06.03.2014

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22-ц/797/277/14 Головуючий у першій

інстанції Гаркуша О.М.

Категорія 47 Доповідач у апеляційній

інстанції Козуб О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

Головуючого, судді - Козуб О.В.,

суддів - Клочка В.П., Моцного М.В.,

при секретарі - Мазнєві Ю.М.,

за участю:

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 20 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, зареєстрованого Відділом реєстрації актів цивільного стану Нахімовського районного управління юстиції у м.Севастополі, актовий запис №13 від 21.01.2011 року, мотивуючи свої вимоги тим, що у них різні погляди на сімейне життя та ведення домашнього господарства, відсутність взаєморозуміння та спільних інтересів. Відповідач після повернення з плавання у жовтні 2013 року проживає окремо, фактично сімейно-шлюбні відносини між ними припинились, шлюб існує формально.

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 20 листопада 2013 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 січня 2014 року про виправлення описки, позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Нахімовського районного управління юстиції у м.Севастополі, актовий запис №13 від 21.01.2011 року. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 229 гривень 40 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 ставить питання про скасування вищевказаного рішення суду та про закриття провадження у цивільній справі, посилаючись на те, що рішення суду містить обставини, які неправильно встановлені, з порушенням процесуального права. Вказує, що в порушення положень ст.179 ЦПК України, у відсутність доказів, суд своїм рішенням безпідставно встановив факт того, що шлюб носить формальний характер. В порушення ст.112 СК України, судом не здійснено жодної дії по з'ясуванню фактичних взаємовідносин подружжя та причин розірвання шлюбу. Також, посилається на те, що судом в порушення п.4 ч.1 ст.207 ЦПК України не прийнято до уваги, що до відкриття провадження за вказаним позовом у цивільній справі, раніше було відкрито провадження по спору між тими самими сторонами про розірвання шлюбу, про що було зазначено у заяві відповідача від 07.11.2013 року. Не погоджується відповідач і з висновком суду про відсутність будь-якої участі відповідача в утриманні сім'ї, оскільки згідно банківського витягу, тільки за період з липня 2013 року по 28 вересня 2013 року позивач за переводом заробітної плати відповідача отримала 6401 доларів США, що за курсом НБУ відповідає 51163 гривень 19 копійок. Крім цього, зазначає, що рішення суду ухвалено у відсутність сторін, однак, в порушення ст.226 ЦПК України в рішенні зазначений порядок його оскарження тільки в апеляційному порядку, що суперечить процесуальному закону, викладеному в ст.228 ЦПК України.

В судове засідання апеляційного суду позивач не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутність, в якій також зазначала про незгоду з апеляційною скаргою та клопотання про її відхилення.

Неявка в судове засідання позивача, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з фактичного припинення сторонами сімейно-шлюбних відносин та з того, що шлюб сторін носить формальний характер.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 січня 2011 року відділом реєстрації актів цивільного стану Нахімовського районного управління юстиції у м.Севастополі зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про що складено актовий запис № 13 (а.с.3). Від спільного життя подружжя дітей не мають.

Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст.110 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до положень ч.1 ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3 та 4 статті 56 цього Кодексу передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки встановлені законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішені позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя, вживати заходів до примирення подружжя у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Колегія суддів вважає, що встановивши обставини щодо фактичного припинення між подружжям шлюбно-сімейних відносин, які необхідні для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо фактичного припинення шлюбу сторін за ч.3 ст.105 СК України та правильно ухвалив рішення про задоволення позову.

При цьому, колегія суддів враховує також і такий факт, як відсутність у сторін клопотань про надання їм строку на примирення, та те, що відповідачем також визнається фактичне припинення між ним та позивачем сімейно-шлюбних відносин. Відповідач, як вбачається зі змісту його позову, зазначив причиною розірвання шлюбу аргументацію його дружини щодо припинення шлюбно-сімейних відносин, неможливості проживання однією сім'єю.

За таких обставин колегія суддів вважає, що подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін, а юридичне підтримання шлюбних відносин суперечитиме моральним засадам суспільства.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з висновком суду про відсутність будь-якої участі відповідача в утриманні сім'ї, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки з оскарженого рішення такий висновок суду не вбачається. Також судом не встановлено і конкретних даних щодо часу припинення сторонами шлюбних відносин.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме п.4 ч.1 ст.207 ЦПК України стосовно не прийняття судом до уваги того факту, що до відкриття провадження у вказаній цивільній справі, раніше було відкрито провадження по спору між тими самими сторонами про розірвання шлюбу, та позовна заява подана ОСОБА_4 раніше - 24.10.2013 року, про що зазначено в заяві відповідача від 07.11.2013 року, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки виходячи із змісту вказаної норми процесуального закону, прийняття рішення про залишення позову без розгляду це право суду, а не обов'язок. Провадження у справах відкриті в один день. Подання позову раніше не має визначального юридичного моменту для залишення позову без розгляду в подальшому.

Крім цього, з наданої відповідачем до матеріалів справи копії ухвали про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, вбачається, що позовні вимоги за цим позовом заявлені про розірвання шлюбу та поділ майна (а.с.14). Зважаючи на те, що розгляд позовних вимог про поділ майна потребує певного часу, а також виходячи з того, що юридичне підтримання шлюбних відносин, тобто примусове змушування позивачки до перебування у шлюбі, суперечитиме моральним засадам суспільства, колегія суддів вважає щодо доцільного розгляду судом першої інстанції окремих позовних вимог позивачки про розірвання шлюбу з ухваленням за його результатами судового рішення про задоволення позову.

Вимога відповідача про закриття провадження у вказаній цивільній справі також не грунтується на законі, оскільки на час ухвалення рішення у цій справі та на теперішній час немає іншого рішення, яке набрало законної сили, між сторонами про розірвання шлюбу.

Доводи скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права з тих підстав, що рішення суду ухвалено у відсутності сторін, але не роз'яснено порядок оскарження заочного рішення в порушення ст.226 ЦПК України, а його оскарження зазначено тільки в апеляційному порядку, що суперечить вимогам ст.228 ЦПК України, колегія суддів також до уваги не приймає, оскільки з матеріалів справи та судового рішення вбачається, що судом заочне рішення не ухвалювалось, відповідної ухвали згідно ч.1 ст.225 ЦПК України судом не виносилось. Відповідачем неправильно трактуються норми вказаних статей щодо ухвалення заочного рішення, оскільки ухвалення рішення у відсутність сторін не є обов'язковим в заочному порядку, це право суду ухвалити заочне рішення у випадку, передбаченому ст.224 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, оскільки апеляційну скаргу відповідача відхилено, сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 20 листопада 2013 року відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 20 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий, суддя: О.В.Козуб

Судді: В.П.Клочко

М.В.Моцний