КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" березня 2014 р. Справа№ 910/17323/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Тищенко А.І.
Тарасенко К.В.
розглянув апеляційну скаргу Корпорації "Укрінмаш" на рішення господарського суду м.Києва від 13.11.2013року № 910/17323/13 (суддя Привалов А.І.)
за позовом Корпорації "Укрінмаш"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс"
третя особа Семенюк Олександр Володимирович
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва №910/17323/13 від 13.11.2013р. відмовлено Корпорації "Укрінмаш" у задоволенні позову до ТОВ "Автотрейд-Сервіс", третя особа Семенюк О.В. про визнання договору недійсним.
Не погоджуючись з рішенням позивач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційні вимоги, просить рішення господарського суду скасувати.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причина не відома.
За змістом ст.64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи наявні у матеріалах справи поштові повернення за закінченням встановленого строку зберігання, що надсилались на адресу третьої особи, відсутність будь-яких клопотань або заяв, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність сторони що не з'явилась.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 25.03.2009р. між позивачем та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу нежилих будівель, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 1059,за умовами якого позивач зобов'язався передати, а покупець прийняти у власність нежилі будівлі, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Туполєва Академіка, буд. 8, а саме: будівля КПП (літ.Щ), площею 43,30 кв.м.; будівля медпункту (літ.Ю), площею 120,40 кв.м.; будівля малярного відділення (літ.Е), загальною площею 508,10 кв.м., загальною площею 508,10кв.м., вартістю 5 641 728 грн.
03.04.2009р. сторони підписали Акт прийому-передачі нежитлових приміщень згідно Договору купівлі-продажу від 25.09.2009р.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору, мотивуючи вимоги тим, що всупереч ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, сторонами укладено правочин купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, що не належить позивачу на правах землекористувача. Отже, вказаним правочином фактично було здійснено розпорядження земельною ділянкою у складі нерухомого майна без належних на те підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю, а оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку; особа яка є власником будівлі, має право ініціювати одержання земельної ділянки у власність або у користування, проте розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. З Реєстру земельних ділянок, ділянка під кодом 88:077:026 знаходиться у постійному землекористуванні у позивача, ділянка під кодом 88:077:026п знаходиться у проекті постійного землекористування у державного підприємства завод нестандартного обладнання «Укрінмаш», отже, доводи позивача про те, що в договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень вказано не кадастровий номер земельної ділянки є спростованими. Таким чином, зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу не суперечив положенням, чинним на день укладення договору, а тому не має підстав для визнання його недійсним.
Заперечуючи проти рішення суду, позивач наполягає на тому, що в силу діючих норм земельного законодавства (чинного на момент укладання договору) ДНВЗО "Укрінмаш" право користування земельною ділянкою було припинено, і в процесі реорганизації автоматично не перейшло до позивача; суд припустився помилки що номер, зазначений у договорі купівлі-продажу, є кадастровим номером земельної ділянки, що є обов'язковою істотною умовою договору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Згідно ст. 180 ГК України, ст.ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.
На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності ( Постанова Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними")
Згідно з положеннями частини шостої статті 120 Земельного кодексу України та частини другої статті 377 Цивільного кодексу України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти. Так, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, формується в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України "Про землеустрій" з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли унаслідок завданої цим порушенням шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це положення діючого законодавства повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, що відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Відповідно до пункту 4.7 Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам, затвердженого наказом Держкомзему від 15.02.2010 N 168, кадастровий номер земельній ділянці вважається присвоєним з моменту відкриття Поземельної книги на відповідну земельну ділянку. Поземельна книга відкривається у день державної реєстрації та видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку.
Враховуючи вимоги статей 116, 118 та 123 Земельного кодексу України відчуження житлового будинку, будівлі або споруди можливе після отримання правовстановлюючого документа на земельну ділянку, оформлення якого передбачає встановлення розмірів земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.
Пунктом 3 Порядку здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2009 р. N 439 (далі - Порядок), нотаріус у разі посвідчення цивільно-правового договору про відчуження земельної ділянки, видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, а також вилучення державного акта у передбачених законом випадках із своїх справ за наявності витягу з Державного реєстру земель проставляє на державному акті відмітку про перехід права власності на земельну ділянку.
З матеріалів справи вбачається, що за договором купівлі-продажу від 03.02.2009р., укладеного між Державним підприємством "Завод нестандартного обладнання "Укрінмаш" та Корпораціею "Укрінмаш", до останього перейшло право власності на нерухоме майно загальною площею 2 506,20кв.м. відповідно по вул. Туполєва,8 м. Києва, що складає 37/100 частини від будівель загальною площею 6 747,10кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, реєстраційний номер № 73р. та зареєстрований КП БТІ за № 6569п від 20.02.09р.
25.03.2009 сторонами у справі, укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна :приміщення літ.Щ, літ.Ю, літ.Е, по вул.Туполєва,8 м. Києва, загальною площею 508,10кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу за реєстраційним №1059.
Господарським судом зазначено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.08.1997р. № 1221 «Про оформлення державномунауково-виробничому зовнішньоторговельному об'єднанню «Укрінмаш» права користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих і господарських будівель на вул. Академіка Туполєва, 8» вирішено оформити державному науково-виробничому зовнішньоторговельному об'єднанню «Укрінмаш» право постійного користування земельною ділянкою площею 3,88 га для обслуговування та експлуатації адміністративно-виробничих і господарських будівель на вул. Академіка Туполєва, 8. На підставі цього, Державному науково-виробничому зовнішньоторговельному об'єднанню «Укрінмаш» видано Державний акт серії І-КВ № 005466 на право постійного користування земельною ділянкою площею 3,8816 га
Наказом Міністерства промислової політики України № 314 від 02.12.1997р. «Про Корпорацію «Укрінмаш», державне науково-виробниче зовнішньоторговельне об'єднання «Укрінмаш» припинило свою діяльність шляхом реорганізації (перетворення). Правонаступником прав та обов'язків Державного науково-виробничого зовнішньоторговельного об'єднання «Укрінмаш» визначено Корпоращю «Укрінмаш».
Згідно ліквідаційного балансу ДНВ ЗТО «Укрінмаш», затвердженого Міністерством промислової політики України, акту прийомки-передачі майнового комплексу та обігових засобів ДНВ ЗТО «Укрінмаш», Корпорація «Укрінмаш» набула права та обов'язки останього.
З оспорюваного договору вбачається, що нежилі приміщення знаходяться на земельній ділянці, за кадастровим номером 88:077:026, загальною площею 3,8816га, яка в свою чергу перебуває у постійному користуванні Державного науково-виробничого зовнішньоторгівельного об'єднання "Укрінмаш" відповідно до Державного акту на право постійного користування І-КВ № 005466 виданого Київським міським управлінням земельних ресурсів 08.07.1998р., зареєстрований в книзі записів державних актів № 88-4-00012.
Таким чином вбачається, що при переході права власності на нерухомість, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, не була сформована в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України "Про землеустрій" з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.
Жоден з вищезазначених договорів не містить відміток щодо перехіду права власності на земельну ділянку.
Доказів того, що готувалась землевпорядна, технічна документація щодо визначення меж окремої земельної ділянці, на який розташоване належне йому нерухоме майно, присвоєння їй кадастрового номеру не має.
Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов поквапливого висновку, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між позивачем та відповідачем має всі істотні умови, необхідні для його укладання, оскільки, як зазначалось вище на земельній ділянці площею 3,8816га розміщений комплекс будівель що належить іншим підприємствам, а не позивачу в цілому.
За таких обставин, укладаючи оспорюваний договір, сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов, що є необхідними для договорів даного виду, а саме: в договорі в порушення приписів ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України не вказано кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташована частина відчужуваних об'єктів, а тому договір не відповидає вимогам чинного законодавства України.
Відповідач, заперечуючи проти апеляційної скарги та заявленого позову наголошує на тому, що до 2002р. діяли державні акти старого зразку в яких вказувались кадастрові номери з 8 цифр і на законодавчому рівні не було затверджено єдиної форми державного акту на право постійного користування земельною ділянкою. Лише після 2002р. постановою КМУ затверджено форму державного акту на право постійного користування де почали вказувати кадастрові номери; в договорі кадастровий номер вказаний зі старого зразку від 08.07.1998р., тому при укладанні договору було додержано всі вимоги чинного законодавства, в тому числі зазначено кадастровий номер-як істотна умова договору.
Між тим, колегія суддів наголошеє на наступному.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
По-перше, це не кадастрові номери, по-друге,- державні акти старого зразку, як зазначено вище, залишаються чинними. Але, відповідно до норм чинного законодавства кадастровий номер земельної ділянки змінюється при об'єднанні земельних ділянок, їх поділу, перехову земельної ділянки до іншої територіальної одиниці, таким чином одержання кадастрового номеру на земельну ділянку при укладанні договору у 2010 році є обов'язковим, з огляду на те, що земля по вул. Туполєва,8, на праві постійного, тимчасового користування належить декількам особам.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.4 постанови від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" за змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України зазначив, що до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. Таким чином, законодавство передбачає, що новий власник нерухомого майна набуває права на земельну ділянку, при цьому оформлення цих прав здійснюється відповідним рішенням компетентного органу і має підтверджуватись відповідним документом.
Як зазначалось вище відповідач не набув нерухоме майно в обсязі, що належить позивачеві, а лише незначну частину від комплексу будівель розташованих на земельній ділянці, без переоформлення державного акту на права постійного користування землею..
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Корпорації "Укрінмаш" задовольнити, рішення господарського суду м. Києва № 910/17323/13 від 13.11.2013року - скасувати.
Прийняти нове рішення. Позовні вимоги Корпорації "Укрінмаш" задовольнити. Визнати недійсним договір від 25.03.2009р. купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться по вул. Туполєва,8 м. Києва, укладеного між Корпораціею "Укрінмаш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс", посвідченого приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 1059.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс"( ЄДРПОУ 34481632) на користь Корпорації "Укрінмаш" (ЄДРПОУ 22916863) судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 1720,50грн.(тисяча сімсот двадцать грн. 50коп.).
Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва відповідний наказ.
Головуючий суддя Л.О. Рєпіна
Судді А.І. Тищенко
К.В. Тарасенко