№ справи:106/6798/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Ружицька Т.В.
№ провадження:22-ц/190/430/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Синельщікової О.В.
суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І.
при секретарі:Щегловій Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2013 року,
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу - задоволено.
Стягнено з ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 30.000 грн.
Стягнено з ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 414,70 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про відмову у позові в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що поза увагою суду залишилася та обставина, що позивач не надав договір позики, на який посилався, звертаючись до суду з позовом. Також суд за його клопотанням, всупереч вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, не витребував зазначений договір, та дійшов помилкового висновку, що договір позики і розписка є одним і тим же документом. Зазначає, що судом при розгляді справи порушені вимоги статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не наданий письмовий договір позики, який є підставою для виникнення договірних зобов'язань. Також, вказує, що суд не дав належної оцінки тим обставинам, що всупереч вимог статті 532 Цивільного кодексу України у розписці, наданій позивачем, не зазначено місце проживання кредитора або місце виконання зобов'язання, не зазначені ім'я та по-батькові кредитора, а в судових засіданнях не було встановлено, у зв'язку з відсутністю позивача, чи саме він є тією особою, яка передала грошові кошти та отримала розписку.
Зазначає, що суд при розгляді справи не керувався нормами Конституції України, які є нормами прямої дії. Крім того, вважає безпідставними посилання в рішенні суду на постанову Верховного Суду України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує свого зобов'язання з повернення суми боргу, строк виконання якого настав.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору, вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлені обставини, що мають значення для справи, суд дійшов висновків, які відповідають обставинам справи, яку вирішив відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права.
При розгляді справи судом встановлено, що 13 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_7 видав власноруч складену розписку, оригінал якої долучено до справи (а.с.50), і згідно тексту якої він взяв у борг у ОСОБА_6 суму в розмірі 30.000 грн. і зобов'язався повернути до 10 вересня 2013 року.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
При розгляді справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_7 у строк, зазначений у розписці, до 10 вересня 2013 року, суму боргу в розмірі 30.000 грн. позивачу не повернув.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що, розглянувши спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем в порушення вимог статті 1046 Цивільного кодексу України не виконані зобов'язання з повернення суми боргу, і стягнув на користь позивача 30.000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами у справі не має договірних відносин, оскільки в матеріалах справи відсутній сам договір позики, отже судом неправомірно застосовані положення статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, колегія суддів не приймає до уваги у зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З урахуванням зазначеної норми щодо форми договору позики, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що надана позивачем розписка підтверджує виникнення між сторонами спору договірних відносин з позики грошей, а знаходження розписки у кредитора свідчить про невиконання відповідачем обов'язку з повернення суми боргу.
Зазначене відповідає вимогам статті 545 Цивільного кодексу України, яка встановлює правила підтвердження виконання зобов'язання.
Згідно цієї норми прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Доводи апеляційної скарги, що при розгляді справи не встановлено особу кредитора, його місце проживання, місце виконання зобов'язання, тому що такі відомості не містяться у розписці про отримання грошей, колегія суддів не приймає до уваги, тому що вони не відповідають обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального закону.
Із матеріалів справи вбачається, що особу позикодавця визначено у розписці з зазначенням прізвища і скорочених ім'я та по-батькові, яка надана до суду представником позивача у судовому засіданні та досліджена і оцінена судом першої інстанції відповідно до вимог статей 185, 212 Цивільного процесуального кодексу України, а щодо міста виконання зобов'язання, то це питання врегульовано статтею 532 Цивільного кодексу України.
Що стосується посилання суду на постанову Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-24 цс 12, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при цьому діяв відповідно до вимог статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, тому що правовий висновок, зроблений Верховним Судом України при розгляді зазначеної справи стосується виконання зобов'язань за договором позики, на підтвердження укладення якого видано розписку, тобто є обов'язковим для всіх судів України і у відповідності до якого має бути приведена судова практика.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять правових підстав для скасування рішення суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення не має.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.