АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/774/1275/14 Головуючий в 1їй інстанції -Федоріщев С.С.
Категорія - 46 Доповідач - Григорченко Е.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Григорченка Е.І.
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Новицькій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання квартири спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя, виключення майна зі складу спільної сумісної власності та визнання права власності на майно, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Про поділ спільного майна подружжя, позовом третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про виключення майна зі складу спільної сумісної власності та визнання права власності на майно, -
встановив:
ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року, де ставить питання про скасування рішення суду в частині визнання квартири спільною сумісною власністю колишнього подружжя, визнання права власності на ? частину, вселення, зобов'язання не чинити перешкоди, та поділу майна водонагрівачів, кондиціонера, столу кутового офісного, душової, крісла, пральної машини, кухонних меблів, телевізора, шафи, диванів, посилаючись на те, що рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково: визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3, визнано за кожним право власності по 1/2 частині, вселена в цю квартиру, зобов'язаний ОСОБА_2 передати ОСОБА_3 комплект ключів від вхідних дверей квартири та не чинити їй перешкод у користуванні нею.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, набутого за час шлюбу:
ОСОБА_3 виділено наступне майно: водонагрівач «ELENBERG WB 50V» вартістю 459,90 грн.; кондиціонер «REINFORD RAC 120» вартістю 1000 грн.; DVD вартістю 300 грн.; стіл кутовий офісний вартістю 3000 грн.; душову вартістю 5000 грн.; крісло офісне вартістю 1000 грн.; пральну машинку «SAMSUNG» вартістю 3000 грн., а всього на загальну суму 13 759,90 грн.
ОСОБА_2 виділено: кухонні меблі вартістю 4000,00 грн.; водонагрівач «ELENBERG WB 30V» вартістю 399,20 грн.; телевізор «SATURN» вартістю 1500грн.; телевізор «SAMSUNG», вартістю 2500 грн.; DVD вартістю 300 грн.; шафу вбудовану вартістю 4500 грн.; диван, вартістю 1500 грн.; диван «Малютка» вартістю 1000 грн., а всього на загальну суму 15 699,20 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено.
Позов третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задоволені.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судом першої інстанції встановлено, що з 30.09.1989 року по 01.06.2011 року, позивачка ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 перебували в шлюбі, та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.06.2011 року шлюб розірвано /а.с. 10, 37/. Судовим рішенням про розірвання шлюбу встановлено, що подружні стосунки та ведення спільного господарства між сторонами припинилися у жовтні 2010 року. Шлюбний договір сторони не укладали, домовленості між ними під час шлюбу про те, що при придбанні майна їх частки в ньому не будуть рівними не було.
Від сумісного життя сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В період шлюбу, а саме 03.11.2003 року, відповідач ОСОБА_2, в інтересах їх сім'ї від свого імені за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1, сплативши за неї кошти в сумі 8533,37 грн., які продавець отримав до підписання договору, режим особистої приватної власності відповідача на квартиру в договорі не встановлений (а.с.4, 81-85, 94-98).
Для укладання цього договору позивачка ОСОБА_3, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, надала чоловіку згоду на купівлю на умовах на власний розсуд цієї квартири за рахунок їх спільних грошових коштів, а в наступному, як її співвласник, надала згоду на надання відповідачем квартири в заставу ЗАТ КБ «ПриватБанк» з метою забезпечення зобов'язань за договором №DNU0G003204138 від 03.11.2003 року про відкриття картрахунку і встановлення кредитного ліміту «VISA ELECTRON SERVICE» в сумі 6 992,00 доларів США на термін по 03.11.2018р. включно /а.с.24-30, 38-39/
В подальшому кредит погашений частково за рахунок спільних коштів подружжя, а частково за рахунок особистих коштів відповідача за первинним позовом після розірвання шлюбу.
Окрім того, сторони в період спільного подружнього життя здійснювали поліпшення придбаної ними квартири, зокрема, - встановлювали металопластикові вікна, проводили її ремонт, для чого на Позивачку за первинним позовом ОСОБА_3 оформлювався кредит у кредитному союзі «Центральний», який погашений за рахунок спільних коштів подружжя. На спільні накопичення та отримані у кредит кошти, сторони придбали не тільки квартиру, а і побутову техніку, меблі: кухонні меблі, вартістю 4000,00 грн.; водонагрівач «ELENBERG WB 50V» вартістю 459,90 грн.; кондиціонер «REINFORD RAC 120 SH» вартістю 1000 грн.; DVD вартістю 300 грн.; стіл кутовий офісний вартістю 3000 грн.; душову кабінку вартістю 5000 грн.; крісло офісне вартістю 1000 грн.; пральну машинку «SAMSUNG» вартістю 3000 грн.; водонагрівач «ELENBERG WB 30V» вартістю 399,20 грн.; телевізор «SATURN» вартістю 1500грн.; телевізор «SAMSUNG», вартістю 2500 грн.; DVD вартістю 300 грн.; шафу вбудовану вартістю 4500 грн.; диван, вартістю 1500 грн.; диван «Малютка» вартістю 1000 грн., зробили ремонт квартири, користувались неодноразово у різних банківських установах, кредитних спілках кредитом та сплачували відсотки за користування запозиченими грішми, а усього, під час шлюбу, придбали в спільну власність майна на загальну суму 37992,47 грн.
Враховуючи встановлені обставини, вимоги законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірне майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3, тому частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.
При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. ст.ст. 22, 28, 29 КпШС України, ст. ст. 60, 61, 65, 69, 70, 71 СК України, ст. 368, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, оскільки спірне майно придбано в період шлюбу за спільні кошти, тому є смільним сумісним майном, яке підлягає поділу.
Посилання апелянта на те, що він не згоден з вартістю придбаного з позивачем майна, зокрема водонагрівачів, кондиціонера, столу кутового офісного, душової, крісла, пральної машини, кухонних меблів, телевізора, шафи, диванів, не може бути прийнято до уваги та бути підставою для скасування рішення суду в цій частині, оскільки у відповідності до ст. 10 ЦПК України відповідач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.
Проте докази, які б спростовували вартість майна, яка була зазначена позивачем, суду не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Апеляційним судом роз'яснений апелянту зазначений закон, та можливість призначення відповідної експертизи, однак апелянт відмовився від призначення експертизи.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі, що суд не взяв до уваги, що залишок кредиту він сплачував сам після розірвання шлюбу, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення його позовних вимог про визнання права власності на квартиру, оскільки квартира придбана в період шлюбу, хоча і за кредитні кошти.
Отже, правильно встановивши, що спірну квартиру сторони придбали в період шлюбу, суд обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири, що відповідає вимогам 22, 28, 29 КпШС України.
Відповідно до пп. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. При поділі майна також враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Посилання апелянта на те, що він сплачував за спірну квартиру кредитні кошти і після розірвання шлюбу з позивачем, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідні вимоги щодо боргів відповідачем не заявлені.
Допущені судом порушення вимог норм процесуального права, на які посилається позивач, не вплинули на законність правильного по суті рішення суду.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони не є суттєвими для вирішення спору.
Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду в оскаржуваній частині.
Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції в частині оскарження залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржено тому не переглядається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
СУДДІ: