ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 р. | № 1/245-9/70 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства “Львівський лікеро-горілчаний завод” |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2005 р. |
у справі | № 1/245-9/70 |
господарського суду | Івано-Франківської області |
за позовом | Закритого акціонерного товариства “Львівський лікеро-горілчаний завод” |
до | Закритого акціонерного товариства “Лукор” |
треті особи на стороні відповідача: | 1) Відкрите акціонерне товариство “Оріана”, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю “Лукор-нафтохім” |
про | витребування майна з чужого незаконного володіння |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Косенко В.О., дов. № б/н від 17.11.2005 р.; Данилевич Д.О., дов. № б/н від 17.11.2005 р.; |
відповідача: | Проник О.Д., дов. № 26-юр-71 від 31.03.2006 р.; Котенко А.М., дов. № 26-юр-289 від 22.09.2005 р.; |
третьої особи 1: | — не з’явились; |
третьої особи 2: | — не з’явились; |
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2004 р. Закрите акціонерне товариство “Львівський лікеро-горілчаний завод” (далі –Завод) звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Закритого акціонерного товариства “Лукор” (далі –Товариство) про витребування заводу поліетилену (завод “Поліолефін”), що знаходиться у м. Калуші Івано-Франківської області. У якості третіх осіб Завод зазначив Відкрите акціонерне товариство “Оріана” та Товариство з обмеженою відповідальністю “Лукор-нафтохім”.
Позовні вимоги Завод обґрунтовував тим, що між Львівським добровільним об’єднанням спиртової, лікеро-горілчаної та дріжджової промисловості, правонаступником якого він є, та Державним концерном “Оріана”, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство “Оріана”, було укладено договір про спільну діяльність від 20.10.1995 р., внаслідок якого було створено майно - збудовано завод поліетилену (завод “Поліолефін”). Відповідно до ст. 432 ЦК УРСР завод поліетилену є їхньою спільною власністю. В даний час за відсутністю правових підстав він перебуває у володінні Товариства, що порушує право власності Заводу, яке підлягає відновленню на підставі ст. 48 Закону України “Про власність”.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2005 р. (колегія суддів: Фанда О.М., Деделюк Б.В., Грица Ю.І.) позовні вимоги Заводу задоволено. Рішення мотивовано тим, що Завод довів, що Львівське добровільне об’єднання спиртової, лікеро-горілчаної та дріжджової промисловості, правонаступником якого він є, укладало договір про спільну діяльність від 20.10.1995 р. з Державним концерном “Оріана”, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство “Оріана”, після чого приймало у ньому участь, у результаті чого було створено майно –завод поліетилену (завод “Поліолефін”), який, відповідно до ст. 432 ЦК УРСР, є спільною власністю сторін вказаного договору, проте Відкрите акціонерне товариство “Оріана” без погодження передало завод поліетилену Товариству, а тому цей завод перебуває у володінні останнього безпідставно.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2005 р. (колегія суддів: Кравчук Н.М., Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2005 р. скасовано, у задоволенні позовних вимог Заводу відмовлено. Постанова мотивована тим, що Завод не довів і не надав доказів того, що завод поліетилену був добудований в результаті спільної діяльності за договором про спільну діяльність від 20.10.1995 р.; власником вказаного заводу є Товариство, яке одержало його у власність від Відкритого акціонерного товариства “Оріана” на підставі відплатного договору.
Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2005 р., у якій просить вказану постанову скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2005 р. Вимоги, наведені у касаційній скарзі, Завод обґрунтовує тим, що апеляційний господарський суд, вирішуючи спір, неправильно застосував ст. 4 ЦК УРСР, ст. 50 Закону України “Про власність”, ст. 387 ЦК України, ст. 107 ГПК України, внаслідок чого дійшов до ряду помилкових висновків.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало відзив на касаційну скаргу Заводу, у якому просить Вищий господарський суд України залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2005 р. –без змін. Вимоги, наведені у відзиві, Товариство обґрунтовує тим, що господарський суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, яка оскаржується, повно і всебічно розглянув усі обставини справи, правильно їх оцінив і прийняв рішення у повній відповідності до законодавства України.
У судовому засіданні 14.06.2006 р. оголошувалась перерва до 21.06.2006 р. з метою оголошення постанови Вищого господарського суду України.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та доводи сторін, викладені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті ними рішення і постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Заводу не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Частина друга ст. 48 Закону України “Про власність” надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Одночасно частина п’ята ст. 48 вказаного Закону зауважує, що положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.
Відповідно до ст. 50 Закону України “Про власність” власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння і на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.
Аналогічна норма є і у Цивільному кодексі України, зокрема ст. 387 зазначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Аналіз вищевказаних норм Закону України “Про власність” та Цивільного кодексу України дає можливість колегії суддів Вищого господарського суду України стверджувати, що позивач вправі витребувати від відповідача завод поліетилену (завод “Поліолефін”), якщо доведе, що він на підставі правовстановлювальних документів є його власником або хоч і не власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом чи договором про спільну діяльність від 20.10.1995 р.
Як свідчить рішення від 31.03.2005 р. господарський суд Івано-Франківської області не встановив, що завод поліетилену (завод “Поліолефін”) на підставі правовстановлювальних документів є власністю позивача або позивач володіє ним на підставі, передбаченій законом чи договором про спільну діяльність від 20.10.1995 р.
З постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2005 р. вбачається, що позивач не довів і не надав доказів суду того, що завод поліетилену (завод “Поліолефін”), який Товариство одержало у власність від Відкритого акціонерного товариства “Оріана” на підставі відплатного договору був добудований в результаті спільної діяльності за договором про спільну діяльність від 20.10.1995 р.
Крім того, аналіз вищевказаних норм Закону України “Про власність” та Цивільного кодексу України також дає можливість колегії суддів Вищого господарського суду України стверджувати, що об’єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно. Однак, як свідчить позовна заява Завод індивідуально не визначив в ній спірний завод поліетилену (завод “Поліолефін”). Відсутні індивідуальні ознаки спірного майна і у рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2005 р.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне також зазначити, що як вбачається з договору про спільну діяльність від 20.10.1995 р. його учасники відповідно до ст. 431 ЦК УРСР, який діяв на момент укладення цього договору, не уповноважували правопопередника позивача вести спільні справи учасників цього договору, в т.ч. подавати позови щодо спільного майна і не видавали довіреність представляти їх інтереси. Крім того, ні ст. 432 ЦК УРСР, ні ст. 369 ЦК України не надають право учаснику договору самостійно вчиняти будь-які дії щодо спільного майна (спільної власності).
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2005 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, відповідає нормам процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Львівський лікеро-горілчаний завод” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2005 р. у справі № 1/245-9/70 господарського суду Івано-Франківської області залишити без задоволення, а вказану постанову –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало