ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2006 р. | № 31/145 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
за участю представників: |
позивача | - Хомчук В.А., Козакова О.А., |
відповідача | - Нагай І.М., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ВАТ “Житомиргаз” |
на постанову | від 27.04.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі | №31/145 |
за позовом | ВАТ “Житомиргаз” |
до | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (надалі - Компанія) |
про | визнання частково недійсним договору №06/02-2094 від 28.12.2002 |
встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.03.2006 позов задоволено –на підставі ст.48 ЦК УРСР визнано недійсним п.5.1 договору № 06/02-2094 від 28.12.2002 у зв’язку з його невідповідністю чинному законодавству.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 рішення скасовано, в позові відмовлено з огляду на необгрунтованість позовних вимог.
ВАТ “Житомиргаз” в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати повністю, рішення залишити без змін, оскільки вважає, що розрахунки за переданий населенню природний газ здійснювались у відповідності до норм чинного законодавства України, а саме, на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом»від 27.12.2001 року №1729, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання»від 09.12.1999 року №2246, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ»від 13.11.1998р. №1785 та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ»від 12.07.2000 року №759, якими визначено порядок зарахування коштів, які надходять від споживачів природного газу (населення), на розподільні рахунки газозбутових підприємств та їх подальший розподіл уповноваженими банками.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №759 від 12.07.2000 року було затверджено алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ.
Пункт 4 постанови НКРЕ України №759 від 12.07.2000р. "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ" передбачено, що газозбутове підприємство повинно мати лише один розподільний рахунок. Не допускається зарахування коштів за поставлений газ на інші рахунки.
Тобто, посилання в постанові апеляційної інстанції на можливість на власний розсуд встановлювати конкретні умови договору, які не повинні суперечити імперативним нормам актів цивільного законодавства на нашу думку, не можуть бути прийняті до уваги, так як вищезазначеними нормативними актами вже встановлено порядок оплати згідно затвердженого НКРЕ Алгоритму розподілу коштів.
Пунктом 5 постанови НКРЕ України №759 від 12.07.2000 р. передбачено, що кошти, які надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств, того ж дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільний рахунок ДК "Газ України" в частині оплати вартості газу та на поточні рахунки газозбутових підприємств лише в частині оплати за надані послуги з транспортування та постачання природного газу населенню відповідно до тарифів, Затверджених в установленому порядку.
Тобто, розрахунки із Компанією за поставлений природний газ мають здійснюватись шляхом щоденного перерахування банком отриманих від споживачів (населення) у якості сплати за поставлений природний газ грошових сум.
Зазначеними вище положеннями не передбачено можливість зміни учасниками відносин встановленого чинним законодавством порядку проведення розрахунків між сторонами, в тому числі і порядку проведення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ і тому у зв'язку з встановленням вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів Товариство було позбавлене можливості здійснювати інший вид розрахунку з Компанією, оскільки не було розпорядником коштів, що надходили па розподільчий рахунок і, відповідно, шинником.
Отже, розподіл коштів здійснювався уповноваженим банком на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом»від 27.12.2001 року №1729, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання»від 09.12.1999 року №2246, постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ»від 13.11.1998р. №1785 та постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ»від 12.07.2000 року №759, якими визначено порядок зарахування коштів, які надходять від споживачів природного газу (населення), на розподільні рахунки газозбутових підприємств та їх подальший розподіл уповноваженими банками, тобто, розрахунки з Компанією за спожитий природний газ проводилися населенням Житомирської області, а Товариство здійснювало при цьому лише посередницькі функції.
Таким чином, виходячи з положень вищенаведених нормативних актів, Товариство не лише не могло впливати на своєчасність проведення розрахунків за договором №06/02-2094, але і не мало можливості самостійно розпоряджатися коштами, що надходили на розподільний рахунок Товариства від населення за спожитий природний газ.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова –залишенню без змін з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що п. 5.1. Договору №06/02-2094, яким передбачено 100% оплату протягом місяця поставки та остаточний розрахунок за газ до 10 числа місяця, наступного за звітним, суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема, постанові Кабінету Міністрів України «Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом»від 27.12.2001 року №1729, постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання»від 09.12.1999 року №2246, постанові Кабінету Міністрів України і Національного банку України №1785 «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ»та постанові НКРЕ України від 12.07.2000р. №759 «Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК «Нафтогаз України»за поставлений природний газ».
Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд, в свою чергу, виходив з того, що:
Відповідно до пункту 6 "Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1729, суб'єкти господарської діяльності, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, відкривають в установах уповноваженого банку розподільчі рахунки для зарахування коштів за відпущений природний газ і надані послуги з його транспортування. Алгоритм розподілу коштів розробляє НАК "Нафтогаз України" та затверджується НКРЕ.
Отже, згадана норма лише передбачає обов'язок позивача, як суб'єкта господарської діяльності, що має ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, відкрити розподільчий рахунок для зарахування коштів за відпущений природний газ. При цьому ані в пункті 6 "Порядку забезпечення галузей національної Економіки та населення природним газом", ані в інших пунктах цього Порядку не встановлено імперативне правило, відповідно до якого позивач зобов'язаний оплачувати поставлений відповідачем природний газ виключно з розподільчого рахунку. Також названий нормативний акт не визначає остаточних строків, в межах яких повинні розраховуватись між собою газозбутова організація (позивач) та постачальник газу (відповідач) за укладеними між ними договорами, а також не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати поставленого природного газу.
Згідно з преамбулою "Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ", затвердженого постановою НКРЕ №759 від 12.07.2000 р., цей алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ.
Відповідно до пункту 5 цього Алгоритму кошти, які надходять па розподільні рахунки газозбутових підприємств, того ж дня перераховуються уповноваженими банками на поточні рахунки газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з транспортування та постачання газу споживача відповідно до тарифів, затверджених у встановленому порядку, решта коштів перераховується на консолідований розподільний рахунок ДК "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз України".
Таким чином, положення першого речення пункту 5.1. договору №06/02-2094 від 28.12.2002р., за яким оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, повністю узгоджується з порядком розрахунків, визначених згаданим вище Алгоритмом.
Приписи "Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ" імперативно не визначають остаточних строків, в межах яких повинні розраховуватись між собою постачальник газу (відповідач) та газозбутова організація (позивач) за укладеними між ними договорами, що й дає можливість сторонам у договорі їх врегулювати.
З аналізу норм абзацу 3 пункту 8, пункту 12 "Тимчасового порядку перерахування в 2003 році деяких субвенцій на проведення видатків з надання пільг, субсидій та компенсацій за рахунок надходжень до загального фонду державного бюджету, рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.01.2003р. №113 та пункту 4 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256, на які додатково посилається позивач, вбачається, що наведені норми не регулюють строки розрахунків між газозбутовою організацією (позивач) та постачальником газу (відповідач) за укладеними між ними договорами.
Отже, приписи згаданих вище нормативних актів, якими місцевий господарський суд обґрунтував оскаржуване рішення, визначаючи послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ, не визначають остаточних строків, в межах яких повинні розраховуватись між собою постачальник газу (відповідач) та газозбутова організація (позивач) за укладеними між ними договорами, а також не впливають на домовленість сторін за договором щодо строків оплати поставленого природного газу та не припиняють зобов'язання газозбутової організації (позивач) по оплаті боргу постачальнику газу (відповідач) в обумовлені сторонами у договорі строки, зокрема, і шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів.
Таким чином, установлена пунктом 5.1. договору № 06/02-2094 від 28.12.2002р. умова, за якою оплата за газ здійснюється позивачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа, наступного за звітним місяця, не суперечить чинному законодавству та є обов'язковою для сторін. Тому, визначені законом підстави для визнання недійсним пункту 5.1. договору № 06/02-2094 від 28.12.2002р. відсутні.
Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами укладено договір №06/02-2094 від 28.12.2002р. на постачання природного газу (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 10.02.2003р.), за яким відповідач зобов'язався передати позивачу у 2003р. природний газ для потреб населення з урахуванням можливих втрат газу, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).
Згідно пункту 5.1. договору №06/02-2094 від 28.12.2002р. який оспорюється позивачем, сторони домовилися, що оплата за газ здійснюється позивачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа, наступного за звітним місяця.
Відповідно до ч.2 п.1 ст.21 чинного на той час Закону України “Про підприємства в Україні” підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Отже, сторони договору на власний розсуд визначають умови договору, які не повинні суперечити імперативним (заборонним) нормам цивільного законодавства.
Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки положень п.5.1 договору №06/02-2094 шляхом їх співставлення з положеннями нормативних актів, які регулюють правовідносини в сфері газопостачання, з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано факт відповідності чинному законодавству оспорюваного пункту договору, що обумовлений врегулюванням сторонами порядку та строків розрахунків за поставлений природний газ без порушення імперативних вимог постанов КМ України від 27.12.2001 №1729, від 09.12.1999 №2236, від 13.11.1998 №1785, від 23.01.2003 №113, від 04.03.2002 №256 та постанови НКРЕ №759 від 12.07.2000, якими позивач обгрунтовував позовні вимоги.
При цьому суд правильно врахував, що Порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом (затверджено постановою КМ України від 27.12.2001 № 1729) не містить застережень щодо обов’язку позивача (газозбутової організації) оплачувати поставлений відповідачем (газопостачальна організація) газ виключно з розподільчого рахунку, а також не передбачає граничних строків, в межах яких повинні розраховуватися сторони договору, а тому вищезгаданий Порядок не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати поставленого газу.
Судом апеляційної інстанції правомірно відхилено помилкові посилання суду першої інстанції в обгрунтування своїх висновків на Правила надання населенню послуг з газопостачання (затверджені постановою КМ України від 09.12.1999 № 2246) та на постанови КМ України від 23.01.2003 №113 і від 04.03.2002 №256 з тих мотивів, що зазначені постанови КМ України не регулюють спірні правовідносини, пов’язані зі здійсненням розрахунків між газозбутовою організацією (позивач) та постачальником газу (відповідач).
В свою чергу, спільна постанова КМ України та НБУ від 13.11.1998 №1785 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” вимагає від газозбутових і газотранспортних підприємств відкрити в уповноважених банках розподільчі рахунки, на які зараховуються кошти від споживачів природного газу, з посиланням на алгоритм розподілу коштів, проте, ця постанова також не містить норм, які б регулювали строки розрахунків між постачальником газу та газозбутовою організацією.
Колегія погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що положення п.5.1 договору № 06/02-2094 стосовно здійснення оплати за газ виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, повністю узгоджується з порядком щоденних розрахунків, встановленим п.5 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ (затверджено постановою НКРЕ № 759 від 12.07.2000).
Водночас норми цього Алгоритму в імперативному порядку не визначають граничних строків для розрахунків між постачальником газу та газозбутовою організацією, що і дає сторонам право самостійно врегулювати такі строки в договорі.
В зв’язку з цим касаційна інстанція визнає необгрунтованими твердження скаржника про те, що постановою НКРЕ № 759 від 12.07.2000 не передбачено можливість зміни учасниками відносин встановленого порядку проведення розрахунків між сторонами, в тому числі і порядку проведення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ, оскільки згідно зі ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тим більше, що позивач не заперечує встановлення вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів, які надходять від споживачів газу, що не слід ототожнювати з порядком розрахунків між сторонами договору.
Недоречними визнаються посилання скаржника на те, що товариство не було платником за поставлений газ, оскільки не було розпорядником коштів, що надходили на розподільчий рахунок. Адже, такі твердження не відповідають положенням п.1.1 договору № 06/02-2094, яким саме на позивача, а не на певних третіх осіб, покладено обов’язок прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Виконання позивачем посередницьких функцій між споживачами газу (населенням) та Компанією жодним чином не впливає на статус позивача як платника за поставлений газ в рамках договору № 06/02-2094 від 28.12.2002.
Визначення сторонами в п.5.1 договору положення щодо остаточного розрахунку до 10 числа, наступного за звітним місяця, обумовлено передусім вірогідністю неповної поточної оплати (щоденні платежі) та виникненням у зв’язку з цим заборгованості позивача за поставлений газ наприкінці звітного місяця, що не суперечить вимогам цивільного законодавства.
Таким чином, приписи вищезгаданих нормативних актів Кабінету Міністрів України та НКРЕ України, встановлюючи послідовну процедуру розподілу коштів при їх надходженні на розподільчі рахунки газозбутових підприємств, не визначають граничних строків розрахунків між сторонами договору, а відтак, не припиняють зобов’язання газозбутової організації (позивач) по оплаті боргу (в разі його наявності) постачальнику газу (відповідач) в обумовлені сторонами в договорі строки.
Касаційна інстанція враховує, що наведеної вище правової позиції також дотримується Верховний Суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов’язаних зі здійсненням розрахунків за поставлений природний газ (постанови Верховного Суду України від 10.05.2005 у справі №4/1189-9/128, від 14.06.2005 у справі №17/101, від 06.12.2005 у справі №5/323(20/305).
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117–11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 у справі №31/145 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ “Житомиргаз” –без задоволення.
Головуючий, суддя В. Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун