09.2006 року.    

у справі № 5/120-10/77

за позовом: релігійної громади УГКЦ с. Делева

до: релігійної громади УАПЦ с. Делева

про визнання за релігійною громадою УГКЦ с. Делева права спільної сумісної власності із релігійною громадою УАПЦ на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева.

за участю представників:

від позивача –Сліпко В.М. –представник (довіреність №б/н від 24.02.2006р.)

Шмігельський В.М. –представник (довіреність №б/н від 24.02.2006р.)

Б. Марикот –священник.

від відповідача  –Мандар Г.Й., Стефанишин Г.П., Длутовська Г.Й., Шовгенюк Д.В. –представники (довіреність №б/н від 20.10.2006р.)

                                                                    ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2006р., суддя Шелест С.Б., позов релігійної громади УГКЦ с. Делева було задоволено. Визнано право спільної сумісної власності релігійної громади УГКЦ с. Делева разом із релігійною громадою УАПЦ с. Делева на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева Тлумацького району. Стягнуто з релігійної громади УАПЦ с. Делева на користь релігійної громади УГКЦ с. Делева судові витрати по сплаті держмита в сумі 42,50 грн. та послуг інформаційно-технічного забезпечення в сумі 59 грн.

          З даним рішенням не погодився відповідач - релігійна громада УАПЦ с. Делева і оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального закону, зокрема ст..328 ЦК України, а висновки суду суперечать фактичним обставинам справи.

          Релігійна громада УГКЦ с. Делева подала заперечення на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи апелянта та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши думки представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу релігійної громади УАПЦ с. Делева слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2006р. у справі № 5/120-10/77 - без змін, враховуючи наступне.

          Як встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради № 169 від 17.09.1991р. ,  зареєстрований  статут релігійної громади УАПЦ с.Делева, а рішенням виконкому облради № 170 від 17.09.1991р. відповідачу передано в безоплатне користування культову споруду в с.Делева  Тлумацького району.

          Згідно архівної довідки № 317 від 12.05.2005р. (а.с.18 том 1)  зазначена культова споруда  - дерев”яна церква Введення Пресвятої Діви Марії, збудована в 1853р. та була власністю греко-католицької громади.

          Статут релігійної громади УГКЦ с. Делева було зареєстровано рішенням Івано-Франківського облвиконкому № 10 від 28.01.92р., про що свідчать оглянуті в суді першої інстанції оригінали та долучені до матеріалів справи копії статуту, свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади УГКЦ.

Рішенням XI сесії Делівської сільської ради  “Про надання дозволу на будівництво церкви на старому місці церковній громаді “Введенської” церкви с. Делева” від 29.01.98р. надано дозвіл релігійній громаді с. Делева на будівництво  церкви на старому місці.  (а.с.28 т. 1).

Дане будівництво було розпочато  в 1998р., без відведення земельної ділянки, без відповідних  експертиз, погоджень та отримання дозволів,  без затвердженого проекту на  таке будівництво, що підтверджується поясненнями представників сторін, представника Управління у справах національностей, міграції та релігій обласної державної адміністрації;  висновками  від 02.08.05р. комісії Тлумацької  райдержадміністрації Івано-Франківської області, створеної на виконання вимог суду першої інстанції для вивчення питання  проведення будівництва культової споруди в с. Делева  (а.с. 104 т.1), довідкою Делівської сільської ради № 58 від 01.08.05р. (а.с. 109 т.1), іншими матеріалами справи.

           Силами  обидвох громад с. Делева –УГКЦ та УАПЦ, без залучення будівельних організацій, були розпочаті та проведені будівельні роботи по спорудженню нової церкви на місці старої церкви Введення Пресвятої Діви Марії, яка згідно архівних даних була власністю греко-католицької громади, збудована  ще в 1853р. та перебувала в аварійному стані. Будівельні роботи проводились господарським способом та  з будівельних  матеріалів, обладнання, що придбавались за кошти членів цих  громад  з метою користуватись та розпоряджатись новозбудованою церквою, оскільки іншої церкви в с.Делева немає.

             Відповідно до довідки  Коломийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації  від 01.08.05р. № 3443А, готовність культової споруди Церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева становить 88%. На даний час будівельні роботи не проводяться, будівництво культової споруди  є незавершеним, отже не зданим в експлуатацію, про що також свідчить  довідка Делівської сільради № 48 від 20.07.06р.

Згідно висновку  від 02.08.05р. комісії Тлумацької  райдержадміністрації Івано-Франківської області (а.с. 104 т.1), пояснень  представника Управління у справах національностей, міграції та релігій обласної державної адміністрації будівельні роботи по спорудженню нової церкви  від початку проводились господарським способом, силами релігійних громад УАПЦ та УГКЦ без залучення будівельних організацій –підрядників.

          Про дані обставини свідчать також наявні в матеріалах справи розписки  віруючих обох релігійних громад про їх трудову та матеріальну участь у будівництві (том 2 справи).

          Так, матеріали справи містять списки вірних УГКЦ с.Делева, які протягом 1996-2005рр., здавали кошти на будівництво храму з метою набуття права власності на храм. (а.с.147-158 т.2).  Підписи членів громади УГКЦ, які зазначені у списках,  завірені депутатами сільради та довідкою Делівської сільської ради від 29.07.05р. № 56 про те, що зазначені громадяни є жителями с.Делева (а.с.160 т.2). Згідно наявних у справі  списків вірних УГКЦ с.Делева, останні вносили кошти для придбання бляхи, вікон, цегли, цементу, а згідно з розписками вірних УГКЦ - брали трудову участь у будівництві (а.с.169-174; а.с.94-146 том 2).

З огляду на викладене, позивач просить суд визнати за ним право спільної  сумісної власності разом із  релігійною громадою УАПЦ на  будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва церкви  Введення Пресвятої Діви Марії в с.Делева, Тлумацького району.

          Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач просить суд також врахувати, що за результатами голосування зборів парафіян села Делева, проведених 19.04.05р. за участі представників обидвох громад, а також посадових осіб органів місцевого самоврядування, більшість жителів села проголосували за спільне використання церкви.

          Заперечуючи доводи позивача, відповідач-апелянт вказує наступні обставини, зокрема,  що Делівська сільська рада своїм рішенням від 29.01.98р  надала дозвіл на будівництво нової церкви саме громаді УАПЦ с. Делева; рішення про надання такого дозволу релігійній громаді УГКЦ не приймалось, про що свідчать: довідка статуправління від 26.07.06р.  № 16-03/2/396 , згідно якої позивач, як юридична особа,  зареєстрований в державному реєстрі  31.01.2000р.; заява осіб, які на час прийняття зазначеного рішення були депутатами сільради від 25.06.06р., протокол зборів жителів с.Делева від 23.12.90р., звернення  голови церковного комітету про надання дозволу на будівництво  нової церкви, відповідь сільського голови від 04.01.98р. щодо такого звернення.  Крім того, зазначає відповідач, внески парафіян греко-католицького віросповідання не є внесками юридичної особи – громади УГКЦ.

          Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції, в порядку ст..30 ГПК України було викликано для надання пояснень з приводу даного спору начальника управління у справах національностей, міграції та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Уповноважений облдержадміністрацією начальник Управління пояснив суду, що   володіє інформацією щодо конфлікту, з приводу якого виник спір між сторонами, приймав безпосередню участь у  зборах парафіян  села обох  конфесій 19.04.2005р., за результатами яких більшість жителів села проголосувала за  спільне використання церкви двома релігійними громадами.

          По суті спору представник Управління пояснив суду, що будівництво нової церкви в с.Делева було розпочате у 1998 році без відповідних експертиз, погоджень, без належного дозволу на  будівництво та затвердженого проекту, і таке будівництво, на думку Управління, було самочинним в розумінні закону. Проте, з урахуванням того факту, що  будівництво є практично завершеним, а церква готовою для використання та проведення богослужінь, іншої церкви в с.Делева немає, будівництво церкви здійснювалось спільно жителями села Делева, які належали до обох конфесій,  представник Управління вважає, що вимоги позивача обгрунтовані та відповідають принципу соціальної справедливості,  що закріплений в Законі України “ Про свободу совісті та релігійні організації”.    

          Статтею 331 Цивільного кодексу України врегульовані підстави набуття права власності на новостворене майно. Відповідно до ч.2 зазначеної норми право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту його прийняття до експлуатації. В силу ч.3 цієї ж норми до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

          Згідно ст.335 ЦК України майно може належати особам на праві спільної сумісної власності.

          Відповідно до ч.1 ст.368 ЦК України спільною сумісною власністю є та  спільна власність двох чи більше осіб, у яких завідомо не визначені частки кожної з них.

          За наведених обставин справи та вимог закону, суд першої інстанції правомірно визнав вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач по справі не довів суду наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

          Відповідно до  ст.13 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” від  23.04.1991 року N 987-XII,  релігійна організація визнається юридичною особою  з  моменту реєстрації її статуту (положення).

             Отже, доводи відповідача-апелянта про те, що релігійна громада УГКЦ  набуває право та дієздатності юридичної особи з моменту реєстрації в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України не ґрунтуються на чинному законодавстві та не можуть бути враховані судом при постановленні рішення.

          Як вбачається з матеріалів справи, рішення XI сесії Делівської сільської ради  “Про надання дозволу на будівництво церкви на старому місці церковній громаді “Введенської” церкви с.Делева” від 29.01.98р., дослівно по тексту,  було прийняте сільрадою щодо релігійної громади села, без вказівки щодо конфесійної приналежності громади, якій сільрада вирішила надати  дозвіл на будівництво нової церкви. З огляду на це, та  приймаючи  до уваги той факт, що на час прийняття сільрадою  рішення як позивач, так і відповідач мали статус юридичної особи, згідно пояснень представників сторін, до початку будівництва стару церкву відвідували представники обох конфесій,  іншої церкви в с.Делева не було, у суду не було підстав вважати, що дане рішення стосується виключно релігійної громади УАПЦ.  

          Заява відповідача про надання тільки йому дозволу на будівництво нової церкви (а.с.88 том 1), на яку посилається апелянт, не містить дати її вчинення, крім того вона адресована Головному управлінню містобудування і архітектури облдержадміністрації, а тому твердження апелянта про те, що така заява була підставою для прийняття сільрадою рішення від 29.01.98р.  не є доведеним та відхиляється апеляційним судом. Лист-відповідь сільського голови від 04.01.98р. (а.с.89 т.1), адресований релігійній громаді УАПЦ, також не може бути переконливим доказом того, що  сільрада своїм рішенням надала дозвіл на будівництво саме релігійній громаді УАПЦ, оскільки, як зазначалось вище такої вказівки текст рішення сільради не містить. Не містить такої вказівки і протокол № 11 сесії Делівської сільської ради від 29.01.98р., в якому зафіксовані порядок денний та рішення сесії (а.с.132 т.3).

          Заяву від 25.06.06р.  колишніх депутатів сільради, які приймали участь у засіданні сесії 29.01.98р  про  те, що дозвіл на будівництво церкви надавався саме громаді УАПЦ (а.с.89 т.3), апеляційний суд також не розцінює як переконливий доказ у спірних правовідносинах, оскільки інші колишні депутати, які згідно списку, завіреного сільським головою, були присутні на сесії при розгляді даного питання (а.с. 131 т.3), своєю заявою від 09.09.06р. (а.с.134 т.3)  ствердили , що дозвіл на будівництво згідно рішення від 29.01.98р стосувався  обидвох громад с.Делева –УГКЦ та УАПЦ.

          Апеляційний суд також погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради  від 20.11.1990р.   № 234 (а.с. 47-51 том 1), пунктом 3 якого дозволено релігійним громадам УАПЦ будівництво культових споруд, в тому числі в с.Делева,  не підлягає застосуванню до правовідносин при вирішенні даного спору,  оскільки    із   зазначеного  рішення  не  вбачається,    що облрада  дозволила    будівництво культової споруди саме на місці дерев”яної церкви Пресвятої Діви Марії, яка була пам”яткою архітектури (охоронний № 190-М).

          Відповідно до ч.2 ст. 44 Положення про релігійні об”єднання в Українській РСР  в редакції змін, внесених Указом Президії Верховної ради Української РСР від26.09.90р. № 320-XII (чинного на час прийняття облрадою рішення)  будівництво молитовних  споруд  в  зонах  історичної забудови (зонах охорони пам'яток історії та  культури)  може  здійснюватися лише  за  проектами,  які  погоджено  з  спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури. Таких погоджень, висновків уповноважених державних органів  матеріали справи не містять, а тому  у місцевого господарського суду були відсутні підстави вважати, що рішення обласної ради  від 20.11.1990р.  є правовою підставою для здійснення громадою УАПЦ будівництва саме на місці старої культової споруди.

          Що ж стосується посилання апелянта на протокол зборів жителів с.Делева від 23.12.90р., яким вирішено розпочати будівництво нової церкви силами громади УАПЦ, як на доказ своїх заперечень, то апеляційний суд вважає, що даний протокол  не може бути належним та допустимим доказом в розумінні ст.34 ГПК України з наступних підстав. Вказаний протокол завірений гербовою печаткою Делівської сільської ради із зображенням тризуба,  тоді як згідно довідки Делівської сільради № 48 від 20.07.06р. (а.с.128 т.3) станом на 23.12.1990р.  гербова печатка була із зображенням серпа і молота і мінялась вона в серпні 1992р.,  після проголошення незалежності України відповідно до Акту від 24.08.1991р. Крім того, постановою помічника прокурора Тлумацького району Івано-Франківської області від 17.09.2006 р. відмовлено в порушенні кримінальної справи по факту використання завідомо підробленого документа та визнано протокол зборів жителів с. Делева від 23.12.90р. таким, що немає чинності.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача-апелянта про те, що внески парафіян греко-католицького віросповідання не є внесками юридичної особи –громади УГКЦ спростовуються положеннями ст.8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, згідно яких релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу,  віросповідання,  напряму,  течії або  толку,   які   добровільно   об'єдналися  з  метою  спільного  задоволення релігійних потреб.    Окрім того,  як зазначалось вище,   внески на будівництво нової  церкви з боку релігійної  громади УАПЦ також здійснювались парафіянами цієї громади, про що свідчать письмові заяви останніх (а.с.5-14; а.с. 55-76 т.2) .

          Твердження апелянта про неможливість визначення частки у спільній власності на будівельні матеріали з посиланням на те, що пожертвування коштів на будівництво здійснювались іншими, окрім парафіян села  особами, не відповідає змісту ч.1 ст.368 ЦК України, а тому відхиляється апеляційним судом. Вирішальною ознакою виділення сумісної власності як різновиду права спільної власності є факт відсутності існування в ньому ідеальних часток кожного із співвласників, які б давали можливість виявити обсяг їх прав за наявності бажання одержати конкретну частку у спільному майні та розпорядитись нею.

          Засади захисту права власності врегульовані ст.386 ЦК України, згідно якої  власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

          За таких обставин справи апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, що у звязку з наданням  релігійній громаді УАПЦ  дозволу на виконання будівельних робіт № 45 від 16.05.05р., виготовленням УАПЦ проектної документації, позивач вправі вимагати захисту свого цивільного права у спосіб визнання права сумісної власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва  церкви.   Наявність у відповідача дозволу на виконання будівельних робіт № 45 від 16.05.05р. не спростовує вимог позивача та не може бути підставою для відмови в позові, оскільки такий дозвіл виданий після того, як  будівництво нової церкви розпочалось.

          Що ж стосується твердження апелянта про невірне застосування судом норми ст..328 ЦК України, а саме те, що суд був зобов’язаний назвати підставу набуття права власності на майно при задоволенні позову, то воно не ґрунтується на вказаній нормі закону, а тому відхиляється апеляційним судом. Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України судом встановлюється виключно незаконність набуття права власності, в інших випадках право власності вважається набутим правомірно з підстав, що не заборонені законом. Тобто в даному випадку має місце невірне розуміння або ж свідоме перекручення вказаної норми закону з боку апелянта.  

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2006р. по справі №5/120-10/77 винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права при повному з’ясуванні всіх обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2006р. у справі №5/120-10/77 залишити без змін, а апеляційну скаргу релігійної громади УАПЦ с. Делева -  без задоволення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий-суддя                                                                                   О.Л. Мирутенко   

Судді:                                                                                                   Г.М. Гнатюк  

                                                                                                                             Н.М. Кравчук