27.02.2014

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц/797/516/2014 Головуючий у першій

Категорія 30 інстанції Кукурекін К.В.

Доповідач в апеляційній

інстанції Козуб О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:

Головуючого, судді - Козуб О.В.,

суддів - Клочка В.П., Моцного М.В.,

при секретарі - Григорчук І.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 01 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві, третя особа на стороні відповідача Державна казначейська служба Україні в особі Головного Управління Державної казначейської служби України в м.Севастополі про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання рішення суду у встановлений законом строк та про стягнення моральної шкоди у розмірі 8000 гривень, мотивуючи вимоги тим, що на підставі рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 18.02.2011 року йому 29.08.2011 року виданий виконавчий лист по справі №2-930/10 про стягнення зі Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» на його користь страхової суми у розмірі 6537 гривень 87 копійок. 23.11.2011 року він звернувся до відповідача для примусового виконання виконавчого листа. Виконавчий лист був отриманий відповідачем 28.11.2011 року, державним виконавцем 01.12.2011 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Законом України «Про виконавче провадження» встановлений шестимісячний строк для проведення державним виконавцем виконавчих дій з виконання рішення суду з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Шестимісячний строк сплинув 01.06.2012 року, проте рішення суду не виконано та жодної інформації про стан виконавчого провадження та строк його виконання відповідачем на його запит не надано. Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 8000 гривень, обґрунтував тим, що невиконання в розумний строк рішення суду є порушенням основних прав та свобод людини, та шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця, підлягає відшкодуванню.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 01 листопада 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м.Києві щодо невиконання рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 18.02.2011 року. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесені на рахунок держави.

ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його позовних вимог. Зазначає, що заявлений ним розмір відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим виходячи з практики Європейського суду з прав людини, однак суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин практику Європейського суду, та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

В судове засідання представник відповідача Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві та представник третьої особи Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в м.Севастополі не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надали.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю вказаних осіб, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, який підтримав апеляційну скаргу з підстав в ній викладених, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду І інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві про стягнення моральної шкоди з інших підстав виходячи з наступного.

Згідно частини 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.ст.213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.14 постанови Пленуму верховного Суду України від 24.10.2008 року N12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», відповідно до ст.303 ЦПК України, апеляційний суд при перевірці законності й обгрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених ч.ч.3,4 цієї статті.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду позивачем оскаржується тільки в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Тому в іншій частині рішення суду апеляційним судом не перевіряється.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з недоведеності позових вимог позивача в частині моральної шкоди та її розміру.

Проте, з такими висновками суду І інстанції не може погодитись колегія суддів з огляду на наступне.

Згідно зі ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як роз'яснено в п.п.3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавчу службу», шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно роз'яснень, викладених в п.28 постанови №6 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст.56 Конституції України, ст.11 Закону «Про державну виконавчу службу», ч.2 ст.87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень ст.ст.1173, 1174 ЦК України, і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Аналогічна позиція висловлена в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії, або бездіяльність органів посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», відповідно до яких, при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст.86 Закону України «Про виконавче провадження», і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Згідно зі ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно Положення про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1232, Державне казначейство України є юридичною особою.

Згідно ст.48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Відповідно до п.8 ст.7, пунктів 1, 2 статті 23 БК України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначеними бюджетними призначеннями, які встановлюються ЗУ «Про Державний бюджет України».

Отже, відшкодування громадянину шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, тобто грошові суми відшкодовуються Державним казначейством України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Пунктом 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845, передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення своїх повноважень, стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 Порядку, до органу Державної казначейської служби України за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоди.

Відповідно до пунктів 36, 37 Порядку безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Згідно з пунктом 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 року № 122, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 року за № 524/6882 (в редакції Наказу Державного казначейства України від 30.11.2010 року №449), єдиний казначейський рахунок - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Тобто, повноваження та бюджетні призначення щодо відшкодування з єдиного казначейського рахунку шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб має виключно Державна казначейська служба України.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, вимоги про відшкодування моральної шкоди завданої неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця, позивачем заявлені до відповідача ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві, тобто до неналежного відповідача.

Позивачем позовних вимог про відшкодування моральної шкоди завданої неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця до належного відповідача - Державного казначейства України або його територіального органу не заявлялись. Позивачем не заявлялось клопотань відповідно до ст.33 ЦПК України під час розгляду справи в суді І інстанції про залучення до участі у справі як співвідповідача Державного казначейства України або заміну відповідача не заявлялось і це питання судом І інстанції не вирішувалось.

Колегія суддів вважає, що оскільки суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи відповідно до вимог діючого цивільного процесуального законодавства позбавлений права залучати до участі у справі співвідповідачів, замінювати відповідачів та досліджувати обставини та докази, які не були предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції, тому судове рішення І інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача до ВДВС Шевченківського РУЮ у м.Києві про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав заявлення їх до неналежного відповідача.

Оскільки відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, тому відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду компенсуються за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 01 листопада 2013 року задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 01 листопада 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві, третя особа на стороні відповідача Державна казначейська служба Україні в особі Головного Управління Державної казначейської служби України в м.Севастополі про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві, третя особа на стороні відповідача Державна казначейська служба Україні в особі Головного Управління Державної казначейської служби України в м.Севастополі про відшкодування моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.

Головуючий, суддя: О.В.Козуб

Судді: М.В.Моцний

В.П.Клочко