ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 р. Справа № 804/1627/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді : при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: Конєвої С.О. Безрученко К.В. ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Першотравенського міського управління юстиції Дніпропетровської області про визнання рішення відповідача від 29.10.2013р. №7341539 та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2013р. ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися з позовом до Реєстраційної служби Першотравенського міського управління юстиції Дніпропетровської області та просять:

- визнати рішення державного реєстратора відповідача про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень від 29.10.2013р. №7341539 будинку АДРЕСА_1 на підставі укладеного 18.05.2000р. між позивачами та ОСОБА_5 на промисловій товарній біржі - незаконним;

- зобов'язати державного реєстратора відповідача здійснити реєстрацію прав та обтяжень на будинок АДРЕСА_1 придбаний позивачами за договором купівлі-продажу та зареєстрований Промисловою Товарною біржею 18.05.2000р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відмова державного реєстратора у реєстрації прав на будинок АДРЕСА_1 за позивачами згідно оспорюваного рішення з підстав того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не відповідає вимогам ст.227 ЦК УРСР щодо обов'язкового нотаріального посвідчення такого договору є незаконною, оскільки договір купівлі-продажу було укладено сторонами на Промисловій товарній біржі згідно Закону України «Про товарну біржу» та станом на момент укладення договору купівлі-продажу - 18.05.2000р. ст.15 Закону України «Про товарну біржу» не передбачала реєстрації такого договору у нотаріальному порядку, що є особливістю для договорів, укладених на Товарних біржах про що зазначено у ст.650 ЦК України (2004р.).

Позивач - ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Позивач - ОСОБА_4 та відповідач в судове засідання не з'явилися, направили на адресу суду заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с.40,43).

У відповідності до вимог ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Розглянувши заяви позивача ОСОБА_4 та відповідача про розгляд даної справи за їх відсутності, вислухавши думку позивача- ОСОБА_3,яка не заперечувала проти їх задоволення, суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивача - ОСОБА_4 та відповідача з урахуванням поданих ними заяв у відповідності до вимог ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

18.05.2000р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, яка діяла від себе та від імені неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 та згідно ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.91р. даний договір був зареєстрований на Промисловій Товарній біржі і не підлягав нотаріальному посвідченню ( а.с.7).

19.05.2000р. КП «Першотравенське МБТІ» позивачам було видано реєстраційне посвідчення про право приватної власності на підставі вищевказаного договору (а.с.8).

22.07.2000р. ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 згідно якого змінила прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 22.07.2000р. (а.с.11).

10.10.2013р. позивачі звернулися до відповідача із заявою про проведення державної реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 та разом із заявою для підтвердження права власності надали договір купівлі-продажу нерухомого майна зареєстрований на Товарній біржі від 18.05.2000р.

29.10.2013р. державний реєстратор Реєстраційної служби Першотравенського міського управління юстиції Дніпропетровської області розглянувши подані документи, керуючись ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктами 16 та 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 22.06.2011р. № 703, прийняв рішення №7341539 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень посилаючись на те, що наданий правовстановлюючий документ (договір купівлі-продажу нерухомого майна зареєстрований на Товарній біржі) не відповідає вимогам законодавства, а саме: згідно із ч.1 ст.227 ЦК УРСР чинного на час укладення договору, зазначений договір повинен бути нотаріально посвідчений (а.с.6).

Заслухавши позивача - ОСОБА_3, яка брала участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виникнення здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких чинним законодавством, зокрема, віднесено право власності на об'єкти нерухомого майна, врегульовані нормами Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011р. № 703 (далі - Порядок № 703).

Згідно підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходяться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст.6 вказаного Закону систему органів державної реєстрації прав становлять, зокрема, органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав.

Повноваження органу державної реєстрації прав, визначені статтею 8 вищевказаного Закону, а саме: орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно статті 9 вказаного вище Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.16 та 23 Порядку № 703 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Пунктом 26 Порядку № 703 передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Так, зі змісту оспорюваного рішення від 29.10.2013р. вбачається, що позивачам було відмовлено у проведенні державної реєстрації прав на будинок АДРЕСА_1 з підстав того, що поданий договір купівлі-продажу від 18.05.2000р., укладений між сторонами на Промисловій Товарній біржі не відповідає вимогам законодавства, а саме: згідно із ч.1 ст.227 ЦК УРСР чинного на час укладення договору, зазначений договір повинен бути нотаріально посвідчений (а.с.6).

Згідно ч.2 ст.15 Закону України «Про товарну біржу» чинного в редакції на 18.05.2000р., угоди зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

В той же час, ч.1 ст. 227 ЦК УРСР чинного на момент укладення договору -18.05.2000р., передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

З аналізу наведених норм чинного на момент укладення договору купівлі-продажу від 18.05.2000р. законодавства видно, що вказані законодавчі акти, які регулюють питання щодо укладення угод купівлі-продажу містять неоднозначні трактування, а тому у відповідності до вимог ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зобов'язаний застосувати нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку підлягають застосуванню норми ч.1 ст.227 ЦК УРСР ( чинного на момент укладення угоди), оскільки ЦК УРСР носить вищу юридичну силу та його норми є спеціальними з питання укладення правочинів між громадянами, які не є членами біржі.

Позивач - ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердила, що на момент укладення договору купівлі-продажу на товарній біржі вона не являлась її членом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у проведенні державної реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2000р. укладеного на товарній біржі та не посвідченого нотаріально є обґрунтованою, а оспорюване рішення прийняте у відповідності до вимог ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки договори щодо придбання на біржових торгах об'єктів нерухомого майна, на момент укладення договору - 18.05.2000р. підлягали нотаріальному посвідченню.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 16.02.2010р.(а.с.44-47).

За приписами ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Частина 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і частина 1 статті 71 цього Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Згідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Позивачами не доведено належними та допустимими доказами незаконність прийнятого відповідачем оспорюваного рішення з урахуванням вищенаведених норм законодавства, чинного на момент укладення договору купівлі-продажу від 18.05.2000р. та з урахуванням того, що позивач -ОСОБА_3 не змогла пояснити в судовому засіданні, які ж саме норми законодавства були порушені відповідачем при розгляді заяви позивачів державним реєстратором щодо проведення державної реєстрації права власності.

При цьому, слід зазначити, що є безпідставними посилання позивачів на норми ст.650 ЦК України, який набрав чинності з 2004р., оскільки правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна відбулися між сторонами - 18.05.2000р., не мають зворотної дії в часі у відповідності до Конституції України, а тому не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли 18.05.2000р.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини у даній справі, норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, перевіривши правомірність прийнятого оспорюваного рішення відповідачем з урахуванням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що відповідачем прийнято оспорюване рішення у межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією України та вищенаведеними законами України, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2000р., який укладений та зареєстрований товарною біржею виходячи з того, що зазначені вимоги є похідними від визнання оспорюваного рішення незаконним та судом не встановлено обґрунтованих підстав для скасування оспорюваного рішення, окрім того, судом враховується і те, що позивач не позбавлений права повторно звернутися з відповідною заявою до відповідача після усунення обставин, що стали підставою для прийняття оспорюваного рішення.

З огляду на викладене у адміністративного суду правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Першотравенського міського управління юстиції Дніпропетровської області про визнання рішення відповідача від 29.10.2013р. №7341539 та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимогу ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 17.02.2014р.

Суддя С.О. Конєва