Справа № 101/2096/13-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2014 року Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим
в складі:
головуючого судді : Гордєйчик Т.Ф.
при секретарі: Левченко К.В.
за участю адвокатів: ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 , треті особи: приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, -
В С Т А Н О В И В :
07 травня 2013 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом , у якому просить визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який був укладений 11 травня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 192.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вказана квартира являється спадковим майном , а тому він , як спадкоємець частки даної квартири, заперечує проти дійсності зазначеного договору купівлі - продажу на підставі положень ст.ст. 215 ч. 3 та 215 ч. 1 ЦК України та положень ч. 1 ст. 203 ЦК України . Як спадкоємець проданої частини квартири він позбавлений відповідачами свого права на спадщину . При цьому спірний договір суперечить нормам закону в частині умов купівлі - продажу квартири , оскільки укладений без урахування того, що він являється співвласником даної квартири , яка знаходиться у спільній частковій власності із відповідачем ОСОБА_9 Відповідачі при укладенні спірного договору розпорядилися належній йому 1/ 4 частки цієї квартири без будь - якої його на це згоди, тим самим істотно порушили умову договору , суттєво змінили предмет спірного договору, оскільки розпорядилися всією квартирою. Відповідачка ОСОБА_7 хоча і була добросовісним покупцем, але все ж одно не мала права на 1/ 4 частку квартири, яка належить позивачеві.
Отже, подібний договір також суперечить моральним засадам суспільства і порушує його права власника частки цієї квартири.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі у відповідності до наведеного. Але при цьому позивач заявив, що на даний час він не визнає ОСОБА_7 добросовісним покупцем, оскільки остання повинна була знати, що ведеться спір щодо цієї квартири і відчужувати її було неможливо.
Відповідач ОСОБА_6 та його представник у судовому засіданні позов не визнали з тих підстав, що у позивача відсутнє право власності на частку даної квартири , він не являється стороною у спірному договорі , а тому не може оскаржувати договір з наведених ним підстав. Окрім того, ОСОБА_7 у даному випадку являється добросовісним набувачем, а тому позивач, звернувшись із таким позовом до суду, обрав невірний засіб судового захисту.
Відповідачка ОСОБА_7 та її представники у судовому засіданні позов не визнали з тих підстав, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи на частку вказаної квартири, а тому він не може посилатися на норми закону, що захищають право власності, яке у нього не наступило. Окрім того, відповідачка являється добросовісним набувачем , її право власності на квартиру придбано та оформлено у відповідності до вимог діючого законодавства . На момент придбання квартири ОСОБА_7 не було відомо про наявність судового спору між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 щодо цієї квартири.
Посилки позивача на те, що договір оформлений після того, як був визнаний договір дарування від 10. 10. 2008 року недійсним , за яким спірна квартира перейшла до ОСОБА_9 та договір купівлі - продажу від 03. 12. 2009 року, за яким ця квартира перейшла від нього до ОСОБА_6 , не можуть бути прийняті до уваги, оскілки згідно до положень закону не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Третя особа ОСОБА_9 та його представник у судовому засіданні з позовом не погодилися і просили у його задоволенні відмовити з тих підстав , що не вважають позивача спадкоємцем після смерті ОСОБА_10 , так як останньому 1/ 2 частка квартири на праві власності не належала , оскільки при житті він своє право на цю частку не оформляв . Отже, оскільки спадкодавець своє право власності на спадкове майно не оформив, то спадкоємець не може претендувати на це майно. До того ж, у відповідності до рішення Алуштинського міського суду від 07. 03. 2013 року позивачеві було відмовлено у задоволені позову про визнання за ним права власності по праву спадкування на 1/ 4 частку даної квартири.
Окрім того, позивач не являється стороною у спірному договорі, а тому не може оспорювати цей договір у відповідності до ст. 203 ЦК України. Щодо відповідачки ОСОБА_7, то вона являється добросовісним набувачем, так як не знала і не повинна була знати, що ОСОБА_6, у якого вона придбала цю квартиру , не мав права її відчужувати. Крім того, придбала ОСОБА_7 квартиру 11. 05. 2010 року після того, як була визнана угода між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 недійсною.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_8 у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутністю, в якій підтвердила, що нею 11 травня 2010 року посвідчувався договір купівлі - продажу вказаної квартири, який був укладений між ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_7 з другої . При особистій розмові сторони підтвердили свій намір укласти цей договір . Нею, як нотаріусом, було перевірено відсутність заборон на відчуження ( у тому числі іпотека) , арештів , податкової застави . Також ОСОБА_6 при укладенні правочину підтвердив, що відсутні будь - які суперечки та претензії третіх осіб відносно відчужуваної квартири, про що вказано у п. 4.1 договору купівлі - продажу , підписаного сторонами. Таким чином, на день укладення договору не було ніяких наявних перешкод для укладення та посвідчення цього договору. Про те, що відносно вищезазначеної квартири виник спір та є рішення Алуштинського міського суду про визнання недійсними попередніх правовстановлюючих документів , їй стало відомо з повістки суду , отриманої 13 вересня 2011 року. Вважає, що на день посвідчення вказаного договору її дії були проведені в рамках діючого законодавства , а ОСОБА_7 є добросовісним покупцем , яка не знала та й не могла знати про наявність перешкод для набуття цієї квартири ( т.1; а.с. 153).
З приводу вищевикладеного суд зазначає, що неявка осіб , які беруть участь у справі , належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи, являється їх волевиявленням, яка свідчить по відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому за таких підстав вважає за можливе розглянути справу за відсутністю третьої особи приватного нотаріуса за наданими матеріалами справи.
Суд, заслухавши учасників судового процесу та дослідивши надані матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно з вимогами статей 10 та 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Крім того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просить суд визнати недійсним правочин з підстав порушення його прав спадкоємця на частку вищезазначеної квартири , недотримання норм діючого законодавства при його укладенні, суперечливості моральним засадам суспільства і порушення його права власника частки цієї квартири.
Так, в підтвердження своїх доводів позивач посилається на норми ч. 3 ст. 215 ЦК України, яка вказує, що «якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах , встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин)».
Також позивач посилався на норми ч. 1 ст. 203 ЦК України , згідно до яких зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу , іншим актам законодавства , моральним засадам суспільства, а також на положення ч. 1 ст. 628 ЦК України, згідно до якого зміст договору становлять умови ( пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними , та умови , які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається із наданого договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 11. 05. 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 192 , нотаріусом при укладенні цього договору з'ясовувалося правове становище вказаної квартири; як йдеться із п. 4.1 розділу 4 цього договору продавець заявив та гарантував, що квартира до укладення договору нікому іншому не відчужена; є його особистою приватною власністю, в спорі та під заставою , в тому числі податковою не перебуває; правами третіх осіб не обтяжена; не є предметом спадкового договору ( т.1; а.с. 58).
Отже, на момент укладення спірного договору у нотаріуса були відсутні будь - які перешкоди для його посвідчення.
Далі, позивач в підтвердження своїх доводів посилається на те, що йому як спадкоємцю належить 1/ 4 частка вказаної квартири, при цьому просить захистити своє право з посилкою на статті 317 ч.1 та 321 ч. 1 ЦК України , які передбачають захист права власності .
Між тим, право власності на зазначену частку квартири позивачем у встановленому законом порядку не набуто.
Беззаперечним доказом вищевказаного та не потребуючого доказування в порядку ст. 61 ЦПК України є рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 07 березня 2013 року , ухваленого по цивільній справі № 0101/ 6337/2012 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , треті особи: приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8, Кримське Республіканське Підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про визнання права власності на частину квартири , витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання переважного права на купівлю частини квартири, переведення прав та обов'язків покупця, згідно до якого у задоволенні позову щодо визнання права власності на зазначену частку вказаної квартири позивачеві було відмовлено ( т.1; а.с. 98- 105). Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 28 травня 2013 року рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 07 березня 2013 року у даній частині залишено без змін.
Отже, посилки позивача на норми закону, які захищають право власності , являються передчасними, оскільки таке право ним належним чином не оформлено , правовстановлюючих документів щодо цього судові не надано.
Щодо посилок позивача на рішення Алуштинського міського суду від 01. 12. 2010 року , ухваленого у цивільній справі за № 2-214/ 2010 рік за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 , ОСОБА_6, третя особа : приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання договору дарування , про визнання недійсним договору купівлі - продажу , згідно до якого визнаний недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 10 жовтня 2008 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_9 та визнаний недійсним договір купівлі - продажу цієї квартири , укладений 03 грудня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, то суд вважає на необхідне зазначити наступне.
Так, згідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України , які містяться у п. 10 постанови № 9 від 06. 11. 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна , які були вчинені після недійсного правочину.
Оскільки вказане судове рішення набрало законної сили, то , як зазначив у своєму вищезазначеному рішенні Апеляційний суд АР Крим від 28. 05. 2013 року , ОСОБА_5 за умов його реалізації на підставі ч. 5 ст. 1268 та ст. 387 ЦК України не позбавлений можливості витребувати спадкове майно з чужого незаконного володіння та ініціювати питання щодо анулювання реєстрації права власності на цю частку за іншою особою ( т. 1; а.с. 143- 144).
Таким чином, позивачем обраний невірний спосіб захисту свого права, оскільки згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, то добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути у нього витребуване.
Так, відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Тобто, якщо набувач знав про те, що продавець не має законних підстав для того щоб продати таке майно, це буде підставою для того, щоб визнати такого набувача недобросовісним. Добросовісність набувача презумується, тобто незаконний набувач буде вважатися добросовісним , доки не буде доведено протилежне.
Позивач вважає себе повноправним власником 1/ 4 частки вказаної квартири як спадкового майна, подає позов про визнання недійсним правочину, за яким було відчужено його майно, тим самим презумує право ОСОБА_7 на спірну квартиру як добросовісного набувача, про що зазначив у своєму позові. .
Такий висновок суду співпадає із положеннями, викладеними у Інформаційному листі Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-150/0/4-13 від 28. 01. 2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності на інших речових прав».
Як вбачається зі змісту позовної заяви та її вимог, позивач в підтвердження своїх доводів посилається на норми ст. ст. 215, 203 ЦК України , а також норми ст.ст. 317 та 321 ЦК України
Як на підставу недійсності правочину посилається на недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Між тим, згідно з нормами Цивільного Кодексу України особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215- 235 ЦК України ), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 330, 338 ЦК України).
Позивач звернувся з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним на підставі невідповідності його вимогам закону, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 215 ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених у ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Представник позивача стверджує, що у даному випадку положення статті 216 ЦК України не застосовуються, з чим суд погоджується, оскільки на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється дія загального правила про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо в законі передбачені інші наслідки такого порушення.
Так, відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
У п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом ст. 388 ЦК України добросовісним вважається придбання майна не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215 та 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 цього Кодексу, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача .
Вказане положення зазначене у Ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 квітня 2009 року.
Таким чином, вимоги позивача про визнання недійним правочину в цілому не ґрунтуються на законі, адже він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
На протязі всього часу розгляду справи позивач та його представник наполягав на задоволенні своїх вимог лише з наведених ним у позові підстав .
Суд же згідно до принципу диспозитивності судового процесу, передбаченого статтею 11 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі заявлених позовних вимог з вищенаведених підстав.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214 -215 ЦПК України, ст.ст. 215, 216, 330, 388 ЦК України, Інформаційним листом Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-150/0/4-13 від 28. 01. 2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності на інших речових прав», Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 квітня 2009 року, суд, -
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 , треті особи: приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, який був укладений 11. 05. 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за № 192, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АР Крим через Алуштинський міський суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня його оголошення апеляційної скарги, а іншими особами, які не були присутні в судовому засіданні, в той же строк з дня отримання копії мотивованого рішення.
Суддя Алуштинського Т.Ф. Гордєйчик
міського суду