Справа № 22-ц-1437 2007р.                  Головуючий у 1-й інстанції      Князєв В.Б.

Категорія 26                                             Суддя-доповідач                         Данильченко Л.О.

УХВАЛА

іменем України

22 листопада 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:

головуючого - Данильченко Л.О.

суддів - Ільченко О.Ю.,  Ведмедь Н.І.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

та осіб,  які беруть участь у справі - представника позивача ОСОБА_1 ,  відповідачки ОСОБА_2,  її представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковпаківського районного суду м.  Суми від 27 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2,  третя особа: Друга Сумська державна нотаріальна контора,  про визнання заповіту недійсним,  -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ковпаківського районного суду м.  Суми від 27 вересня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову,  суд першої інстанції виходив з того,  що наявність у ОСОБА_5 гострої хвороби зору не позбавляла її можливості самостійно підписати заповіт від 14 травня 2002 року,  і це не суперечить жодній з проведених судово-почеркознавчих експертиз. Крім того,  суд послався на рішення Ковпаківського районного суду м.  Суми від 22 грудня 2003 року,  що набрало законної сили,  яким встановлено,  що ОСОБА_5  на момент складання заповіту не виявляла ознак психозу,  слабоумства,  вона розуміла свої дії та могла ними керувати.

За таких обставин суд вважав,  що вимоги закону та Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій»,  на які посилався позивач та його представник,  не були порушені при складанні заповіту від 14 травня 2002 року,  а тому відсутні підстави для задоволення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий судовий розгляд,  з тих підстав,  що суд не надав належної оцінки доказам по справі.

Апелянт вважає,  що суд повинен був прийняти як доказ та надати оцінку висновку фахівця-психолога ОСОБА_7 ,  згідно якого ОСОБА_5  не могла усвідомлювати своїх дій і керувати ними. Також зазначає,  що суд не оцінив медичних довідок про захворювання очей ОСОБА_5

Крім того,  апелянт вважає,  що суд не надав оцінки тій обставині,  що в заповіті не мається підпису ОСОБА_5

Вивчивши матеріали справи,  перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги,  заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 ,  яка підтримала доводи апеляційної скарги,  пояснення відповідачки ОСОБА_2,  її представника ОСОБА_4 ,  які не згодні з доводами скарги,  колегія суддів вважає,  що апеляційну скаргу слід відхилити,  а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції,  ОСОБА_5  померла 16 листопада 2002 року.

14 травня 2002 року ОСОБА_5  на випадок своєї смерті все належне їй майно,  в тому числі АДРЕСА_1,  заповіла ОСОБА_2

В зв'язку з цим був скасований раніше складений заповіт ОСОБА_5 від 27 вересня 1993 року на користь ОСОБА_3,  про що була зроблена відповідна відмітка на заповіті.

З доводами апелянта про те,  що судом неправомірно не прийнято в якості доказу і не надана відповідна оцінка висновку спеціаліста-психолога ОСОБА_7 ,  колегія суддів погодитись не може,  оскільки з рішення суду чітко вбачається,  що суд досліджував цей висновок,  і зробив відповідну оцінку.

Відповідно до  ст.  212 ЦПК України,  суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на всебічному,  повному,  об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність,  допустимість,  достовірність кожного доказу окремо,  а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином,  посилання апелянта на те,  що суд неналежно оцінив висновок спеціаліста-психолога,  є необгрунтованими,  оскільки суд оцінював докази у їх сукупності.

Той факт,  що оцінка судом одного з доказів не співпадає з оцінкою позивача,  не є підставою для скасування рішення суду.

Крім того,  колегія суддів зазначає,  що висновок спеціаліста-психолога досліджувався не лише судом першої інстанції,  а і судом апеляційної інстанції під час розгляду заяви ОСОБА_3 про перегляд справи за нововиявленими обставинами,  у якій він посилався на цей висновок психолога як на нововиявлену обставину.

Колегія суддів звертає увагу на те,  що всі доводи апеляційної скарги спрямовані на доведення недієздатності ОСОБА_5 під час підписання нею заповіту 14 травня 2002 року.

Відповідно до ч.3  ст.  61 ЦПК України,  обставини,  встановлені судовим рішенням у цивільній справі,  що набрало законної сили,  не доказуються при розгляді інших справ,  в яких беруть учать ті самі особи,  що яких встановлено ці обставини.

За таких підстав,  колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апелянта щодо неконкретності висновку психіатричної експертизи та щодо недобровільності дій ОСОБА_5 при підписанні заповіту,  так як ці обставини вже були встановлені рішенням Ковпаківського районного суд м.  Суми від 22 грудня 2003 року,  яке набрало законної сили. При цьому судом було встановлено,  що ОСОБА_5  на момент складання заповіту не виявляла ознак психозу,  слабоумства,  вона розуміла свої дії та могла ними керувати.

Питання щодо наявності у ОСОБА_5 захворювання очей,  неможливості підписання нею заповіту та взагалі наявності підпису ОСОБА_5 на заповіті - також досліджувались судом першої інстанції,  з цього приводу судом зроблені висновки,  а тому доводи апелянта про те,  що суд не дослідив зазначених обставин і не надав їм оцінку,  є необгрунтованими.

Крім того,  згідно пояснень державного нотаріуса ОСОБА_8,  багато громадян,  особливо похилого віку,  підписуються своїм прізвищем,  а не стисло,  і обмежень у цьому питанні Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій» не передбачено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду,  оскільки апелянт в скарзі лише вказував,  що суд не дослідив та не оцінив те чи інше питання,  але не обґрунтовував,  в чому саме полягає неправильність висновків суду.

За викладених обставин,  колегія судді дійшла висновку,  що суд першої інстанції вірно з'ясував всі обставини,  що мають значення для справи,  надав правильну оцінку доказам по справі та вирішив спір,  правильно застосувавши матеріальний закон,  а тому відсутні підстави для скасування рішення суду.

На підставі викладеного,  керуючись  ст.  303,  п.1 ч. 1  ст.  307,   ст.  308,   ст.  313-315 ЦПК України,  колегія суддів:

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м.  Суми від 27 вересня 2007 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.