Справа № 22-173 / 07          Головуючий у 1-й інстанції: Ліхтанська Н.П.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 січня 2008 р.       м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:           БоєвоїВ.В.,

Суддів:          Бабак A.M.,  Полякова 0.3.

При секретарі:          Винник І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за грошовим зобов'язанням,

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за грошовим зобов'язанням. В позові та уточненнях до позовної заяви зазначав,  що 17.01.2003 року він передав ОСОБА_1 суму 14960 доларів США (тобто,  75548 грн.) для будівництва свинарника з подальшим його сумісним експлуатуванням. Посилаючись на невиконання відповідачем договору про припинення сумісної діяльності від 01.05.2003 року,  яким було визначено порядок повернення йому переданих коштів (на 31.12.2004 року - 7480 у. о.+ 10 %: на 31.12.2005 року - 7480 у. о. + 10 %),  та додатку до цього договору (від 01.10.2003 p.),  просив стягнути на його користь з відповідача суму боргу в сумі 73105, 86 грн.,  10 % за договором - в сумі 7310, 58 грн. та судові витрати.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2007 року позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення як таке,  що не відповідає дійсним обставинам справи,  ухвалено з порушенням норм матеріального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги,  колегія суддів апеляційного суду вважає,  що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Пунктом 4) частини 1 статті 309 ЦПК України передбачено,  що "підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального закону.

У ч. 2 ст. 309 ЦПК України зазначено,  що норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими,  якщо застосовано закон,  як'.й не поширюється на ці правовідносини,  або не застосовано закон,  який підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції,  задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2. посилався на положення ст. ст. 11,  509,  525,  526,  530,  ч. 4 ст. 532,  533,  610 ЦК України і вважав,  що між сторонами склались правовідносини,  які охоплюються поняттям зобов'язання ( ч. 1 ст. 509 ЦК України),  в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно,  виконати роботу,  надати послугу,  сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку,  а ч. 2 ст. 509 ЦК України передбачено,  що зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 цього Кодексу.

При цьому суд першої   інстанції,  посилаючись на ч. 4 ст. 532,  ст. 533 ЦК України,  вважав,  що між сторонами існували    грошові зобов'язання,  а   стягнувши з відповідача (боржника)  на користь позивача (кредитора) 10 % за грошовим зобов'язанням (відповідно  до ч. 1 ст. 536 ЦК України),  суд першої інстанції   зробив неправильний висновок щодо користування відповідачем чужими коштами.

Проте,  колегія суддів вважає,  що такий висновок суду є необгрунтованим і незаконним,  оскільки з матеріалів справи (а. с. 1,  23,  26-27,  28) вбачається,  що між сторонами існували інші правовідносини,  які охоплюються поняттям спільна діяльність. Копни,  вкладені ОСОБА_2 в спільне виробництво (як зазначено в тексті первісної та уточненої позовної заяви (а. с. 1,  23),  в договорі від 01.05.2003 року),  мали бути використані не особисто ОСОБА_1 на особисті потреби,  а для здійснення спільної діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою будівництва і експлуатації свинарника в Канчуковій балці на території фермерського господарства „Берда".

Крім того,  посвідчуючи вищеозначені договори від 01.05.2003 р. та від 01.10.2003

року,  відповідач діяв не від свого імені особисто,  а від імені фермерського господарства

..Берда" (як директор цього господарства),  що також свідчить про те,  що між ОСОБА_2

та ОСОБА_1 мали місце не грошові зобов'язання,  а саме правовідносини,  що

витікають зі спільної діяльності фізичної особи - ОСОБА_2 та юридичної особи -

фермерського господарства „Берда" в особі директора ОСОБА_1

Тобто,  суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив неправильне застосування норм матеріального права - застосував закон,  який не поширюється на ці правовідносини.

Оскільки в справі має місце неправильне застосування норм матеріального права,  що є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення,  судова колегія вважає за необхідне скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2007 року та ухвалити нове,  яким відмови ги ОСОБА_2 в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307,  309,  314,  317 ЦПК України,  колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бердянського .міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2007 року по цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту:

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення,  проте може бути оскаржено протягом двох місяців в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України.