Справа № 115/43/14-ц

Провадження № 2/115/285/2014

РІШЕННЯ

Іменем України

"20" лютого 2014 р. м. Саки

Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Смолія А.М., за участю секретаря Якуніна А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про часткове визнання заповіту недійсним, визнання права на спадкування,

Встановив:

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 17 березня 2003 року, в частині заповідального розпорядження на користь ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 20,8 га, розташованої на території Добрушенської сільської ради, Сакського району, АР Крим, як складової частини майна, що належало заповідачу. Також просила суд визнати за нею право на спадкування на вказану земельну ділянку. Свої вимоги мотивує тим, що 18 січня 2001 року ОСОБА_3 склав заповіт, за яким на випадок своєї смерті розпорядився належною земельною ділянкою, розташованою за вказаною вище адресою, на її користь. Після звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом виявилося, що ОСОБА_3 пізніше був складений ще один заповіт, згідно з яким він заповів ОСОБА_2 автомобіль марки ВАЗ 21063, 1986 року випуску, та все інше майно, яке буде належати йому на день смерті. При цьому, заповідач скасував заповіт, складений ним 06 січня 1988 року, проте заповіт від 17 березня 2003 року не скасовував. Вважає, що спірний заповіт має бути визнаний частково недійсним з тієї підстави, що скасування заповіту, внесення до нього змін проводиться заповідачем особисто, що зроблено не було. Останній заповіт стосувався лише транспортного засобу та усього іншого майна, за виключенням земельної ділянки, що не заперечується відповідачем. ОСОБА_3 підписав спірний заповіт під час захворювання, непрацездатності та загального слабкого стану, а тому не міг довести до відома нотаріуса про наявність заповіту складеного у 2001 році і необхідності виключення зазначеного у ньому майна із заповідальної маси в заповіті 2003 року. З огляду на викладене, вважає, що на час складання спірного заповіту волевиявлення відповідача не було вільним і не відповідало його волі. Оскільки заповіт 2003 року не суперечить заповіту 2001 року в частині спірної земельної ділянки, наявні підстави для визнання за позивачем права на спадкування на це майно. На зазначених підставах просила позов задовольнити.

У судовому засіданні позивач підтримала свій позов.

Представник позивача ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги довірителя, оскільки подані на підтвердження позовних вимог докази підтверджують, що заповідач ОСОБА_3 заповів земельну ділянку саме ОСОБА_1, помилково не виключивши її із останнього заповіту. З огляду на те, що заповіт складений у відношенні ОСОБА_1 у 2001 році не скасований заповідачем, наявні підстави для задоволення позову.

Відповідач позов визнав та пояснив, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку він не отримав, свої спадкові права реалізував лише відносно автомобіля.

Суд заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови від 30.05.2008 N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно із ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 534 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або ча-стину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно зі ст. 541 ЦК Української РСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Із заповіту складеного ОСОБА_3 18 січня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міської нотаріального округу ОСОБА_5, слідує, що він на випадок своєї смерті розпорядився належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою, що знаходиться в Сакському районі, АР Крим на користь ОСОБА_1

У вказаному заповіті розпорядження заповідача, на думку суду, є неконкретизоване та викликає незрозумілості, а саме не зазначено яку саме площу має спадкова земельна ділянка, її конкретне місце розташування, та цільове призначення.

Як слідує із Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-КМ № 008424 його видано ОСОБА_3 23 травня 2001 року на підтвердження права власності на земельну ділянку площею 20,8 га, розташовану на території Добрушинської сільської ради цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, на момент складання заповіту 2001 року у ОСОБА_3, з огляду на вимоги ст.ст. 22, 23 ЗК України (від 18.12.1990), ще не виникло право власності на зазначену вище земельну ділянку, як наслідок він не міг її будь-кому заповісти.

Із заповіту складеного ОСОБА_3 17 березня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом 1-ї Євпаторійської державної нотаріальної контори Риковою Е.С., слідує, що він на випадок своєї смерті розпорядився автомобілем марки ВАЗ 21063, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, а також усім своїм майном, яке буде належати на день смерті, де б воно не знаходилося, а також все те, що він за законом матиме на користь ОСОБА_2 Заповіт підписано заповідачем на дому у зв'язку із його захворюванням, непрацездатністю та загальним слабким станом, що було передбачено п. 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. N 18/5.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 слідує, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Спадщиною, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, зокрема, є земельна ділянка, розташована на території Добрушинської сільської ради Сакського району АР Крим площею 20,8 га, цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства.

Як слідує зі спірного заповіту дієздатність ОСОБА_3 була перевірена нотаріусом, отже він на власний розсуд розпорядився на випадок своєї смерті належним майном на користь відповідача ОСОБА_2

Відповідно зі ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач та її представник не надали суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили той факт, що волевиявлення померлого ОСОБА_3 у момент вчинення спірної угоди не було вільним і не відповідало його волі.

Так, статтею 544 ЦК Української РСР було передбачено, що заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.

Із аналізу вказаної норми закону слідує, що законодавець не зобов'язує заповідача при складанні нового заповіту подавати заяву про скасування попередніх заповітів, оскільки новий заповіт автоматично скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

Заповідач за своїм бажанням та на власний розсуд може скасувати заповіт, шляхом подання відповідної заяви.

Таким чином спірний заповіт повністю скасував попередній заповіт, а саме складений ОСОБА_3 18 січня 2001 року на користь позивача.

Відповідно зі ст. 545 вищезазначеного Кодексу недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.

З огляду на викладене, а саме на відсутність підстав для визнання частково недійсним спірного заповіту право на спадкування на земельну ділянку у позивача не виникло.

Зважаючи на викладене, відсутні правові підстави для задоволення позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, відповідно зі ст.ст. 544 ЦК Української РСР, ст. 1254, 1257 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд

Вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Смолій А. М.