РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 123/7460/13-ц Номер провадження 2/123/39/2014
18.02.2014 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя у складі:
головуючого - судді Діденка Д.О.,
при секретарі - Тімашовій М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину фіктивним, третя особа: ОСОБА_3,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 08.12.2010 року він уклав з ОСОБА_2 договір позики грошових коштів у розмірі 1450,00 дол. США строком на 12 місяців. Для належного виконання договору остання передала позивачу на відповідальне зберігання (у якості застави) оригінали правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1, яку вона не повинна була відчужувати на користь третіх осіб до повного виконання цього договору. Відповідачка ОСОБА_2 не виконувала взяті на себе зобов'язання та рішенням суду від 27.04.2012 року з неї була стягнута сума неповернутої грошової позики. Після ухвалення цього рішення через 2,5 місяця, щоб не виконувати зобов'язання по поверненню боргу, остання подарувала свою квартиру доньці. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати своє майно, як це передбачено договором займу, просить визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
07.11.2013 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просить визнати договір позики від 08.12.2010 року фіктивним правочином. Позов мотивований тим, що у липні 2009 року їй були потрібні гроші, у зв'язку з чим вона звернулася до ОСОБА_1 Останній видав під розписку кошти у розмірі 6000 дол. США під проценти та вже 20.11.2010 року борг був погашений. При зустрічі 08.12.2010 року з позивачем, була знищена розписка про передачу коштів та нею був підписаний текст, який вона не прочитала, сприймаючи його як документ про закінчення відносин між ними. Вважає, що жодна зі сторін договору займу не мала наміру виконувати умови, а саме: ОСОБА_1 не мав наміру передавати їй кошти (йому був потрібен лише підпис ОСОБА_2), а вона сама не мала наміру брати у нього у борг грошові кошти.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просив задовольнити первісний позов у повному обсязі за мотивами наведеними у заяві. Проти задоволення зустрічного позову заперечував, посилаючись на те, що спірний договір позики був підписаний особисто відповідачем ОСОБА_2 та те що вона не прочитала наданий їй договір позики не є підставою для визнання його фіктивним.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні просили залишити без задоволення первісний позов, пояснили, що ОСОБА_2 подарувала квартиру своїй донці на законних підставах. У письмовій запереченнях просили застосувати позовну давність в 1 рік для пред'явлення вимог про визнання недійсним договору дарування. Наполягали на задоволенні зустрічного позову.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 пояснила, що при укладенні договору дарування не було порушень норм закону та підстави для позбавлення її єдиного житла відсутні. Просила відмовити у первісному позові та задовольнити зустрічний позов.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що вимоги сторін задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Частиною 3 статті 10 та статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 08.12.2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого остання отримала у користування грошову позику у розмірі 29000,00 дол. США строком до 08.12.2011 р. зі сплатою 5,0% у місяць від суми позики.
Отже, між сторонами виникли цивільні, договірні відносини, що врегульовані нормами Цивільного кодексу України.
Рішеннями Київського районного суду м. Сімферополь АР Крим від 23 січня 2012 року задоволений частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та стягнуто з останньої на користь ОСОБА_1 суму боргу за наведеним вище договором позики (від 08.12.2010 року) у розмірі 231550,50 грн. та судові витрати. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено у повному обсязі.
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 10.04.2012 року у наведеній справі з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто також проценти за користування грошовими коштами у сумі 120211,88 грн.
Таким чином, вказані судовими рішеннями встановлено факт та умови укладеного між сторонами договору, що спростовує обставини, що викладені ОСОБА_2 у зустрічному позові.
Частиною 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦПК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Таким чином, посилання позивача за зустрічним позовом на те, що був укладений фіктивний правочин та сторони не мали наміру виконувати вимоги договору позики від 08.12.2010 року є неспроможними.
За таких обставин, суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_2 не обґрунтований та такий, що не підлягає задоволенню.
25.05.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4
Вимагаючи визнання цього договору недійсним, ОСОБА_1 посилається на те, що за договором позики від 08.12.2010, що укладений ним з ОСОБА_2, йому на зберігання в якості застави передано оригінали правовстановлюючих документів на вказану квартиру АДРЕСА_1. Також п.11 Договору встановлено, що позичальник не має право відчужувати належну йому квартиру на користь третіх осіб до повного виконання договору позики. У разі порушення позичальником вищевказаного пункту договору позикодавець має право звернутися до суду про визнання договору відчуження заставленого майна недійсним та повернення сторін у первісний стан.
Право позикодавця звернутися до суду ніким не оспорюється.
Відповідно до Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ч. 1, 2 ст. 319, ч. 1 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 2 статті 321 ЦК України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановлених законом.
Підстави заборони ОСОБА_2 розпоряджатися своїм майном, які викладені у первісному позові, законом не передбачені та встановленому порядку суперечать.
Так, відносини щодо застави майна врегульовані Параграфом 6 ЦК України.
Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ст. 577 ЦПК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
Частиною 1 статті 585 ЦК України встановлено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з п.п. 1.1, 1.5 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1999 р. N 31/5, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі - Реєстр заборон) - це електронна база даних, яка містить відомості про: обтяження нерухомого майна: накладені заборони відчуження та арешти нерухомого майна; вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна. Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є реєстраторами, судів, слідчих органів та інших осіб, визначених цим Положенням; уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон. Реєстратори також уносять та вилучають до (з) Реєстру заборон відомості про тимчасові застереження щодо нерухомого майна.
З огляду на те, що вимоги вказаних норм при укладенні договору застави від 18.12.2010 р. не дотримані, що свідчить про нікчемність правочину.
Таким чином, факт недодержання відповідачами в момент вчинення договору дарування вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, не встановлений, тому позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
На підставі ст.572, ч.1,2 ст. 577, ч. 1 ст. 585, ч. 1 ст. 234 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 60,213,214,215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину фіктивним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд м.Сімферополя.
Суддя Діденко Д. О.