Головуючий суду 1 інстанції - Космінін С.О.

Доповідач - Максюта І.О.

Справа № 2-283/10

Провадження № 22ц/782/5300/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Максюти І.О.

суддів: Авалян Н.М., Туренка С.І.,

при секретарі Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Артемівського районного суду м.Луганська від 12 листопада 2013 року з цивільної справи за позовом ПАТ «Луганськгаз» в особі філії Луганське міжрайонне управління з експлуатації газового господарства до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за користування природним газом,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2009 року ПАТ «Луганськгаз» в особі філії Луганське міжрайонне управління з експлуатації газового господарства звернулося з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за користування природним газом, в якому просило суд стягнути з відповідачів заборгованість за послуги газоспоживання за період з 01 липня 2001 р. по 01.08.2009 р. в сумі 24743,30 гривень, а також стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті інформаційно-технічного ззабезпечення розгляду справи в сумі 30 гривень, та стягнути з відповідачів на користь держави судовий збір. У ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, остаточно просив стягнути з відповідачів суму заборгованості за надання послуг газопостачання за період з 1 липня 1996 року по 01.04.2010 року в розмірі 35286,50 гривень та понесені судові витрати, посилаючись на те, що відповідачі, користаючись послугами позивача, оплату не здійснювали, у зв'язку з чим утворилася зазначена заборгованість.

Рішенням Артемівського районного суду м.Луганська від 12 листопада 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Луганськгаз» в особі філії Луганське міжрайонне управління по експлуатації газового господарства заборгованість за користування природним газом, що утворилася в період з 1 липня 2001 року по 01.04.2010 року в розмірі 33828,93 гривень, а також витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді в розмірі 30 гривень, а на користь держави судовий збір в сумі 229,49 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, представник відповідачів звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Крім того, представником відповідачів оскаржується і ухвала суду про відмову у зупиненні провадження у справі від 12.11.2013 року, яка окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення апелянта, представника апелянтів та представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що відповідачі проживають в АДРЕСА_1.

Газопостачання будинку здійснює позивач. Відповідачі свої обов'язки виконують не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за газопостачання, розмір якої як зазначає позивач за період з 1 липня 2001р. по 01.04.2010 року складає 33828,93 гривень.

Юридична особа - позивача, з 23.07.2010 р. змінила назву на ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз". Той факт, що ПАТ "Луганськгаз" є належним позивачем, відповідачі не оспорюють.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з положень ст.ст. 68, 64 та 526 ЦК України, ч. 4 п. 29 Правил надання послуг населенню послуг з газопостачання, встановивши, що відповідачі не здійснюють оплату наданої послуги, стягнув заборгованість у розмірі 33828,93 гривень.

З висновками суду першої інстанції щодо розміру стягненої заборгованості не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Із пояснень відповідача, наданих у судовому засіданні виходить, що квартира, у якій зареєстрована та проживає відповідач ОСОБА_3 знаходиться у державній власності. Крім неї у квартирі фактично без реєстрації проживає її чоловік, а зареєстрований . Зареєстрований у квартирі ще й ОСОБА_5, який доводиться їй рідним братом.

Із домової книги вбачається, що дійсно обоє відповідачі зареєстровані у житлі: ОСОБА_5 - з 1992 року, ОСОБА_3 - з 1995р. (а.с. 221- 224).

Із актів дослідження квартири від 22.03.2005р. видно, що у квартирі встановлені два газові прилади - піч газова (ПГ-4) та котел АГВ-20, без гарячої води (а.с.14-15, 220);

Особовий рахунок з приводу газопостачання до квартири оформлений на ОСОБА_6 (батька відповідачів), який у квартирі не проживає і не зареєстрований. З лютого 1992 року і до 25.06.2000 року він проживав за адресою: АДРЕСА_2, а з 18.07.2000 року зареєстрований в АДРЕСА_3, про що свідчать відомості, наявні у матеріалах справи.

У особовому рахунку зазначено, що у квартирі встановлені два газові прилади - піч газова (ПГ-4) та котел АГВ-20, за відсутності гарячого водопостачання, загальна площа житла 71,4 м. кв., житлова - 71,4 м. кв., проживає дві особи, які пільг щодо оплати послуг не мають.

Це не оспорюється відповідачами у судовому засіданні.

Із виписки з особового рахунку ОСОБА_6 № НОМЕР_1 видно, що заборгованість нараховується за надані послуги відповідачам з 21.04.1997р. і станом на 31.12.1997 року становить 475,72 грн., за 1998 рік заборгованість склала- 940,16 грн., за 1999 рік - 1177,47 грн., за 2000 рік -1266,48 грн., за 2001 рік - 1263,3 грн., за 2002 рік-1569,85 грн., за 2003 рік- 1704,234 грн.. З березня 2003 року зазначені покази лічильника газу « 2767.00», які залишалися незмінними до лютого 2005р. За 2004 заборгованість відсутня, за 2005 рік - 975,81 грн., зазначені покази лічильника з березня 2005р. - « 7020.00», які залишалися незмінними по жовтень 2005р., коли зафіксовані « 7290.00», у листопаді 2005р. « 7922.00», у грудні 2005р. « 8328.00». Заборгованість за 2006 рік становить 975,81 грн., при цьому зафіксовані покази лічильника у лютому 2006р. « 8967.00», у березні 2006р. « 9437.00», які залишалися незмінними до січня 2007р. За станом на вересень 2007р. нарахована заборгованість у розмірі 5.04 гривень після здійсненого перерахунку за фактичними показами лічильника, всього за 2007 рік нарахована заборгованість у розмірі 478,22 грн. У 2007 році зафіксовані показання лічильника з лютого місяця « 9713.00» які залишалися незмінними до серпня 2007р. За 2008 рік нарахована заборгованість у розмірі 8217,87 грн., за 2009 рік заборгованість склала 11343 грн., а оплачено в 2009 році позивачем 900 грн., заборгованість з січня по березень 2010 року склала 4372 грн.

У судовому засіданні встановлено, що у житлі відповідачів був встановлений лічильник споживання газу № 002714800, який був наявний за станом на січень 1996р. і був знятий представниками позивача на держповірку 17.08.2007р. з показами « 9713.00» (а.с.171- 174).

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення, що відповідачам розраховувався обсяг споживання природного газу за нормами споживання у разі відсутності лічильника з 21.04.1997р. по 17.08.2007р., оскільки покази лічильника щодо фактичного споживання позивачу не передавалися відповідачами і представники позивача не мали можливості щомісячно фіксувати фактичне споживання, так як не завжди був допуск до квартири через відсутність за місцем проживання відповідачів. З обсягу споживання за нормами виводилася заборгованість за спожитий газ. З 01.09.2007 року заборгованість за газ нараховується за нормами споживання газу у разі відсутності лічильника, оскільки він не був пред»явлений відповідачами на держповірку і інший лічильник не встановлений.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердила факт демонтажу лічильника газу представниками позивача, про що надала відповідні документи (а.с.171-174), а також пояснила, що нею був наданий лічильник позивачу, він не був придатним до експлуатації (не пройшов держповірку), але здійснити монтаж іншого лічильника позивач відмовився, вимагаючи від неї оплату заборгованості, з розміром якої вона не погодилася, тому це питання залишилося невирішеним сторонами.

Відповідно до чеку , наданого ПП ОСОБА_7 01.09.2007 року , ОСОБА_3 придбала лічильник газу MG 4, паспорт якого надається.

Згідно зі ст. 67,68 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Ст. 64 цього кодексу визначено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Порядок надання послуг з газопостачання та розрахунків за надані послуги регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання».

Із матеріалів справи вбачається, що позов заявлений з січня 1996р., але докази того, що з січня 1996р. і по лютий 1997р. включно була наявна заборгованість за спожитий газ у матеріалах справи відсутні, тому за цей період позов є необгрунтованим.

За період з березня 1997р. і по грудень 2003р. включно також нарахована заборгованість відповідачам за спожитий газ. Надання послуги відповідачами не заперечується. Докази того, що відповідачі оплачували надані послуги нерегулярно або не у повному обсязі, у результаті чого могла утворитися заборгованість, у матеріалах справи відсутні. Навпаки, позивач зазначає, що відповідачами зовсім не оплачувалася послуга. Позов до суду пред»явлений 07.09.2009р.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (з березня 1997р. і по грудень 2003р.), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлювався у три роки.

За приписами ст. 75 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року) позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Позивач не просив поновити строк позовної давності, хоча про порушене право йому було відомо, починаючи з наступного місяця, у якому повинна бути здійснена оплата.

Тому щодо стягнення заборгованості за період з березня 1997р. по грудень 2003р. слід застосувати строк позовної давності, передбачений ЦК УРСР ( в редакції 1963 року) і в цій частині відмовити у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

З 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України 2003р.

Загальні умови виконання зобов'язання передбачені ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

У ст. 1 вказаного закону визначені поняття виконавця житлово-комунальних послуг як суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, виробника - як суб'єкта господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги та споживача - фізичної чи юридичної особи, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

У суді встановлено, що між сторонами письмовий договір про надання послуг не укладався, але позивач надає послугу з газопостачання до будинку відповідачів, а відповідачі отримують цю послугу, оплачуючи її з 2009 року.

Таким чином, між сторонами виникли фактичні договірні відносини з приводу надання та споживання послуги газопостачання.

В силу ст. ст. 256, 257 та 261, 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачі з 01.01.2004р. не оплачували надану послугу зовсім по вересень 2006р. За цей час позивачем була нарахована послуга у розмірі : за 2004р. - 0 гривень, за 2005р. - 975.81 гривень, у лютому березні 2006р. - 196.31 гривень, а всього 1172.12 гривень.

Позивачем не зазначено причин, які б свідчили про поважність пропуску строку позовної давності, а відповідачі у суді першої інстанії просили застосувати цей строк (а.с. 82-83 (зворот).

Тому щодо стягнення заборгованості за період з 0.01.2004р. і по вересень 2006р. слід застосувати строк позовної давності, передбачений ЦК України ( в редакції 2003 року) і в цій частині відмовити у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

Розмір заборгованості з вересня і по грудень 2006р. залишався незмінним, у лютому 2007 р. відповідачам нарахована заборгованість у розмірі 86.94 гривень, але у зв»язку з демонтажем приладу обліку газу 17.08.2007р. ця заборгованість була перерахована за фактичними показаннями лічильника і за станом на вересень 2007р. вона склала 5.04 гривень.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення, що відповідачам з вересня 2007 р. (після демонтажу лічильника газу) нараховувалося споживання відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 1996р. № 619 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».

Колегія суддів дійшла висновку, що позивач помилково застосовував цю Постанову, виводячи розрахунок заборгованості, оскільки у житлі відповідачів був встановлений лічильник газу і він позивачем демонтований. У такому випадку позивачу слід було керуватися Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання», відповідно до п. 16-1 якої у редакції за станом на серпень 2007р. (на день демонтажу лічильника) періодична повірка лічильників газу, їх технічне обслуговування та пов'язаний з такою повіркою ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) здійснюються за рахунок газорозподільного підприємства. На час зняття лічильника газу для проведення його періодичної повірки та ремонту, пов'язаного з такою повіркою, розрахунки із споживачем здійснюються відповідно до середньомісячного обсягу споживання природного газу в аналогічному періоді (опалювальному або міжопалювальному) попереднього року або фактичному періоді споживання, якщо він становить менш як шість місяців.

Таким чином, судова колегія вважає, що пояснення представника позивача про те, що відповідачами не був зданий лічильник газу на держповірку і не встановлений з вини відповідачів не заслуговують на увагу, оскільки у суді встановлено, що лічильник був демонтований позивачем, обов»язки щодо його технічного обслуговування та пов'язаного з повіркою ремонту (у тому числі демонтажу, транспортування та монтажу) на час демонтажу були покладені на газорозподільне підприємство, тобто на позивача, відповідач надала суду докази, що нею був у вересні 2007р., тобто у місяці, наступному після демонтажу лічильника, придбаний новий лічильник. Отже, суд дійшов висновку, що лічнильник газу замість демонтованого у житлі відповідачів не встановлений з вини позивача.

Виходячи із змісту п. 16-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання» позивач повинен був нараховувати відповідачам з вересня 2007р. (після демонтажу лічильника) плату за надані послуги відповідно до середньомісячного обсягу споживання природного газу в аналогічному періоді (опалювальному або міжопалювальному), який використовували споживачі. Тобто середньомісячний обсяг споживання повинен був розраховуватися, виходячи із показань лічильника, який був встановлений до зняття у житлі відповідачів.

Враховуючи те, що у житлі відповідачів нерегулярно фіксувалися покази приладу обліку спожитого газу, то колегія суддів вважає, аналогічний період споживання для розрахунку обсягу споживання слід узяти з січня 2005р. по грудень 2006р., тобто за 24 місяці, за які, відповідно до показів лічильника спожито 9437.00 - 2767.00 = 6670 м3 газу / 24 місяці = 278 м3 у місяць.

Виходячи із цього середньомісячного обсягу споживання слід розрахувати заборгованість за спожитий газ відповідно до тарифів, встановлених на певний період.

5.04 грн. (заборгованість на вересень 2007р.)+ 278 (середньомісячне споживання) х 11місяців(жовтень 2007р.-серпень2008р.) х 0,315 (тариф)=963,27 гривень + 278 (середньомісячне споживання) х 3 місяці (вересень 2008р. - листопад 2008р.) х 0,4636 (тариф) = 386,64 гривень + 278 (середньомісячне споживання) х 16 місяців (грудень 2008р. - березень 2010р. х 0,4636 (тариф) = 2062,09 гривень - 900 гривень (сплачена сума за 2009 рік) = 2517,04 гривень.

Таким чином, заборгованість за спожитий газ за період, заявлений у позові, складає 2517,04 гривень.

Цю заборгованість слід стягнути солідарно з обох відповідачів, оскільки вони обоє зареєстровані у житлі, квартира не є приватною власністю, послуга позивачем надається і її споживає дві особи.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції при вирішенні спору порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з»ясовані обставини справи, тому судове рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Луганськгаз» в особі філії Луганське міжрайонне управління по експлуатації газового господарства заборгованість за користування природним газом, що утворилася в період з 07 вересня 2006р. по 01 квітня 2010 року у розмірі 2 517 гривень 04 копійки. У задоволенні іншої частини позову відмовити за пропуском строку позовної давності.

Що ж стосується оскарження ухвали суду про відмову у зупиненні провадження у справі від 12.11.2013р., яка не є письмовою, а клопотання вирішене судом усною ухвалою, що вбачається із журналу судового засідання (а.с.38), то в цій частині доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права є необгрунтованими, оскільки ухвала про відмову у зупиненні провадження у справі не перешкоджає подальшому розгляду справи. Всі інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки є суб»єктивним тлумаченням представником відповідачів норм діючого законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314-316, 317 ЦПК України, судова колегія

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Артемівського районного суду м.Луганська від 12 листопада 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «Луганськгаз» в особі філії Луганське міжрайонне управління по експлуатації газового господарства задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Луганськгаз» в особі філії Луганське міжрайонне управління по експлуатації газового господарства заборгованість за користування природним газом, що утворилася в період з 07 вересня 2006р. по 01 квітня 2010 року у розмірі 2 517 гривень 04 копійки.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 судовий збір на користь держави у розмірі по 121 гривні 80 копійок з кожного.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: