РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/334/14Головуючий суду першої інстанції:Українець Л.І.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.

"19" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіКустової І.В.,

СуддівПритуленко О.В., Ломанової Л.О.,

При секретаріБроніковській М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Дошкільного навчального закладу № 1 (ясла-садок) «Ручейок», завідуючої Дошкільного навчального закладу № 1 (ясла-садок) «Ручейок» ОСОБА_7, третя особа Виконавчий комітет Ленінської селищної ради АР Крим, про скасування наказу про звільнення та запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 січня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування наказу про звільнення та запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що наказом № 27 завідуючої Дошкільного навчального закладу № 1 (ясла-садок) «Ручейок» № 27 (далі - ДУЗ №1) від 11 лютого 2003 року позивача прийнято на посаду майстра з ремонту та обслуговування; наказом № 199 від 01 жовтня 2008 року його переведено сторожем.

Незважаючи на те, що позивача переведено на постійну роботу, 12 листопада 2013 року його звільнено з посади сторожа ДУЗ №1 у зв'язку з прийняттям іншого працівника, який не є сумісником. Посилаючись на відсутність законних підстав для звільнення, позивач просить задовольнити позов.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 23 січня 2014 року у задоволенні позову відмовлено; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Апелянт зазначає, що судом безпідставно взято до уваги копія наказу № 199 від 01 жовтня 2008 року про переведення позивача сторожем ДУЗ №1 за сумісництвом та не вжито заходів з отримання оригіналу цього документу.

Апелянт наполягає на порушенні роботодавцем порядку звільнення внаслідок неправильного застосування положень статті 43-1 КЗпП України та Колективного договору від 25 грудня 2012 року ДУЗ №1 щодо звільнення працівників з ініціативи роботодавця тільки за попередньою згодою профспілкового комітету; з наказом про звільнення позивача ознайомили наступного дня; цей наказ не містить посилання на статтю 7 КЗпП України.

Апелянт вказує на те, що суд безпідставно стягнув з позивача судові витрати, оскільки спір стосується захисту його трудових прав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши сторони, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових та речових доказів.

Відповідно до вимог статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 4 статті 60 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У цивільних справах щодо захисту трудових прав працівника обов'язок доказування покладається саме на власника або уповноважений ним орган.

Особливості регулювання праці деяких категорій працівників передбачені статтею 7 КЗпП України, якою визначено, що підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

Відповідно до пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мінюсту та Мінфіну України від 28 червня 1996 року № 43, звільнення з роботи за сумісництвом проводиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці, без виплати вихідної допомоги.

Згідно частини 1 статті 43-1 КзПП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником.

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу від 11 лютого 2003 року позивача прийнято на 0, 5 ставки майстром по ремонту і обслуговуванню в ДУЗ № 1 (а.с.7). Наказом завідуючої ДУЗ №1 "Про переведення сумісника" № 199 від 01 жовтня 2008 року позивача переведено на 1 ставку сторожа, як сумісника. Наявність трудових відносин з ДУЗ №1 підтверджені записами у трудовій книжці позивача серія АА № 684570, яка 11 лютого 2003 року вперше заведена цією установою (записи № 1 та № 2); відповідно до запису № 3 позивача звільнено з суміщуваної роботи з 12 листопада 2013 року на підставі статті 43-1 КЗпП України і пункту 4 Положення № 43 у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником (наказ № 402 від 12 листопада 2013 року - а.с. 9, 11, 23).

З карточок - довідок по нарахуванню позивачу заробітної плати у ДУЗ № 1 за 2005 - 2013 роки вбачається, що позивача з 01 жовтня 2008 року переведено на 1 ставку сторожа, за сумісництвом, саме за виконання цієї роботи йому виплачувалася заробітна плата (а.с. 107-115).

Також позивач має іншу трудову книжку, яка заведена 22 серпня 1966 року, на час його звільнення з ДУЗ №1 знаходилася у Комунальному підприємстві «Ленком». З цієї трудової книжки вбачається, що позивач з 16 серпня 2004 року по 02 червня 2009 року працював водієм в Ленінському виробничому управлінні житлово-комунального господарства, а наступного дня - 03 червня 2009 року його прийнято водієм КП «Ленком» (записи № 39, 42, 43 - а.с. 140). Зі змісту наказу керівника цього підприємства про прийняття позивача на роботу №12 від 03 червня 2009 року та табелів обліку його робочого часу за 2013 рік вбачається, що він працює за основним місцем роботи повний робочий день (а.с. 66 - 77, 79).

Відмовляючи у задоволенні позову за необґрунтованістю вимог, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача на час переведення сторожем ДУЗ №1 основного місця роботи та доведеності його роботи сторожем ДУЗ №1 за сумісництвом.

Колегія суддів з таким висновком районного суду погоджується, враховуючи те, що на час переведення позивача на посаду сторожа ДУЗ №1 він працював водієм Ленінського виробничого управління житлово-комунального господарства на постійній основі, на повну робочу ставку, саме на цьому підприємстві зберігалася його трудова книжка, яка заведена по досягненню ним працездатного віку, отже, саме це підприємство було його основним місцем роботи, що виключає одночасний перевід його на повну ставку сторожа ДУЗ №1.

Що стосується наявності у позивача одночасно двох трудових книжок, колегія суддів звертає увагу на наступне. Власник, який прийняв працівника на роботу за сумісництвом, не вправі вимагати від працівника подання трудової книжки і не зобов'язаний вести на працівника трудову книжку. Однак, за бажанням працівника, запис про його роботу за сумісництвом може бути зроблено власником за основним місцем роботи на підставі довідки, що працівник, який вимагає внесення запису про роботу за сумісництвом, зобов'язаний подати з місця роботи за сумісництвом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, що стосуються суті позовних вимог.

Судом першої інстанції повно та ретельно досліджені обставини відсутності у ДУЗ № 1 книги наказів за 2008 рік; обставинам видачі завідуючої ДУЗ №1 наказу "Про переведення сумісника" № 199 від 01 жовтня 2008 року надано оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема й відомостями щодо нарахування позивачу заробітної плати за роботу сторожем, як суміснику, тому твердження апелянта про безпідставне врахування судом відомостей, які вказані у копії наказу № 199 від 01 жовтня 2008 року, без наявності оригінала цього документа, на увагу не заслуговує.

Довід апелянта про відсутність у наказі про звільнення посилання на положення статті 7 КЗпП України, на увагу не заслуговує, оскільки відсутність посилання на цю правову норму не свідчить про незаконність звільнення та не може бути підставою для поновлення працівника на роботі.

Посилання у оскаржуваному наказі про звільнення на статтю 43-1 КзПП України не свідчить про незаконність цього наказу, оскільки питання розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди профспілкового комітету має безпосереднє відношення до підстави звільнення позивача із суміщуваної роботи.

Також не заслуговує на увагу твердження апелянта про неможливість звільнення позивача без попередньої згоди профспілкового комітету відповідно до Колективного договору ДУЗ №1, оскільки законодавство і колективні договори перебувають у субординаційній залежності. Отже, умови колективних договорів повинні відповідати законодавству, яке має вищу юридичну силу.

Твердження апелянта про несвоєчасне повідомлення позивача про звільнення спростовується наявними у матеріалах справи доказами відмови ОСОБА_6 ознайомитися з наказом про звільнення та отримати трудову книжку (наказ №402 від 12 листопада 2013 року, докладні записки працівників ДУЗ №1 - а.с.23-25).

Довід апеляційної скарги про безпідставне стягнення з позивача судових витрат, колегія суддів вважає обґрунтованим, ураховуючи те, що у зв'язку з подачею позову, що випливає із трудових правовідносин, працівник звільнений від їх сплати (пункт 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»).

З урахуванням положень частини 4 статті 88 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 січня 2014 року в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору у зв'язку з порушенням норм процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 309 ЦПК України), та віднесення судового збору у розмірі 243 грн. 60 коп. за рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частини 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 січня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь держави судового збору у розмірі 246 грн. 60 коп. скасувати; судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. віднести за рахунок держави.

В решті рішення Ленінського районного суду АР Крим від 23 січня 2014 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

І.В. Кустова Л.О. Ломанова О.В. Притуленко