РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 123/151/14-ц

Номер провадження 2/123/765/2014

26.02.2014 року Київський районний суд м. Сімферополя у складі:

головуючого - судді Тонкоголосюка О.В.,

при секретарі - Берденко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Республіканського комітету Автономної республіки Крим з транспорту та зв'язку про визнання інформації неправдивою, її спростування та стягнення компенсації нанесеної моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого зазначає, що він безперервно працював в органах влади АР Крим з серпня 2002 року по вересень 2011 року на різних посадах. За цей період Міністерство промисловості транспорту та зв'язку АР Крим, в якому він, позивач, працював з 09 серпня 2002 року після низки організацій заходів переобладнання у Республіканський комітет АР Крим з транспорту та зв'язку.

У січні 2003 року, під час його роботи у відповідача, йому була довічно призначена пенсія за вислугу років (як колишньому працівнику льотного складу цивільної авіації), а в грудні 2005 року - присвоєно статус «Ветеран праці».

Пенсійне посвідчення та посвідчення ветерана праці ним були пред'явлені у відділ кадрів і бухгалтерію відповідача відразу ж після їх отримання, де з цих посвідчень відповідачем були зняті ксерокопії для обліку наявних в них відомостей в подальшій роботі.

У грудні 2012 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив його повідомити, чи сповістив Республіканський комітет АР Крим з транспорту та зв'язку про його, позивача, звільнення з роботи 27.09.2011 р., як це потребує закон, відповідний орган пенсійного фонду.

Проте, лише через три місяці він отримав відповідь на цю заяву за № Б-32/357/2 від 21.03.2013 р. Зі змісту цього листа випливає, що відповідач нібито не знав, що у нього протягом довгих років в його, позивача, особі працював пенсіонер - ветеран праці, що при заповненні ним особистої картки (форма П2-ДС), він не вніс до неї відомостей про наявні у нього статути пенсіонера і ветерана праці і в матеріалах його особової справи нібито не міститься відповідних відомостей, чим незаслужено поставив під сумнів його ділову репутацію, чим завдав шкоди його честі і гідності.

У зв'язку із зазначеними вище обставинами, інформація, викладена відповідачем у його листі № Б-32/357/2 від 21.03.2013 р. про те, що він, позивач, в період його роботи у нібито не надавав в кадрову службу копій документів, що підтверджують наявність статусу пенсіонера за вислугою років та статус «Ветеран праці», у зв'язку з чим відповідач не знав про наявність у нього цих статусів, має бути визнана в судовому порядку недостовірною, даний лист відкликано і з відповідача стягнуто грошову компенсацію нанесеної моральної шкоди.

На підставі викладеного позивач просить визнати факт, що в період його роботи у відповідача останньому було відомо, що ОСОБА_1 є пенсіонером і має статус «Ветеран праці»; визнати недостовірною складену і поширену відповідачем інформацію про те, що ОСОБА_1 в період своєї роботи в Республіканський комітет АР Крим з транспорту та зв'язку нібито не надавав у його кадрову службу копій документів, що підтверджують наявність у нього статусів пенсіонера за вислугою років і ветерана праці; зобов'язати відповідача відкликати свій лист від 21.03.2013 р. № Б - 32/357/2 та стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 (однієї) гривні.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали в повному об'ємі.

Представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, з приводу чого надав письмові заперечення, які додані до матеріалів справи. Зауважив на тому, що в особовій справі позивача відсутні дані про те, що останній має статус пенсіонера та ветерана праці, тому саме такого змісту було надано інформацію в листі від 21.03.2013 р. № Б - 32/357/2.

Вислухав сторони, що явилися, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 57 ЦПК України, передбачено, що доказами по справі є будь які фактичні данні, на підставу яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інші обставини які мають значення для вирішення справи, ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказах, речових доказах, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Окрім того, Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» розтлумачив, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення, визнаються одні та відхиляються інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказане положення також закріплено і ст. 60 ч. 4 ЦПК України.

У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 09 серпня 2002 року перебував із відповідачем в трудових правовідносинах на різних посадах. 27 вересень 2011 року був звільнений по ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Дані обставини вбачаються з особової картки позивача № 43що мається у відділі кадрів Республіканський комітет АР Крим з транспорту та зв'язку, копія якої додано до матеріалів справи ( ас.27).

За час праці у вказаній установі, ОСОБА_1 було привласнено статус пенсіонера за вислугою років та з 06.01.2003року виплачується відповідний вид пенсії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.06.2003 року ( ас.6).

Крім того, 09.12.2005 року ОСОБА_1 було видане посвідчення серії НОМЕР_2 у відповідності до якого останній має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів праці ( ас.6).

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив його повідомити, чи сповістив Республіканський комітет АР Крим з транспорту та зв'язку про його, позивача, звільнення з роботи 27.09.2011 р., як це потребує закон, відповідний орган пенсійного фонду.

Листом від 21.03.2013 р. № Б-32/357/2 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що його твердження про надання до кадрової служби копій документів, на підтвердження того, що Він є пенсіонером за вислугою років та має статус «Ветерана праці» не відповідає дійсності, що підтверджується відсутністю відповідних даних в особовій картці (форма П2-ДС), яка заповнюється особисто. Крім того, в матеріалах особової справи також не мається подобних відомостей (ас. 7).

Позивач стверджує, що він одразу після отримання відповідних статусів звертався до кадрової служби з приводу надання цієї інформації, при цьому давав копії посвідчень, до того ж дана вав відомості про отримання пенсії у щорічних деклараціях про доходи, що маються в особовій справі. Тому вважає лист від 21.03.2013 р. № Б-32/357/2 розповсюдженням недостовірної інформації стосовно нього, що незаслужено ставить під сумнів його ділову репутацію, чим завдав шкоди його честі і гідності.

Судом в ході судового розгляду справи було досліджено особову справу ОСОБА_1 зі змісту якої вбачається, що копій посвідчень останнього про надання йому статусу пенсіонера або ветерана праці в ній дійсно відсутні, проте у Деклараціях про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця щодо себе та членів своєї сім'ї за 2005 - 2006рр. Позивач дійсно зазначав, що отримує пенсію ( ас.39-41).

Відповідно до ст. ст. 3, 10 Конституції України честь та гідність людини визнаються в Україні одними з найвищих соціальних цінностей.

Разом з тим ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в абзацах 3-5 п. 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Як убачається з положень п. 15-16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Судом в ході розгляду справи було достовірно встановлено, що в матеріалах особової справи ОСОБА_1, яка мається в кадровій службі Республіканського комітету АР Крим з транспорту та зв'язку відсутні копій документів, на підтвердження того, що Він є пенсіонером за вислугою років та має статус «Ветерана праці» та в матеріалах особової справи не мається подобних відомостей. Є лише відомості про те, що останній з 2005 року отримує пенсію, з якого приводу виявити не надається можливим.

Що стосується листа від 21.03.2013 р. № Б-32/357/2 то він був виготовлений на підставі звернень ОСОБА_1 до відповідача, як до відповідного органу місцевого самоврядування, який зобов'язаний розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь. При цьому відповідь була адресована виключно ОСОБА_1 та містить обставини які відповідають дійсності. Не містить тверджень про порушення особою, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій, тому на думку суду не можуть бути розцінені як такі, що порушують право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації позивача.

Таким чином, на порушення приписів ч. 3 ст. 10, ст. 57, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, суд вважає що позивачем не доведено тих обставин, на які вони посилається, як на підставу своїх вимог про захист честі гідності та ділової репутації, тому вони задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

Оскільки вимоги про стягнення моральної шкоди мають похідний характер і пов'язані з встановленням факту порушення прав особи незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, які виражені у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи, то і в цій частині у позові ОСОБА_1 також слід відмовити.

На підставі викладеного, ст.. ст.. 23.227 ЦК України, керуючись ст.. ст. 1, 3, 10, 11, 57, 60, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Встановити той факт, що в Республіканському комітеті Автономної республіки Крим з транспорту та зв'язку на час роботи ОСОБА_1 було відомо, що ОСОБА_1 є пенсіонером.

В інший частки позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд м. Сімферополя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Тонкоголосюк О. В.