АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
5 березня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
головуючого - судді Кулікової С.В.
суддів - Білич І.М., Поліщук Н.В.,
при секретарі - Клінчук О.М.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, 3-я особа ПАТ «Укрсиббанк» про поділ майна подружжя,
перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя посилаючись на те, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 20.09.2007 року. Перебуваючи в шлюбі, 31.03.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюбний договір з метою врегулювання майнових прав та обов'язків подружжя, як за час перебування у шлюбі, так і на випадок розлучення. Відповідно до умов шлюбного договору в період шлюбу подружжя придбано майно, серед якого є трикімнатна квартира НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, яка зареєстрована за ОСОБА_3 і після розірвання шлюбу переходить у власність ОСОБА_1, шляхом укладання цивільно-правової угоди. 09.12.2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Відповідач неналежно виконує умови шлюбного договору, а саме не вчиняє дії передбачені чинним законодавством, спрямовані на визнання права власності за позивачем спірної квартири, а навпаки всілякими способами вживає будь-які дії для невиконання умов шлюбного договору.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, 3-я особа ПАТ «Укрсиббанк» про поділ майна подружжя відмовлено.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/177/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Яровенко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кулікова С.В.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким вимоги ОСОБА_1 задовольнити, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_2 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
На обґрунтування своєї скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права.
На обґрунтування своєї позиції апелянт вказує, що суд першої інстанції повинен був здійснити тлумачення змісту правочину та встановити дійсні наміри сторін при укладанні договору згідно ч.3 ст.213 ЦК України. Крім того, на думку апелянта, поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що навіть якщо вважати недоведеними вимоги позивача про визнання права власності на квартиру в цілому, позивач в будь-якому випадку має бути визнаний власником Ѕ частини спірної квартири, оскільки в такому випадку квартира має бути визнана об'єктом спільної сумісної власності.
Також апелянт вважає, що поданими доказами, а саме платіжними документами про погашення кредиту після розірвання шлюбу позивач підтвердила, що добросовісно виконує взяті на себе передбачені шлюбним договором зобов'язання з подальшої сплати кредиту, проте відповідач ОСОБА_3 взятих на себе обов'язків з укладання цивільно-правової угоди (правочину) про передачу права власності на спірну квартиру не виконує, будь яких дій, спрямованих на виконання свого обов'язку не вчинив.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд її задовольнити, з підстав, викладених у ній.
В судове засідання відповідач та його представник не з»явилися, повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, тому суд вирішив слухати справу у відсутність відповідача та належного його представника.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення апелянта, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно положень ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції встановив наступні обставини справи.
26.07.2006 року відповідно до договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_3 стає власником спірної квартири НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. В подальшому, 30.03.2010 року між сторонами по справі укладається шлюбний договір, відповідно до умов якого, зокрема, пунктом 6 передбачено, що трикімнатна квартира НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім»я ОСОБА_3, після розірвання шлюбу переходить у власність позивачки ОСОБА_1, шляхом укладання цивільно-правової угоди.
Також, було встановлено, що на момент укладання цього шлюбного договору, трикімнатна квартира НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім»я ОСОБА_3, перебуває в іпотеці АКБ «УкрСиббанк» під забороною.
Після розірвання шлюбу, яке відбулося за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.12.2011 р., відповідач ОСОБА_3 відмовляється укласти з ОСОБА_1 будь-яку цивільно-правову угоду, що і змусило її звернутися за захистом свого порушеного права до суду.
Відповідно до ст. 97 СК України сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам.
Таким чином, з урахуванням того, що даним шлюбним договором чітко не визначено, яку саме цивільно-правову угоду слід укласти між сторонами, не підтверджено, що ОСОБА_3 відмовляється виконати умови шлюбного контракту, а також не взято до уваги той факт, що спірна квартира перебуває в іпотеці банку і відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов»язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірну квартиру.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
З урахуванням того, що суд не вправі відмовити в позові лише з тієї підстави, що вимоги особи можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку, колегія суддів вважає безпідставним посилання суду на те, що мирним шляхом сторони не намагалися виконати умови шлюбного договору, про що доказів суду не надали, насамперед про те, що відповідач відмовляється від їх виконання.
Також, аналізуючи п. 6 шлюбного договору від 31.03.2010 р., укладеного між позивачем та відповідачем, колегія суддів вбачає, що подружжя встановило для спірної квартири особливий правовий режим, згідно з яким квартира після розірвання шлюбу має перейти у власність позивача, шляхом укладання цивільно-правової угоди, оскільки вона фактично була зареєстрована на користь іншого з подружжя, а до того ж була обтяжена іпотекою у відповідності з договором про надання споживчого кредиту від 06.07.2006 р.
Окрім того, суд першої інстанції не звернув увагу на той момент, що тим же пунктом 6 укладеного шлюбного договору до сукупного майна подружжя входили також майнові обов'язки, а саме - майнові обов'язки за договором про надання споживчого кредиту від 06.07.2007 р., за якими встановлено було, що подальше погашення споживчого кредиту має відбуватись за кошти позивача, про що позивачем були надані в підтвердження даного факту належні докази.
Також, посилання суду першої інстанції на те, що обов'язок виконання цивільно-правового зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту, повинен виконувати відповідач ОСОБА_3, а позивачка ніби то не зверталась до третьої особи з проханням про заміну сторони в зобов'язанні, не може бути перешкодою для захисту прав позивачки, відносно визнання за нею права власності на спірну квартиру, оскільки таке право випливає із змісту укладеного між сторонами правочину та норм СК України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.. ст.. 92, 97 СК України, шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, у письмовій формі і має нотаріально посвідчуватися.
Належне оформлення шлюбного договору між сторонами в якому чітко передбачений правовий режим спірного майна є підставою для задоволення вимог позивачки, яка не може інакше як, звернення за захистом до суду, захистити своє порушене право.
До того ж, у відповідності із ст. 512 ЦК України, виконання обов'язку боржника дозволяється майновому поручителю, яким за договором про надання споживчого кредиту є позивач. А статтею 528 ЦК України, передбачено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Поданими позивачем доказами, а саме платіжними документами про погашення кредиту після розірвання шлюбу підтверджено, що позивач ОСОБА_1 добросовісно виконує взяті на себе передбачені шлюбним договором зобов'язання з подальшої сплати кредиту, про будь яку заборгованість третя особа суд не повідомила, про порушення умов кредитного договору з боку сторін не повідомила.
Таким чином, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті справи, а саме захистом порушених прав та інтересів позивача шляхом визнання права власності на спірну квартиру у судовому порядку.
У відповідності до вимог ст.. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 3219 грн.
Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 309, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року - скасувати та постановити нове рішення, яким визнати позовні вимоги ОСОБА_1 частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру НОМЕР_1, загальною площею 80,5 кв.м, житловою площею 49,1 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3219 грн.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: