ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62
Іменем України
П О С Т А Н О В А
"19" грудня 2006 р. Справа № 17/330
м. Чернігів «19 »грудня 2006р.
Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:
Секретаря судового засідання: Чепурна О.В.
Позивача: ОСОБА_1 -особисто, паспорт;
Представників відповідача: Столяренко О.В. -головний спеціаліст-юрисконсульт, дов.№02 від 03.01.06р.
Яцухненко І.В. -провідний спеціаліст, дов.№07 від 06.12.06р.
матеріали справи №17/330
За ПОЗОВОМ: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
АДРЕСА_1
До ВІДПОВІДАЧА: Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
14000, м. Чернігів, вул. Музична, 1-а
в особі Козелецької міжрайонної Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
17000, Чернігівська область, смт. Козелець, вул. Ф. Сидорука, 9
Про визнання неправомірними дій
СУТЬ СПОРУ:
СПД ОСОБА_1 пред`явлено позов до Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання неправомірними дій працівників Козелецької міжрайонної Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності при проведенні перевірки, визнання незаконною перевірки та акту перевірки від 29.05.06р., визнання недійсним та скасування рішення НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій та пені на суму 84,43 грн.
В якості підстави своїх позовних вимог Позивач зазначив наступне.
В порушення Інструкції про порядок проведення ревізій та перевірок по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Позивача не було попереджено про проведення перевірки. Ревізором не було пред`явлено доручення на право проведення перевірки.
Перевірку не було узгоджено з графіками перевірок інших контролюючих органів.
Спеціаліст Фонду без попередження провів перевірку протягом одного дня і на власний розсуд без пояснень та підтверджуючих документів визначив дату фактичної виплати заробітної плати найманому працівнику як дату останнього дня місяця, наступного за тим, в якому нараховано зарплату. Разом з тим, спеціалістом Фонду не затребувалися та не вивчалися платіжні відомості, в яких зазначена дата фактичної виплати заробітної плати. Заробітна плата в окремі періоди виплачувалась сумарно за кілька місяців, і в день виплати відповідно до вимог ст.23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” сплачувалися страхові внески у повному обсязі.
В судовому засіданні Позивач підтримав позовні вимоги та надав додаткові пояснення, представники Відповідача проти позову заперечили, зазначаючи, що перевірка була проведена з дотриманням вимог чинного законодавства, а спірне рішення про застосування штрафних санкцій є законним та обґрунтованим.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані письмові докази, суд
ВСТАНОВИВ :
Козелецькою міжрайонною Виконавчою дирекцією Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було проведено перевірку правильності нарахування, перерахування та використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності СПД ОСОБА_1 за період з 01.04.04р. по 31.03.05р., про що складено акт перевірки від 29.05.06р.
Як вбачається з акту та додатків №№1-3 до акту, перевіркою встановлено порушення СПД ОСОБА_1 ст.23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, а саме у 2004, 2005 та І кварталі 2006 років встановлено несвоєчасну сплату страхових внесків в сумі 157,42грн.
За результатами перевірки Виконавчою дирекцією Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності прийняте рішення НОМЕР_2 про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (Ф4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування до СПД ОСОБА_1 в розмірі 78 грн. 71 коп. штрафних санкцій та 5 грн. 72 коп. пені.
Позивачем 26.06.06р. було направлено заперечення Відповідачу з приводу вищевказаного рішення.
Листом Відповідача від 03.07.06р. заперечення було залишено без задоволення.
Вважаючи незаконним та необґрунтованим як проведення перевірки, так і прийняття за її результатами спірного рішення Позивач звернувся з позовом до Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання неправомірними дій Козелецької міжрайонної Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності при проведенні перевірки, визнання незаконною перевірки та акту перевірки від 29.05.06р., визнання недійсним та скасування рішення НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій та пені на суму 84,43 грн.
Згідно п.15.6 Інструкції про порядок проведення ревізій та перевірок по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Затверджено постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 19 вересня 2001р. N38 (далі Інструкція):
«На проведення кожної ревізії ревізору видається доручення на право проведення ревізії (перевірки). Право на проведення планової ревізії (перевірки) надається лише у тому разі, коли не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано повідомлення страхувальнику із зазначенням дати її проведення. В окремих випадках ревізія може бути проведена без додаткового попередження страхувальника за взаємною згодою сторін.»
Як пояснила в судовому засіданні представник Відповідача Яцухненко І.В., яка фактично проводила перевірку, перевірка була розпочата без письмового попередження Позивача, оскільки дана перевірка була погоджена з Позивачем по телефону.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що ніякого погодження проведення перевірки по телефону з ним не було.
Відповідно до п.15.7 Інструкції:
«Ревізор (перевіряючий) зобов'язаний пред'явити керівнику підприємства (установи, організації), яке буде ревізуватись, посвідчення на право проведення ревізії чи перевірки та на його прохання проставити підписи в журналі реєстрації ревізій (перевірок) підприємства (установи, організації).»
Як пояснила в судовому засіданні представник Відповідача Яцухненко І.В., перед початком перевірки нею пред`являлося Позивачу посвідчення НОМЕР_3, копія якого додана до матеріалів справи.
Дане посвідчення не містить письмової відмітки про ознайомлення з ним Позивача. Як зазначила представник Відповідача Яцухненко І.В. чинним законодавством не передбачено необхідності отримання такої відмітки.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що дане посвідчення йому перед перевіркою не пред`являлося.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що фактично доводи обох сторін стосовно усного погодження проведення перевірки та надання перед перевіркою посвідчення підтверджуються лише власними поясненнями Позивача -СПД ОСОБА_1 та представника Відповідача Яцухненко І.В., яка проводила перевірку.
Жодного достатнього та належного документального письмового доказу, який давав би можливість встановити, що обидва наведені факти мали місце, ні Позивачем, ні Відповідачем не надано.
За таких обставин, суд доходить наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:
“В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.”
За викладених обставин, суд доходить висновку, що саме Відповідач не довів належним чином як факту усного погодження проведення перевірки, так і надання перед перевіркою посвідчення на право проведення перевірки.
Доводи Відповідача, що доказом наявності обох фактів є допуск Позивачем до перевірки перевірячого судом не може бути взятий до уваги з наступних підстав.
По-перше, сам по собі допуск до перевірки не є прямим та беззаперечним доказом вищенаведених фактів.
По-друге, допуск підприємцем перевірячих працівників до перевірки не звільняє останніх від обов`язку як до, так і при проведенні перевірки чітко дотримуватися порядку проведення перевірки, визначеного чинним законодавством.
Згідно ч.ч.1,3 статті 23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 року N2240-III, про порушення якої зазначено в акті перевірки:
«1.Страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону.
Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період.
3. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі сплати готівкою - день внесення коштів до банківської установи чи відділення зв'язку для перерахування на рахунок Фонду.»
Як пояснила в судовому засіданні представник Відповідача Яцухненко І.В., факти несвоєчасного перерахування страхових внесків були виявлені нею на підставі документів, наданих Позивачем, зокрема платіжних відомостей на виплату заробітної плати та книги по заробітній платі. На момент перевірки платіжні відомості на виплату заробітної плати не містили конкретної дати виплати заробітної плати.
З книги по заробітній платі вбачалося, що виплата заробітної плати проводилася щомісяця, але без визначення точної дати виплати, тому для нарахування штрафу бралась останнє число наступного місяця, в якому проводився розрахунок за попередній місяць.
Позивачем був наданий для огляду представнику Відповідача Яцухненко І.В. оригінал книги по заробітній платі, на що остання заявила, що під час перевірки їй була надана інша книга по заробітній платі.
Проте, письмових доказів на підтвердження своїх доводів, що їй надавалася інша книга по заробітній платі, представником Відповідача не надано, як не надано доказів, що вказана книга була іншим чином підроблена Позивачем.
Як вбачається з наданих Позивачем розрахунку, копій платіжних квитанцій, платіжних відомостей, нараховувалася та виплачувалася зарплата працівникові ОСОБА_2 і нараховувалися та сплачувалися внески до Фонду наступним чином:
1. Станом на 01.04.04р. заборгованість по внесках перед Відповідачем становила 29,72 грн.
За квітень 2004 року зарплата виплачена 15.05.04р. Нараховано 7,14 грн. внесків.
15.04.04р. сплачено Відповідачу 50 грн. Переплата становить 13,14 грн.
2. За травень 2004 року зарплата виплачена 11.06.04р.; Нараховано 7,14 грн. внесків. Переплата становить 6 грн.
3. За червень 2004 року-лютий 2005 року зарплата виплачена 01.07.05р.; Нараховано 72,10 грн. внесків. 01.07.05р. сплачено Відповідачу 75 грн. Переплата становить 8,90 грн.
4. За березень-серпень 2005 року зарплата виплачена 22.10.05р. Нараховано 59,68 грн. внесків. 22.10.05р. сплачено Відповідачу 100 грн. Переплата становить 49,22 грн.
5. За вересень 2005 року зарплата виплачена 02.11.05р. Нараховано 11,29 грн. внесків. Переплата становить 37,93 грн.
6. За жовтень 2005 року зарплата виплачена 24.11.05р. Нараховано 11,29 грн. внесків. Переплата становить 26,64 грн.
7. За листопад-грудень 2005 року зарплата виплачена 31.12.05р. Нараховано 22,58 грн. внесків. Переплата становить 4,06 грн.
8. За січень-квітень 2006 року зарплата виплачена 30.06.06р. Нараховано 22,58 грн. внесків. 30.06.06р. сплачено Відповідачу 150 грн. Переплата становить 118,36 грн.
Правильність відображення в розрахунку Позивача заборгованості по внесках станом на 01.04.04р., щомісячних нарахувань страхових внесків та дат сплати Позивачем коштів до Фонду підтверджується, крім наданих Позивачем документів, і додатками №1 та №2 до акту перевірки.
Також, Позивачем надані копії заяв ОСОБА_2 від 28.12.03р., 30.12.04р., 31.12.05р., в яких остання просить кошти, зароблені нею у 2004, 2005, 2006 роках відповідно, зберігати у приватному підприємстві з метою їх накопичення і виплачувати їй по першій вимозі. Претензій по виплаті кожного місяця зарплати мати не буде.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 показала, що працює у Позивача з 1997 року. Даний факт підтверджується наданими Позивачем трудовими угодами від 12.11.97р. та 01.12.01р. Свідок показав, що не пам`ятає конкретних дат виплати зарплати у 2004-І кварталі 2006 років внаслідок того, що минуло багато часу, лише пам`ятає, що перший раз зарплату за 2006 рік отримувала літом 2006 року. Дійсно, згідно вищенаведених платіжних відомостей за січень-квітень 2006 року зарплата виплачена 30.06.06р.
Разом з тим, свідок підтвердила, що зарплату отримувала дійсно у дні, вказані в платіжних відомостях, тоді і розписувалася в них, та підтвердила факт написання заяв про накопичення грошей. Ніякому примусу з боку СПД ОСОБА_1 не було.
В свою чергу, Відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, не представлено суду жодного доказу на підтвердження пояснень представника Відповідача, що на момент перевірки платіжні відомості на виплату заробітної плати не містили конкретної дати виплати заробітної плати, як не надано доказів, що вказані платіжні відомості були іншим чином підроблені Позивачем.
Крім того, в акті перевірки взагалі не зазначено, які документи під час перевірки використовувалися перевіряючим. Про виявлення зазначеного в акті перевірки порушення саме на підставі наданих Позивачем платіжних відомостей на виплату заробітної плати та книги по заробітній платі, було зазначено вже при судовому розгляді справи у письмових запереченнях та усних поясненнях представника Відповідача, який здійснював перевірку.
Доводи Позивача, що перевірку не було узгоджено з графіками перевірок інших контролюючих органів, зокрема державної податковою службою судом не приймаються, оскільки, як вбачається з наданих Позивачем відповідних документів, дані перевірки проводилися з різницею в часі більше трьох місяців.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що Відповідач не довів належним чином, як того вимагає ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, факту порушення Позивачем ст.23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, а саме несвоєчасного перерахування страхових внесків Позивачем у 2004-І кварталі 2006 років, про що зазначено в акті перевірки.
Доводи Відповідача, що доказом підтвердження даного факту є підписання Позивачем акту перевірки, судом не приймаються з наступних підстав.
По-перше, саме по собі підписання акту перевірки не є прямим та беззаперечним доказом вищенаведених фактів і має підтверджуватися відповідними первинними бухгалтерськими документами, яких Відповідачем суду не представлено.
По-друге, чинним законодавством не передбачено, що підписання акту перевірки має найвищу доказову силу порівняно з іншими доказами, в тому числі відповідними первинними бухгалтерськими документами, і що в разі підписання акту перевірки інші документи вже не мають ніякого значення.
По-третє, така правова позиція взагалі нівелює визначене Конституцією України право особи на судовий захист, оскільки робить безглуздим звернення до суду підприємця в разі підписання ним акту перевірки, при цьому незалежно і від причин підписання.
Згідно ч.ч.1,3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України
“Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.”
На підставі суд доходить висновку, що спірне рішення не відповідає вимогам, передбаченим п.п.1-6 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин позовні вимоги про скасування повністю рішення НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій та пені на суму 84,43 грн. являються обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про визнання неправомірними дій працівників Козелецької міжрайонної Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності при проведенні перевірки, визнання незаконною перевірки та акту перевірки від 29.05.06р. суд доходить наступного висновку.
Згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України:
“До початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.”
Відповідно до ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України:
“Господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.”
Згідно ч.ч.1, 2 Господарського процесуального кодексу України:
“Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.”
Відповідно до ст.21 Господарського процесуального кодексу України:
“Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.”
Як вбачається з вищенаведених норм, господарським судам підвідомчі спори стосовно рішень дій чи бездіяльності державних органів, які є самостійними юридичними особами та можуть виступати самостійною стороною, зокрема відповідачем, у спорі. Проте, господарському суду не підвідомчі спори стосовно дій працівників (зокрема і працівників Козелецької міжрайонної Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності), посадових, службових чи інших осіб державних органів, підприємств, установ чи організацій, які є окремими фізичними особами та не можуть бути стороною в господарському процесі.
Таким чином, спір в частині визнання неправомірними дій саме працівників Козелецької міжрайонної Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (а не самої виконавчої дирекції) не підлягає вирішенню в господарських судах України, тобто не є підвідомчим йому, а отже даний спір не підлягає розгляду господарським судом Чернігівської області і в порядку адміністративного судочинства.
Розгляд справи, пов'язаних з оскарженням дій чи бездіяльності співробітників, посадових, службових чи інших осіб державних органів, підприємств, установ чи організацій відноситься до юрисдикції місцевого загального суду.
Крім того, як зазначено вище згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України:
“ До початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.”
Відповідно до ст.12 Господарського процесуального кодексу України:
«Господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.»
Акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим, у розумінні п.1 ч.1. ст.12 ГПК України, не можуть оспорюватися у господарському суді акти перевірок державних контролюючих органів, в тому числі органів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру та самі по собі не встановлюють для суб'єктів підприємницької діяльності прав та обов'язків.
Разом з тим, господарським судам, в тому числі як адміністративним, підвідомчі справи у спорах про оскарження рішень органів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прийнятих на підставі таких актів перевірок.
Визнання ж незаконними безпосередньо перевірок, а не конкретних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, не передбачено ні Кодексом адміністративного судочинства України, ні Господарським процесуальним кодексом України.
Оскільки чинним Кодексом адміністративного судочинства не передбачена можливість закриття провадження у справі з підстав не підвідомчості господарському суду, в тому числі як адміністративному, певного спору, суд доходить висновку, що в частині визнання неправомірними дій працівників Козелецької міжрайонної Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності при проведенні перевірки, визнання незаконною перевірки та акту перевірки від 29.05.06р. в позові має бути відмовлено.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України:
“Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.”
Враховуючи, що по даній справі задоволено вимоги Позивача стосовно одного з чотирьох оскаржуваних дій та актів, Позивачу має бути відшкодовано понесені судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 0,85 грн.
Керуючись ст.ст.2, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Скасувати повністю рішення Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності НОМЕР_2 про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (Ф4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_4) в розмірі 78 грн. 71 коп. штрафних санкцій та 5 грн. 72 коп. пені.
3. В решті позову відмовити.
4. Відшкодувати з Державного бюджету (р/р31114095600002 УДК в Чернігівській області МФО 853592, код 22825965) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_4,) понесені судові витрати, а саме 85 коп. державного мита.
Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.
5. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
6. Дана Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
7. Дана Постанова після набрання законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 21.12.06р.
Суддя І.В. Кушнір
- Номер:
- Опис: стягнення боргу
- Тип справи: Інші типи заяви (2-й розділ звіту)
- Номер справи: 17/330
- Суд: Господарський суд Луганської області
- Суддя: Кушнір І.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 05.04.2018
- Дата етапу: 03.05.2018
- Номер:
- Опис: стягнення боргу
- Тип справи: Видача дублікату наказу (2-й розділ звіту)
- Номер справи: 17/330
- Суд: Господарський суд Луганської області
- Суддя: Кушнір І.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 09.07.2018
- Дата етапу: 17.07.2018